КІЛ — гірська порода, різновид вибільних глин. К. у пере­кладі з тюркської мови означає «шерсть», «волос­ся». Поширені також назви: кефекеліт, кефекіліт, кефекіл, гірське та земляне мило, мильний камінь, мильна земля, блакитна глина. Складається пере­важно з монтморилоніту. Колір синьо-зелений, іноді з блакитним або жовтим від­тінком. Інтенсивність забарвле­н­ня залежить від вогкості К. Тонкодис­персний, складається з часточок роз­міром менше мікрона. Під час замочува­н­ня К. збільшується у 2–3 рази, окремі різновиди — у 10–15 разів. Зволожений К. досить пластичний, зовні нагадує віск. Його характерною ознакою також є здатність вбирати жири та фарбники. Родовища К. знаходяться в Криму. В 19 — на початку 20 ст. його використовували для проясне­н­ня олії, соків, вин, помʼякше­н­ня води, очище­н­ня нафто­продуктів, виробництва мила. У радянський період з К. виготовляли зубний і пральний порошки, адсорбент. Див. також Бентоніти.