Мурко Матвій

МУ́РКО Матвій (Murko Matija; 10. 02. 1861, поселе­н­ня Дрстеля побл. м. Птуй, нині Словенія — 11. 02. 1952, Прага) — словенський славіст, етно­граф. Дійсний член НТШ (1914), іноз. член-кореспондент АН СРСР (1924), чл. багатьох (насамперед словʼян.) академій. Навч. у ВШ в Мариборі (нині Словенія, 1876–80), від 1880 студіював словʼян., нім. та порівнял. філологію у Віден. університеті, де 1886 здобув докторат з філософії й роз­почав наук. дослідж. у галузі славістики. Готуючись до іспиту, від­відував семінари В. Яґича. 1887 отримав стипендію від Віден. університету для по­їздки до Рос. імперії, де пів­тора року слухав лекції з історії давньої рос. літ-ри в С.-Петербур. університеті й працював у б-ках Москви. Після поверне­н­ня до Відня 1889 за­прош. до МЗС як провід. фахівець зі словʼян. питань. Одночасно 1892–96 викладав словен. мову в Терезіан. академії, рос. — в Ін­ституті сх. мов. Від 1897 — приват-доцент Віден. університету; від 1902 — проф. словʼян. філології й кер. семінару словʼя­но­знавства університету Ґраца (нині Австрія); від 1917 — проф. славістики університету Ляйпциґа (Німеч­чина); від 1928 — завідувач кафедри пд.-сло­вʼян. мов і літ-ри Карлового університету в Празі, де брав активну участь в організації словʼяно­знавства. Від 1931 — на пенсії, проте до кінця життя за­ймався наукою. М. — творець порівнял. історії літ-р словʼян. народів. Автор числен. роз­відок та рец. словен., серб.-хорват., чес., нім. та франц. мовами з питань лінгвістики, історії літ-ри й культури та етно­графії, зокрема написав рец. на дослідж. О. Колес­си про вплив А. Міцкевича на творчість Т. Шевченка й українські народні пісні — на Б. Залеського. У своїх славіст. працях М. охоплював увесь словʼян. світ, однак гол. увагу приділяв пд. словʼянам, зокрема їхній літературі та фольклору. 1951 опублікував остан­ню свою роботу «Spomini», що є цін­ним доробком у галузі літ. історії, етнології, лінгвіст. і літ. дис­кусій.

Завантажити статтю