Музей визвольної боротьби України

МУЗЕ́Й ВИЗВО́ЛЬНОЇ БОРОТЬБИ́ УКРАЇ́НИ — українська архівно-музейна установа в Празі. 1925 з ініціативи професорів УВУ та діячів укр. політ. і військ. еміграції створ. Товариство М. в. б. У. з метою збира­н­ня, збереже­н­ня та ви­вче­н­ня памʼяток Визвольних змагань 1917–21, матеріалів з історії укр. еміграції. Кер-во Товариством здійснювала управа (голови І. Горбачевський, С. Смаль-Стоцький, А. Яковлів, Д. Дорошенко, В. Бирчак, О. Дом­бровський, К. Заклинський), до складу якої у різні роки входили Д. Антонович, В. Біднов, Є. Вировий, О. Колес­са, О. Лотоцький, М. Омелянович-Павленко, В. Сімович, С. Сірополко, В. Старосольський та ін. Директор М. в. б. У. були Д. Антонович (1925–45) і С. Наріжний (1945–48). У 1925–38 виходив бюлетень «Вісти Музею Визвольної Боротьби України» (загалом 19 чисел). Музей існував за рахунок пожертв укр. емі­грантів і добровіл. внесків чл. Товариства і не отримував допомоги від уряду Чехо-Словач­чини. Від 1929 його фінансово під­тримував укр. під­приємець і громад. діяч із США К.-Г. Лисюк. У 1930-х рр. керівництво М. в. б. У. роз­почало збір коштів на побудову «Укр. дому» в Празі, де заплановано роз­містити архівні та музейні колекції, 1938 при­дбало 4-поверх. будинок у р-ні Нусле, в якому музей продовжив діяльність від 1939. Установа включала 3 структурні під­роз­діли: музей, архів та бібліотеку. Архівні фонди сконцентров. у 4-х від­ділах: політ.-дипломат., військ., періоду еміграції та загальному. Військ. від­ділом заві­дував генерал М. Омелянович-Павленко, ін. під­порядк. без­посередньо директору. В архіві зберігалися документи уряд. установ і дипломат. місій УНР, ЗУНР, Української Держави, Союзу визволе­н­ня України, УСС, з історії таборів полонених українців періоду 1-ї світової вій­ни у Німеч­чині та Австро-Угорщині, інтернов. вояків Армії УНР у Польщі, Чехо-Словач­чині та Румунії, матеріали про життя та діяльність укр. еміграції в різних країнах світу, особові фонди укр. діячів (Д. Антоновича, Д. Дорошенка, І. Мазепи, Б. Мартоса, В. Сімовича, Ю. Тищенка та ін.). Окремими сегментами були шевченкіана, карпато-укр. колекція, зі­бра­н­ня творів мистецтва (К. Антонович, М. Битинського, М. Бутовича, Н. Ґеркен-Русової, С. Гординського, В. Кричевського, Г. Мазепи-Коваль, Г. Нарбута, В. Січинського та ін.). На­прикінці 1944 колекція М. в. б. У. нарах. понад 1 млн од. зберіга­н­ня. У лютому 1945 будівлю музею значно по­шкоджено внаслідок бомбардува­н­ня Праги амер. авіацією. Врятов. матеріали роз­міщено в нац. та університет. б-ках, а також в архіві МВС. У квітні 1945 на заг. зборах Товариства ухвалено ріше­н­ня про пере­йменува­н­ня установи на Укр. музей у Празі. Під тиском прорад. влади Чехословач­чини в березні 1948 Товариство офіційно припинило своє існува­н­ня, його збірки опечатано. Більшу частину книжк. зі­бра­н­ня пере­дано Сло­вʼян. б-ці, частину рукописів, книжок та музей. екс­понатів 1957 — до м. Пряшів (нині Словач­чина; зберігаються у Музеї української культури у Свиднику). 1958 понад 10 т документів з архів. зі­бра­н­ня М. в. б. У. пере­везено до УРСР. Після наук.-тех. опрацюва­н­ня та упорядкува­н­ня в спец­від­ділі ЦДІА УРСР у Києві 1959–63 сформовано 173 фонди (понад 7 тис. справ) за 1918–44, які згодом пере­дано на зберіга­н­ня до низки центр. та обл. держ. архівів УРСР. Більша частина книжк. зі­бра­н­ня та періодики потрапила до фондів Наук.-довідк. б-ки центр. держ. установ УРСР (нині Держ. наук. архівна б-ка). З тих матеріалів, що залишилися в Празі, 1972–78 у Держ. архіві (нині Нац.) сформовано фонд «Український музей у Празі». На­прикінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. документи, що належали до зі­бра­н­ня М. в. б. У., пере­ведено на заг. зберіга­н­ня, вони стали до­ступними для викори­ста­н­ня. В Україні найбільший комплекс матеріалів, що належав до зі­бра­н­ня М. в. б. У., знаходиться у фондах Центр. держ. архіву вищих органів влади та упр. України, інші сегменти — у Центр. держ. архіві громад. обʼ­єд­нань України, Центр. держ. кінофотофоноархіві, Нац. музеї історії України.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю