Мукачівська греко-католицька єпархія

МУКА́ЧІВСЬКА ГРЕ́КО-КАТО́ЛИЦЬКА ЄПА́РХІЯ Створення Мукачів. єпархії на тер. Угор. королівства безпосередньо пов’язане із виникненням Мукачів. монастиря св. Миколая (див. Мукачівський монастир святого Миколая ЧСВВ, Мукачівський Свято-Миколаївсь­кий жіночий монастир), єпископ. кафедра засн. 1491 декретом угор. короля Владислава ІІ (у грамоті йшлося про Іоанна як «єпископа русинів і волохів»). Єпископ Іоанн востаннє згаданий 1498, відтоді відомостей про єпископів Мукачівських не існує до 1556, коли єпископом був Іларіон (Іларій) — чернець-василіянин, якого вельможа Г. Баторій розпорядився допустити до монастиря св. Архангела Михаїла (ймовірно, Грушів. монастир; нині Тячів. р-н Закарп. обл.). Ще за життя Іларіона єпископом став монах-василіянин Євфимій, який пробув на цій посаді недовго, а вже в листі Ф. Друґета від 4 лютого 1568 як єпископ згаданий ще один виходець із василіян — Василій. Постійні вій­ни місц. феодалів з поширенням у краї ідей Реформації впливали на становище єпархії, тому владика Василій докладав зусиль для оборони монастир. прав. Він навіть вирушив 1597 зі своїми ченцями до Праги, щоб поскаржитися на свавілля магнатів (місц. князь С. Раковцій конфісковував монастир. маєтки), однак подорож не дала позитив. результату, а помістя приєднано до володінь Мукачів. замку. 1601 новий владика Сергій домігся королів. заступництва й недоторканості монастир. майна. Зміцнення католицизму спричинило повстання І. Бочкая, який надав владиці Сергію охоронну грамоту. За висловом А. Годинки, його іменували «єпископом всіх русинів з округу Мукачівського монастиря у нашій Мадярщині». Саме за владики Сергія (помер 1623) завершено єдиний період у розвитку християнства сх. обряду Верхніх країв Угор. королівства. Початки унії з катол. Церквою пов’язані з ще одним василіян. чернечим осередком — Краснобрід. монастирем (див. Краснобрідський монастир зіслання Святого Духа ЧСВВ). Перша спроба відбулася 1614 за Ю. Друґета, який знав про Берестей. церк. унію 1596 і хотів реалізувати її на своїх землях (згадка про це є у літописі Краснобрід. монастиря). Надалі почергово єпископами Мукачівськими ставали монахи-василіяни Петроній (1623–27), І. Грегорович (1627–33) та В. Тарасович (1633–51). З цими постатями найбільше пов’язані витоки Ужгород. унії 1646, що дала можливість зберегти грец. обряд Церкви (зокрема і зважаючи на посилення протестантизму). У листі до Риму 1652 вказано тер. її поширення — Ужанщина, околиці Гуменного (нині Словаччина) та обл. Маковиця. 1655 першим греко-катол. єпископом Мукачівським Рим призначив П. Парфенія. Однак тривала боротьба за єпископ. кафедру, спричинена питаннями: хто має формально призначати єпископа і кому він має підпорядковуватися. Так, після П. Парфенія (помер 1665) на єпископ. кафедрі опинилися одразу дві особи, також періодично її захоплювали персони, які навіть не мали на це відповід. грамот і призначень. Зловживаючи фактом підпорядкованості М. г.-к. є., римо-катол. єпископи Еґерські намагалися латинізувати її обряд. Спроби реформ І. Малаховського, котрий очолив кафедру 1671 й управляв нею через влас. вікарія, значно випереджали свій час: створення постій. новіціату для василіян, заснування семінарії для світського кліру, слов’ян. друкарні, паритет уніат. і катол. обрядів. Але вони не були завершеними через спротив місц. церк. влади. Стабільність і порядок у єпархії запроваджені з призначенням на цю посаду 1690 ієромонаха ЧСВВ Й. де Камеліса (з походження грек). Йому вдалося поширити унію на значні маси насел. Мукачева і Березького комітату (нині більша частина цієї тер. входить до Закарп. обл., менша — до Угорщини), повернути маєтності Мукачів. монастиря. 1692 угор. король Леопольд І видав декрет, у якому йшлося про надання усіх прав греко-катол. духовенству і заборону будь-кому виступати проти прав грец. обряду. 1696 вперше замироточила ікона Божої Матері в Марія-Повч (нині Угорщина). Оскільки у єпископа Й. де Камеліса не було можливості створити семінарію для кліриків влас. єпархії, 1704 завдяки кардиналу Колоничу для кандидатів М. г.-к. є. при семінарії св. Адальберта у м. Трнава (нині Словаччина) засн. фундацію Янія (надано 4 місця для вихідців з М. г.-к. є., згодом додано ще 2). Починаючи від 1716 у Трнаві навч. усі єпископи Мукачівські 18 — поч. 19 ст. Саме тут Г. Бізанцій пізніше видав коментар мовою, близькою до української, — «Краткое припадковъ моралныхъ, или нравныхъ Собриние Духовнымъ особамъ потребное… Въ Тернаве. 1727». У 1747 за єпископа М. Ольшавського створ. богослов. семінарію з церк.-слов’ян. мовою навчання. Буллою «Eximia Regalium Princi­pum» від 19 вересня 1771 папа Климент XIV канонічно заснував М. г.-к. є. з умовою, що її єпископ щороку складатиме перед своєю Капітулою віровизнання (скасовано 1777) і підлягатиме юрисдикції примаса катол. Церкви Угорщини, архієпископа Естерґома, як своєму митрополитові (скасовано 1928). У 1773–1809 єпархію очолював найбільш заслужений в її історії єпископ А. Бачинський. 1775 єпископ. резиденцію перенесено з Мукачева до Ужгорода — у колиш. монастир ордену єзуїтів. Єпархіал. перепис від 1792 нарахував 434 265 греко-католиків, які проживали у 265-ти парафіях і 1193-х філіях. У 566-ти церквах літург. мовою була церк.-слов’ян., у 164-х — румунська. За переписом 1806 і даними першого єпархіал. шематизму 1814, греко-католики М. г.-к. є. мешкали в 13-ти комітатах Угорщини (на площі, що дорівнює тер. сучас. Словаччини) і були зорганізовані в 729-ти парафіях. 1818 від М. г.-к. є. до новоствор. Пряшів. греко-катол. єпархії (нині Словаччина) відійшли 194 парафії та 158 615 вір­них. 1850 єпископ В. Попович про­голосив офіц. мовою в М. г.-к. є. руську, також він домігся викладання руської мови та викладання руською мовою релігії, історії, географії в гімназіях Ужгорода та Сиґета (нині м. Сіґету-Мармацієй, Румунія). 1853 за поданням імператора Франца-­Йо­сифа папа Пій ІХ відібрав від М. г.-к. є. і передав до румун. гре­ко-­катол. єпархії в Ґерла 94 парафії (104 977 вірян), з яких у 81 парафії проживали віряни румун. мовної ідентичності (86 812 осіб). 1863 угор. і змадяризов. час­тина духовенства з околиць м. Гай­дудороґ (Угорщина) почала вимагати від єпископа В. Поповича ведення богослужіння угор. мовою, однак він не дозволив (1866 Апостол. Престол також категорично заборонив вживання угор. мови в літургії). З приходом В. Поповича на посаду єпископа Мукачівського 1838 в єпархії було лише 30 мурованих церков (із цегли або каменю), на час його смерті 1864 — 234 церкви та 222 парафіял. будинки. 1866 з ініціативи тогочас. канцлера Угор. намісниц. канцелярії графа І. Майлата угор. урядовці домоглися в імператора призначення єпископом Мукачівським маловідомого в єпархіал. колах С. Панковича. Все, що ґрунтувалося на нар. традиціях і звичаях русинів, єпископ називав «москвофільством» і «православієм» (що певною мірою відповідало дійсності), тоді як істинно «католицьким» вважав привнесене угор. мовою, культурою, політикою. Ужгород. богослов. семінарія, яку раніше вважали опорою нац. розвитку, при С. Панковичі перетворилася на центр денаціоналізації культури та релігії русинів. Негативно він ставився й до видавн. проектів «Общества св. Василія Великаго» (засн. 1864 в Ужгороді, перший голова — русофіл А. Добрянський), натомість 1873 погодився провести «азбучну реформу» — замінити кириличну абетку латинською. Але завдяки єпископу Пряшівському Й. Ґаґанцю та рішенню Консисторії М. г.-к. є. від 15 січня 1874 втілити в життя серед русинів-греко-католиків «азбучну реформу» угор. уряду так і не вдалося. 1873 С. Панкович відкликав усіх кліриків М. г.-к. є. з Ген. греко-катол. семінарії у Відні (засн. 1852) і наказав їм продовжувати навч. у Будапешт. центр. семінарії та митрополичій семінарії в Естерґомі. У часи єпископа С. Панковича духовенство М. г.-к. є. розкололося на т. зв. мадяронів і народників. Він намагався ввести у єпархії григоріан. календар, латинізовував сх. обряд, першим проповідував у своїй кафедрі угор. мовою, неофіційно дозволяв деяким священикам відправляти богослужіння угор. мовою (на той час це вважали порушенням норм каноніч. права), повернув до Ужгород. семінарії лат. мову як мову викладання, хоча деякі професори читали свої лекції угор. мовою. Після смерті С. Панковича новим єпископом Мукачівським 1874 став його племінник І. Ковач де Пастелій, 1891 — Ю. Фірцак. 1896 він разом з ін. 14-ма депутатами парламенту Австро-Угорщини звернувся до прем’єр-мі­ністра та міністрів у справах релігії і освіти, торгівлі, внутр. справ, с. господарства та міністра фінансів з «Меморандумом у справі допомоги і розвитку духовних і матеріальних умов рутеномовного народу, який проживає у північно-східних Карпатах». Саме цей документ започаткував «Руську господарчу акцію» (пізніше під тиском уряду назву замінено на «Верховинська господарча акція») з метою піднесення економіки краю. З благословення владики Ю. Фірцака 1895 відновлено роботу «Общества св. Василія Великаго», друк. органом якого стала г. «Наука», що від 1897 виходила двічі на місяць (1903–11 її редагував А. Волошин); АТ «Уніо» опублікувало «Букваръ» М. Врабеля (1898), а також низку богослужб. книг і церк. пісенників. За 20 р. владиц­тва Ю. Фірцак спорудив і відкрив понад 200 церк. шкіл, найбільше за усіх попередників жертвував на єпархіал. цілі. 1911 він першим із мукачів. єпископів відзнач. папою Левом ХІІІ титулом «Римського графа й Асистента папського трону». 1912 його наступником став угорець з походження єпископ А. Папп. У тому ж році папа Пій Х заснував Гайдудороз. угор. греко-катол. єпархію, до якої увійшло 170 парафій і 215 498 вірян; 1915 М. г.-к. є. втратила 11 румуномов. парафій у Марамороші, в яких проживало 22 366 вірян. 1915 мін-во культів й освіти скликало в Будапешті конференцію Мукачів., Пряшів. і Гайдудороз. єпископів на чолі з угор. примасом кардиналом Я. Чернохом. Уряд наказав владикам запровадити латиницю угор. транс­крипцією до всіх шкіл. підручників, молитовників і церк. книг, але проти проведення азбуч. і календар. реформ виступили всі делегати від М. г.-к. є. включно з єпископом А. Паппом. 1916 у всіх школах заборонено вживати кирилицю і навчати на ній катехизму. Єпископ А. Папп змушений був змиритися з цим і розпорядився передрукувати «Буквар» і «Читанку» А. Волошина латиницею. Незважаючи на свою угор. нац. ідентичність, єпископ А. Папп восени 1920 погодився, щоб реформу Угор. провінції ЧСВВ на Підкарп. Русі проводили реформовані монахи-василіяни з Галиц. митрополії, а не угор. єзуїти. Ними стали Є.-Й. Малицький, Г.-Г. Кінах і П. Булик. Владика також підтримав А. Волошина у питанні відновлення виходу г. «Наука», яку 1918–22 видавало АТ «Уніо».

З входженням Підкарп. Русі до складу Чехо-Словаччини (1919) єпископ А. Папп і більшість духовенства, на відміну від катол. священиків лат. обряду, відмовилися присягнути на вірність новій владі. Зі свого боку, чехо-словац. уряд вимагав усунення з посади А. Паппа й обіцяв після цього виділяти на єпархію 100 тис. чеських крон щорічно. На єпархіал. синоді 1921 вирішено налагодити стосунки з владою — до віце-губернатора краю П. Еренфельда відправлено делегацію на чолі з каноніком П. Ґебеєм, яка підтвердила лояльність респ. урядові й висловила протест проти насильниц. відбирання православними греко-катол. церков (40 храмів, які на той час насильно захопили православні, та бл. 70 тис. вірян, які перестали вважати себе греко-католиками). За таких обставин Римський Престол усунув А. Паппа від упр. М. г.-к. є. (він став Апостол. адміністратором, а 1943 — екзархом Мішкольц. адміністратури в Угорщині, створ. для 26-ти здебільшого змадяризов. руських парафій) і призначив на цю посаду П. Ґебея. 1924 він подав до уряду «Меморандум в справі плачення державної допомоги священикам, замість знесеної коблини». 1926 вийшов Закон про відшкодування, згідно з яким кожен священик отримував держ. допомогу. Крім того, їм платили пенсію, а вдовам — утримання, як і додатк. оплату за навч. дітей у школах. П. Ґебей дбав і про розширення чернечих орденів, зокрема переселення сестер-василіянок із Пряшева до Ужгорода, розгорнув широку антиалкогол. кампанію (присвятив цій проблемі окремий пастир. лист за 1927, де вказував на необхідність засновувати в парафіях гуртки тверезості). Після нього 1932 кафедру очолив О. Стойка. Він намагався піклуватися про бідних, особливу увагу присвятив поширенню марій. руху (див. Марійські товарист­ва). У передвоєнні роки єпископ О. Стойка підтримав приєднання Закарпаття до Угорщини, в часи Карпатської України (жовтень 1938 — березень 1939) залишався в окупов. угорцями Ужгороді. Від грудня 1943 тимчасово М. г.-к. є. керував єпископ Гайдудорозький М. Дудаш, у вересні 1944 Рим передав адміністрацію єпархії єпископові Т. Ромжі. 1947 його вбили співроб. рад. спецслужб, 2001 у Львові папа Іван-Павло ІІ проголосив священномученика Т. Ромжу блаженним. 28 серпня 1949 позбавлена керівництва М. г.-к. є. ліквідована, хоча під актом про перехід греко-католиків до православ’я підписалося менше половини закарп. духовенства. У підпіллі єпископами Мукачівськими були П. Орос (1953 застрелений міліціонером), О. Хіра (неодноразово ув’язнений, 1983 помер на засланні в м. Караґанда, Казахстан) та І. Семедій (зазнав переслідувань за церк. діяльність), який 1991 отримав від папи Івана-Павла ІІ підтвердження повноважень єпархіал. єпископа. Знач. внесок у легалізацію М. г.-к. є. зробив також І. Марґітич (1991 іменований єпис­копом-пом. єпископа І. Семедія). Від 2003 М. г.-к. є., яка напряму підпорядк. Ватикану, очолює єпископ Мілан, від 2013 єпис­копом-пом. є Н. Лущак. 2005 вона складалася із 370-ти, 2012 — з 421 громади. Відновлено діяльність Ужгородської греко-католицької богословської академії ім. Т. Ромжі, діє ліцей ім. О. Стойки в с. Карачин Виноградів. р-ну Закарп. обл. Друк. орган єпархії — часопис «Благовісник».

Літ.: Дулішкович И. Исторіческія черты Угро-Русскихъ. Т. 1–3. Унгваръ, 1874–77; Жаткович Ю. О местопребываніи епископовъ Мукачевскихъ // Месяце­слов на 1909 г.; A. Нodinka. A munkácsi görög katolikus püspökség története. Bu­dapest, 1909; Його ж. A munkácsi görög szertartásu püspökség okmánytára. Ungvár, 1911; Мукачевскій монастырь ОО. Василіян // Благовестник. 1928. № 8; Ваврик М. ЧСВВ. По василіянських манастирях. Торонто, 1958; Баран О. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. Рим, 1968; Пекар А. ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпаття. Т. 1–2. Рим; Л., 1997; Лучкай М. Історія Карпатських русинів. Уж., 1999. Т. 2; 2002. Т. 3; 2003. Т. 4; Фенич В. Заснування Мукачівської єпархії у XV ст.: історіографічні міфи та історичні реалії // Carpatika — Карпатика: Наук. зб., присвяч. світлій пам’яті педагога і вченого Т. Сопка. Уж., 2005. Вип. 32; Кічера В. Девіантність парафіяльного духовенства за щоденником Йосифа де Камеліса // Наук. вісн. Ужгород. університету. Сер. Історія. 2011. Вип. 27; Кічера В., Фенич В., Штерр Д. Габсбурзька церква: Мукачівська греко-католицька єпархія в австрійську добу (1771–1918). Уж., 2018.

ДА: Держ. арж. Закарп. обл. Ф. 64, оп. 1, спр. 12, 117; оп. 5, спр. 1; ф. 151, оп. 7, спр. 1278, 2000.

В. В. Кічера

Державний архів

Держ. арж. Закарп. обл. Ф. 64, оп. 1, спр. 12, 117; оп. 5, спр. 1; ф. 151, оп. 7, спр. 1278, 2000.

Рекомендована література

1. Дулішкович И. Исторіческія черты Угро-Русскихъ. Т. 1–3. Унгваръ, 1874–77;
   Google ScholarInternet
2. Жаткович Ю. О местопребываніи епископовъ Мукачевскихъ // Месяце­слов на 1909 г.; A. Нodinka. A munkácsi görög katolikus püspökség története. Bu­dapest, 1909;
   Google ScholarInternet
3. Його ж. A munkácsi görög szertartásu püspökség okmánytára. Ungvár, 1911;
   Google ScholarInternet
4. Мукачевскій монастырь ОО. Василіян // Благовестник. 1928. № 8;
   Google ScholarInternet
5. Ваврик М. ЧСВВ. По василіянських манастирях. Торонто, 1958;
   Google ScholarInternet
6. Баран О. Церква на Закарпатті в роках 1665–1691. Рим, 1968;
   Google ScholarInternet
7. Пекар А. ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпаття. Т. 1–2. Рим; Л., 1997;
   Google ScholarInternet
8. Лучкай М. Історія Карпатських русинів. Уж., 1999. Т. 2;
   Google ScholarInternet
9. 2002. Т. 3;
   Google ScholarInternet
10. 2003. Т. 4;
    Google ScholarInternet
11. Фенич В. Заснування Мукачівської єпархії у XV ст.: історіографічні міфи та історичні реалії // Carpatika – Карпатика: Наук. зб., присвяч. світлій пам’яті педагога і вченого Т. Сопка. Уж., 2005. Вип. 32;
    Google ScholarInternet
12. Кічера В. Девіантність парафіяльного духовенства за щоденником Йосифа де Камеліса // Наук. вісн. Ужгород. університету. Сер. Історія. 2011. Вип. 27;
    Google ScholarInternet
13. Кічера В., Фенич В., Штерр Д. Габсбурзька церква: Мукачівська греко-католицька єпархія в австрійську добу (1771–1918). Уж., 2018.
    Google ScholarInternet

завантажити статтю