Муравський Павло Іванович

МУРА́ВСЬКИЙ Павло Іванович (справж. — Моравський; 17(30). 07. 1914, с. Дмитрашківка Ольгопіл. пов. Кам’я­нець-Поділ. губ., нині Піщан. р-ну Вінн. обл. — 06. 10. 2014, Київ) — диригент, педагог. Батько Володимира, Юрія та Віктора Муравсь­ких (див. Муравські). Почес. академік НАМУ (2004), професор (1976). Народний артист УРСР (1960). Герой України (2009). Державна премія УРСР ім. Т. Шевченка (1979, за концертні програми 1977–78 з творів М. Леонтовича). Повний кавалер ордена «За заслуги» (1994, 1999, 2004). Орден «Держава» (2009). Золота медаль НАМУ (1999). Закін. Київ. муз. технікум (1934), Київ. консерваторію (1941; кл. хор. диригування Г. Таранова). 1934–36 — вчитель музики у школах м. Чорнобиль (Київ. обл.); 1938–40 — керівник самодіял. хору заводу «Арсенал», 1940–41 — вокал. ансамблю Укр. радіо (обидва — Київ); 1941–46 — в армії, курсант Військ.-мор. училища в Ленінграді (нині С.-Петер­бург), командир зеніт. взводу і кер. полк. хору Пн.-Тихоокеан. флотилії (м. Совєтська Гавань Хабаров. краю, РФ), водночас 1943–46 — худож. кер. і гол. диригент створ. ним Червонофлот. ансамблю пісні й танцю Пн. флотилії; 1946–48 — диригент, 1964–69 — худож. кер. і гол. диригент капели «Думка» (Київ), 1948–64 — капели «Трембіта» (Львів), що під його керівництвом стала найкращим хором України й одним з провід. хорів СРСР, а також Держ. засл. академ. хор. капелою України. В «Трембіті» осн. увагу приділяв співу а капела, у репертуарі — програми з творів М. Леонтовича, львів. композиторів, а також великі вокал.-симф. твори «Кавказ», «Заповіт» С. Людкевича, «Юда Маковей» Г. Генделя, «Реквієм» Дж. Верді та ін. З капелою «Думка» записано понад 100 творів, успішні виступи в Москві, гастролі в багатьох містах СРСР, особливий успіх мали виступи капели з Б. Гмирею, І. Козловським, Б. Руденко та ін. відомими співаками. 1946–48 — викладач хор. диригування Київ. муз. училища, 1948–55 — Львів. консерваторії, від 1965 — Київ. консерваторії (нині Нац. муз. академія України): викл., худож. кер. і гол. диригент хору студентів (від 1969 — на осн. роботі). Студент. хор під керівництвом М. вперше в Україні записав на платівки фірми «Мелодія» твори укр. церк. музики (1972), 37 творів М. Леонтовича та ін. Водночас хор із симф. оркестром виконував твори «Україно моя» А. Штогаренка, «Страта Степана Разіна» Д. Шостаковича, 2-у симф. Ґ. Малера, «Урочиста меса» Л. ван Бетговена, «Реквієм» Дж. Верді, «Персефона» І. Стравинського, «Ґлорія» А. Вівальді, 1-у симф. О. Скрябіна. Хор брав участь у фестивалях у Канаді, Німеччині, Швейцарії, Естонії, Білорусі. Серед учнів М. — Л. Байда, О. Бенч, Л. Бухонська, М. Гобдич, В. і Ю. Курачі, В. Петриченко, Б. Пліш, В. Степурко, П. Струць, Р. Толмачов, М. Юрченко. Як хормейстер-практик, теоретично обґрунтував принципові засади сучас. методики хор. співу без супроводу в своїх числен. публікаціях, серед яких — «Моє життя — моє мистецтво (фрагмент)» // «Український світ», 1993, № 1–2, «Чистота співу — чистота життя» (2002), «Моя хорова школа. Методика акапельного хорового співу» (2014; обидві — ред.-упо­рядник О. Шокало), повне зібр. творів у 7-ми т. «Пісенний “Кобзар”: Хорова Шевченкіана» (т. 1, 2014; т. 2, 2015; т. 3, 2016; усі — Київ). М. був гідним продовжувачем традицій укр. хор. співу своїх попередників М. Лисенка, Я. Калішевського, О. Кошиця, Н. Городовенка, П. Гончарова і став фундатором сучас. укр. хор. школи. Має фонд. записи на грамплатівках та компакт-дисках, зокрема муз. альбом «Пісенний “Кобзар”» (записи за 1956–2006 з капелами «Трембіта», «Думка», хору Укр. радіо, студент. хору Нац. муз. академії України), «Музичний альбом» на 3-х дисках (твори а капела; великі форми, твори з супроводом та без нього; вокал.-симф. твори, 2010). Про М. знято д/ф «Муки й радощі Павла Муравського» (1995, реж. О. Пу­гач). 2009 у рідному селі М. відкрито Мемор. садибу-музей, від 2010 проводять Міжнар. хор. конкурс його імені (від 2012 — обл.). 2015 учні М. створили благод. фонд «Хорова школа П. Муравського», при якій від 2017 діє камер. хор «Moravski». 2016 на честь М. названо Піщан. муз. школу та нар. хор. капелу «Діброва». 2019 у Києві йому відкрито мемор. дошку.

Завантажити статтю