Музична освіта

Визначення і загальна характеристика

МУЗИ́ЧНА ОСВІ́ТА — процес і результат засвоє­н­ня музичних знань, умінь, навичок і роз­витку особистості музиканта. М. о. функціонує у діалект. взаємодії ін­ституцій створе­н­ня, накопиче­н­ня муз. досвіду су­спільства з процесами пере­дачі та засвоє­н­ня цього досвіду з поколі­н­ня в поколі­н­ня. Теор. основа М. о. базується на муз. педагогіці — галузі пед. науки, що ви­вчає особливості навч., вихова­н­ня та роз­витку особистості засобами муз. мистецтва. М. о. в Україні поділяють на елементарну (уроки музики в заг.-осв. школі, заня­т­тя у муз. гуртках, аматор. колективах), спец. (муз. школа або студія) та вищу (училище, коледж, університет, консерваторія, академія). Вища М. о. може бути спрофільована на пед. діяльність (муз.-пед. освіта). М. о. в Україні не є обовʼяз­ковою. Муз. навч. — пере­дача та засвоє­н­ня муз. знань, умінь і навичок, перед­бачених навч. планом. Має на меті оволоді­н­ня такими зна­н­нями, вмі­н­нями та навичками практ. муз.-естет. діяльності, що від­повід­али б певному рівню М. о. Здійснюють як держ. заклади, так і приватні установи, фіз. особи, поділяють на аматор. та професійну. Муз. вихова­н­ня — засвоє­н­ня муз. знань, умінь і навичок, спрямов. на роз­виток та формува­н­ня муз. нахилів, здіб­ностей, смаків, ідеалів, що надихають особистість на практ. муз.-естет. діяльність. У заг. пед. контекс­ті належить до системи обо­вʼязк. вихов. роботи сучас. укр. заг.-осв. школи. Згідно із законодав. актами про освіту в Україні муз. вихова­н­ня учнів здійснюють у школі на уроках музики. Серед форм організації муз. навч. й вихова­н­ня — практ. заня­т­тя (уроки), концерти, лекції, фестивалі, конкурси, екс­курсії. Як засвідчують писемні джерела, в Україні вже в 11 ст. при монастирях та соборах були церк. школи співу. Інтенсив. роз­виток М. о. повʼязаний із появою багатоголос. (партес.) співу, що зʼявився на укр. землях у 15–16 ст. Початк. освіту в той час здобували у церк.-парафіял. школах, де дяки на­вчали також і богослужб. співу та нотної грамоти. 1700 у Львові ви­дано друк. нотний «Ірмологіон», перший наук. опис якого здійснив історик, літературо­знавець Я. Гординський. У каталозі б-ки Львів. Ставропігій. братства 1601 серед ін. книг по­дано муз.-теор. твір нім. автора духов. пісень Й. Шпанґенберґа «Questiones musicae in usum scho­lae Northusanae, oder wie man die Jugend leichtlich und recht im Singen unterwiesen soli» («Пита­н­ня музики для вжитку Нордгаузенської школи, або Як легко і правильно на­вчати молодь співу», Віт­тенберґ, 1542). Найдавніші памʼятки вітчизн. муз.-теор. та естет. думки дослідники від­носять до 1-ї пол. 17 ст. Серед них — твори неві­домих авторів «Что есть мусикія?» та «Наука всея мусикії, аще хочеши, чоловіче, ро­зуміти київське знамя і пініе чинно сочинѐн­ное» (фундам. посібник з муз. грамоти, сольмізації і початк. композиції багатоголос­ся, що зберіг зразки змішаної системи запису і чита­н­ня нот). Одним із найвищих досягнень муз.-теор. думки 17 ст. вважають праці М. Дилецького, зокрема «Грам­матику мусикійскаю» (Смо­ленскъ, 1677). Існує 4 її вид. і більше 20-ти редакцій. У ній викладено основи теорії музики, контрапункту, правила композиції, ілюстровані фрагменти творів самого автора та його сучасників. У 18 ст. в Україні зародилася фахова М. о. 1739 Указом Стародубів. полк. канцелярії про від­кри­т­тя у м. Глухiв (нині Сум. обл.) муз. школи перед­бачено повне держ. утрима­н­ня 20-ти учнів і регента (хлопчиків від­бирали із козац. та міщан. дітей). Між іншим, в цій школі навч. Д. Бортнянський. Того ж року в Глухові від­крито спец. школу пів­чих. Подальшого роз­витку в 2-й пол. 18 ст. набули елементи муз. вихова­н­ня у системі освіти Запороз. Січі. Муз. під­готовку дітей здійснювали також у школі, що діяла від 1768 при Київ. капелі (оркестрі). У різний час її вчителями були Я. Станкевич, Г.-Ф. Фіхтер, М. Вигорницький. Важливим осередком муз.-спів­ац. культури України стала Києво-Могилян. колегія (згодом академія), де навч. М. Березовський, А. Ведель. Першим учителем при­значено регента студент. хору Г. Барановича (1799–1804), його на­ступниками — В. Сербжинського (1804–08), Г. Августиновича (1809–11), С. Лободовського (1811–17). За пропозицією митрополита Гавриїла на поч. 19 ст. в академії від­крито клас інструм. музики. 1808 капель­мейстером при­значено С. Цесарського, якому доручили проводити муз. заня­т­тя з учнями, організувати оркестр і працювати з ним над муз. репертуаром. Після його звільне­н­ня 1814 заня­т­тя проводили студенти, які вже мали від­повід­ну муз. під­готовку. Класи нотного співу та інструм. музики про­існували до 1819, після реформи академії їх ліквідовано. У Львові в 1830-х рр. гол. осередками, де культивувався нотний церк. спів, були греко-катол. духовна семінарія та Успен. Ставропігій. братство. Створені тут за участі Г. Шашкевича, Я. Нероновича, І. Сінкевича хори сприяли про­гресив. ново­введе­н­ням у музиці. Характер. рисою 1-ї пол. 19 ст. у формуван­ні М. о. та вихова­н­ня було й те, що муз. осередки створювали у приват. помешка­н­нях аристократії. Існують свідче­н­ня про наявність 1844 в Ямпіл. пов. Поділ. губ. у поміщика С. Ліпецького хору та оркестру (до складу якого входили юнаки 14–18-ти р.), у поміщика І. Молодецького та графа Халачевського — муз. класів, де навч. хлопчиків костел. співу. Від серед. 19 ст. пита­н­ня муз. вихова­н­ня обговорювали на держ. рівні. Документально засвідчено, що керівництвом Київ. навч. округу прийнято низку циркулярів та по­станов, що впроваджували в навч. процес нар. училищ навч. хор. співу. Подібні ріше­н­ня були й в ін. губерніях, зокрема 1886 зʼїзд ін­спекторів нар. училищ Черніг. губ. прийняв по­станову про обовʼязкове навч. церк. співу викладачів нар. училищ. Високим рівнем від­значалося муз. вихова­н­ня в Київ. ін­ституті шляхет. дівчат, де 1876–1902 гру на фортепіано викладав М. Лисенко. З його ініціативи за­проваджено уроки теорії та історії музики, на яких зна­йомили з класич. музикою і творами тогочас. композиторів. Значну увагу муз. вихован­ню приділяли також у 1-й Київ. чол. гімназії. Від 1860 зʼявилися і роз­вивалися різні форми поза­шкіл. освіти: нар. б-ки, комітети і товариства письмен­ності, створювалися благодійні установи та неділ. школи. У Харкові при неділ. школі існувала без­коштовна муз. школа для дітей усіх станів, організована К. Вільбоа. Муз.-осв. справами та пита­н­нями муз.-естет. вихова­н­ня в УНР за­ймався Муз. від­діл при Ген. секретаріаті ЦР, з роботою якого повʼязана діяльність К. Стеценка. Знач. внесок у проведе­н­ня практ. реорганізацій муз.-естет. вихова­н­ня вніс М. Леонтович, який видав під­ручник «Сольфеджіо» (К., 1918) і декілька метод. роз­робок з питань навч. співу. Водночас з діяльністю окремих структур ЦР із впорядкува­н­ня організації муз.-естет. освіти і вихова­н­ня у Харкові при Наркомосі створ. Всеукраїнський музичний комітет. У його муз. від­ділах працювали М. Леонтович, Я. Степовий. З ініціативи Б. Яворського, К. Михайлова, В. Пухальського, С. Богатирьова у Києві та Харкові від­крито Нар. консерваторії. У Нар. консерваторії Києва викладали також учні Б. Яворського (Г. Верьовка, Е. Скрипчинська, С. Протопопов, Н. Ґольденберґ, Р. Зарицька), при ній діяли ін­структор. курси, де проводили цикли семінарів з класич. музики, ви­вче­н­ня хор. творів М. Лисенка, Я. Степового, М. Леонтовича, М. Вериківського, В. Верховинця, П. Козицького. 1919 у Харкові від­бувся 1-й Всеукр. зʼїзд проф­спілок оркестрантів, серед рішень якого було від­крити для пролетаріату муз. школи. Від 1922 ві­домим діячем Харків. муз.-драм. ін­ституту став С. Богатирьов, серед його учнів — В. Борисов, М. Тіц, М. Коляда, Д. Клебанов, В. Рибальченко, В. Нахабін, А. Штогаренко, Ю. Мейтус. 1934 Харків. муз.-драм. ін­ститут реорганізовано у Харків. консерваторію (нині Харківський національний університет мистецтв ім. І. Котляревського), що стала одним з провід. вищих муз. навч. закладів України, до них також належать Музична академія України ім. П. Чайковського Національна, Київ. муніцип. академія музики ім. Р. Ґлієра (до 2019 — Київський ін­ститут музики ім. Р. Ґлієра), Львівська національна музична академія ім. М. Лисенка, Одеська національна музична академія ім. А. Неж­данової, Дні­провська академія музики ім. М. Глінки (до 2016 — Дні­пропетровська консерваторія ім. М. Глінки).

Літ.: Грінченко М. Історія української музики. К., 1922; Козицький П. Спів і музика в Київській Академії за 300 років її існува­н­ня. К., 1971; Шамаева К. И. Му­зыкальное образование на Украине в первой половине ХІХ века. К., 1992; Михайличенко О. В. Нариси з історії музично-естетичного вихова­н­ня молоді в Україні (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.). К., 1999; Його ж. Музично-педагогічна діяльність українських композиторів і виконавців другої половини ХІХ — початку ХХ ст. С., 2005.

О. В. Михайличенко

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю