Мурко Матвій
МУ́РКО Матвій (Murko Matija; 10. 02. 1861, поселення Дрстеля побл. м. Птуй, нині Словенія — 11. 02. 1952, Прага) — словенський славіст, етнограф. Дійсний член НТШ (1914), іноз. член-кореспондент АН СРСР (1924), чл. багатьох (насамперед слов’ян.) академій. Навч. у ВШ в Мариборі (нині Словенія, 1876–80), від 1880 студіював слов’ян., нім. та порівнял. філологію у Віден. університеті, де 1886 здобув докторат з філософії й розпочав наук. дослідж. у галузі славістики. Готуючись до іспиту, відвідував семінари В. Яґича. 1887 отримав стипендію від Віден. університету для поїздки до Рос. імперії, де півтора року слухав лекції з історії давньої рос. літ-ри в С.-Петербур. університеті й працював у б-ках Москви. Після повернення до Відня 1889 запрош. до МЗС як провід. фахівець зі слов’ян. питань. Одночасно 1892–96 викладав словен. мову в Терезіан. академії, рос. — в Інституті сх. мов. Від 1897 — приват-доцент Віден. університету; від 1902 — проф. слов’ян. філології й кер. семінару слов’янознавства університету Ґраца (нині Австрія); від 1917 — проф. славістики університету Ляйпциґа (Німеччина); від 1928 — завідувач кафедри пд.-слов’ян. мов і літ-ри Карлового університету в Празі, де брав активну участь в організації слов’янознавства. Від 1931 — на пенсії, проте до кінця життя займався наукою. М. — творець порівнял. історії літ-р слов’ян. народів. Автор числен. розвідок та рец. словен., серб.-хорват., чес., нім. та франц. мовами з питань лінгвістики, історії літ-ри й культури та етнографії, зокрема написав рец. на дослідж. О. Колесси про вплив А. Міцкевича на творчість Т. Шевченка й українські народні пісні — на Б. Залеського. У своїх славіст. працях М. охоплював увесь слов’ян. світ, однак гол. увагу приділяв пд. слов’янам, зокрема їхній літературі та фольклору. 1951 опублікував останню свою роботу «Spomini», що є цінним доробком у галузі літ. історії, етнології, лінгвіст. і літ. дискусій.
Завантажити статтю
