Мусульмани України

Визначення і загальна характеристика

МУСУЛЬМА́НИ УКРАЇ́НИ За переписом насел. 2001, в Україні проживало 436 тис. мусульман (0,9 % насел.), які належать до бл. 40-а етніч. груп. Найчисельніші серед них — кримські татари (285 тис.; автохтонна етнічна група, проживають в АР Крим, Херсон. і Запоріз. обл.), волго-урал. татари (73 тис.; у Донец., Луган., Херсон. обл. і АР Крим), азербайджанці (45 тис.; у Донец., Харків., Дніпроп. обл.). Помітними у реліг. житті громади є також мусульмани-араби (6,6 тис.), переважно вихідці з Лівану, Палестини, Йорданії, які мешкають у Києві та великих регіон. цент­рах — Одесі, Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Вінниці та ін. Певний відсоток мусульман становлять етнічні українці та росіяни, які прийняли іслам. Більшість мусульман в Україні — суніти ханіфіт. напряму. Осн. принципи суніт. віровчення: віра в єдиного бога Аллаха та його посланця Мухаммеда, що втілено у формулі спові­дування віри (шахада): «Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — посланець Аллаха» (тричі промовлена у присутності духов. особи шахада є ритуалом навернення до ісламу); в ангелів — істот, які створені Аллахом зі світла та виконують його веління; у Святе Письмо (Коран і Суна, що складається з хадісів — розповідей про висловлювання, вчинки та морал. якості пророка Мухаммеда); в пророків (анбійя) та посланців (русуль) — осіб, через яких Аллах дарує людям своє одкровення (останній посланець — пророк Мухаммед); у передвизначення долі людини Богом; у Судний день і воскресіння. Ритуал.-догмат. основу мусульманства становлять 5 осн. реліг. приписів: символ віри (шахада); молитва (ас-салат), яку мусульманин зобов’язаний здійснювати п’ять разів на день; піст (ас-саум) у священ. місяць рамадан, протягом якого мусульмани утримуються від їжі та пиття від сходу до заходу сонця; обов’язк. щоріч. податок (аз-закят), сплачуваний замож. мусульманами на користь нужденних; паломництво (хадж) до священ. міст — Мекки (де знаходиться Кааба — кам’яна споруда, у сх. кут якої вбудований «чорний камінь» — символ могутності Аллаха і об’єкт поклоніння) та Медини (де похований Мухаммед) у Саудів. Аравії, яке мусульманин по можливості повинен здійснити хоча б раз у житті. Важливим обов’язком віруючого також є джихад (араб. — зусилля) — боротьба за віру, під якою розуміють як духовне вдосконалення себе, так і збройну боротьбу з ворогами ісламу. Гол. мусульман. свята: ід аль-Адха (свято жертвоприношення), по­в’язане із завершенням хаджу; ід аль-Фітр (свято розговіння), пов’язане із закінченням посту рамадану. Про перебування мусульман на землях Київ. Русі відомо з писем. й археол. джерел. Це купці, мандрівники, а також степ. народи (алани, печеніги тощо), які проживали або мігрували укр. землями й частина з яких сповідувала іслам. Існування мусульман. громад на пд. і сх. укр. землях у 9–10 ст. підтверджують археол. знахідки у серед. течії р. Сівер. Донець і мусульман. могильники: Сидорівське городище, побл. с. Платонівка (Бахмут. р-ну Донец. обл.) і Лисогорівка (Ново­псков. р-ну Луган. обл.). Відомості про Київ. Русь і слов’ян вміщено у працях мусульман. авторів аль-Масу’ді, ібн Фадлана, аль-Бак­рі, ал-Гарнаті, Міскавайга, аль-Ід­рісі та ін. Про обізнаність з ісламом у Київ. Русі свідчить легенда про вибір віри князем Володимиром, викладена у «Повісті минулих літ». Поширення ісламу на укр. землях активізувалося зі встановленням влади Золотої Орди на Лівобережжі та у частині Центр. України (2-а пол. 13 ст.) і, особливо, після ісламізації золотоордин. еліти у 1-й пол. 14 ст. Після розпаду Золотої Орди та утворення Крим. ханату (1449), де іслам перетворився на держ. релігію, його тер., до складу якої згодом увійшли, окрім Крим. п-ова, частини нинішніх Донец., Запоріз., Херсон. обл., стала осн. ареалом поширення ісламу. У цей час розвинено зв’язки із му­сульман. регіонами (Єгиптом, Персією, Центр. Азією, Поволжжям), зведено низку мечетей і освіт. закладів, поширено діяльність представників суфій. братств (ясавійя, бекташійя, мевлевіє), що зробили знач. внесок в ісламізацію насел. Криму та пд.-укр. степів. З’явилися місц. мусульман. мислителі Абу Бакр Каландар (14 ст.), Шараф ад-Дін аль-Ки­­римі (? –1440), Ібрагім аль-Киримі (? –1593), Абу ль-Бака’ аль-Кафауві (1618–82) та ін. Наприкінці 15 ст. у зоні впливу Осман. імперії і, відповідно, мусульман. культур. простору опинилися Крим. ханство, а також тер. сучас. Одес., Микол. і Херсон. обл. 1672–99 влада Осман. імперії була поширена і на тер. Поділля, де існував Кам’янец. еялет. Наприкінці 14 ст. мусульман. насел. татар. походження з’явилося на Зх. Україні. Декілька шляхет. золотоордин. родин перейшли на службу до Великого князівства Литовського, до складу якого входили й укр. землі. Їхні воїни розселилися на Галичині й Волині, де виникли окремі татар. поселення з влас. способом життя, культурою і привілеями. На поч. 16 ст. компактні татар. громади існували у володіннях князя Костянтина Острозького, зокрема у м. Острог (нині Рівнен. обл.), Старокостянтинів, Полонне (нині обидва — Хмельн. обл.). Щодо цієї групи використовували назву «зх. татари», їхня самоназва — татари-ліпки. Вони служили у магнатів як надвірна міліція, займалися ремеслом і торгівлею. Частина татар. насел. згодом асимілювалася з місц. жит. і перейшла у християнство. Саме з такої родини походив відомий сходознавець і україніст А. Кримський. Після завоювання наприкінці 18 ст. Крим. ханства Рос. імперією контроль за мусульман. насел. забезпечувало Таврій. магометан. духовне правління, засн. 1794, але остаточно оформлене 1831. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. реліг. і культурне життя мусульман. громади на укр. землях зазнало впливу ідей оновлення ісламу через поєднання первіс. чистоти та сучасності, яскравим виразником яких був І. Гаспринсь­кий. Він обстоював право мусуль­ман на освіту, створював школи із прогресив. системою навч., видавав низку газет і журналів. Рев. події 1917 позначилися спробами політ. організації мусульман. З цією метою сформовано Кримсько-мусульманський виконавчий комітет, діяльність якого підтримала УЦР. У листопаді–грудні 1917 у м. Бахчисарай (нині АР Крим) проведено 1-й Курултай, який ухвалив конституцію і проголосив створення Крим. Нар. Респ. на чолі з Н. Челебієвим. Реалізації цього політ. проекту завадило захоплення Криму більшовиками у січні 1918 і поширення політики червоного терору. У 1-й пол. 1920-х рр. рад. влада проводила відносно ліберал. політику в реліг. питанні (1923 засн. Нар. упр. реліг. справами мусульман Криму на чолі з муфтієм І. Тарпі), однак 1927 розпочала наступ на реліг. установи та діячів, а 1944 депортувала крим. татар (див. Депортація), після чого легал. іслам. діяльність у Криму та в Україні припинено. Свободу реліг. діяльності відроджено 1989 після засудження ВР СРСР депортації крим. татар та ін. народів, що відкрило їм шлях для повернення на батьківщину. Після відновлення незалежності України 1991 мусульмани отримали можливість для подальшої активізації та впорядкування реліг. життя. У суніт. ісламі історично відсутня адм. система упр., тому мусульмани в Україні згуртовані навколо багатьох реліг. центрів, більшість з яких мають назву «духовні управління». Їх очолюють муфтії, яких обирають представники місц. громади на визнач. термін. За даними Держ. комітету України у справах національностей і релігій, станом на 1 січня 2013 в країні функціонували 1233 мусульман. реліг. громади. Більшість мусульман України проживають у регіонах, які 2014 зазнали агресії з боку Росії (АР Крим, Донбас). Духовне управління мусульман Криму (засн. 1992 у Сімферополі) на 1 січня 2014 об’єднувало 353 зареєстр. реліг. громади. Після окупації Крим. п-ова РФ воно «перереєстроване» відповідно до рос. законодавства і фактично зникло з іслам. поля України. Натомість у Києві створ. Духовне упр. мусульман АР Крим. Духовне управління мусульман України (засн. 1992 у Києві) позиціонує себе як центр. представниц­тво мусульман України й об’єд­нує понад 100 зареєстр. громад. Воно створило перше мусульман. радіо в Україні «Mplus», забезпечує функціонування Іслам. університету (від 1993) і кількох десятків неділ. шкіл. Духов. центр мусульман України (засн. 1994 у Донецьку), відомий як ініціатор створення Партії мусульман України (1997–2005) та Укр. іслам. університету (1999–2001), в останні роки знизив публічну та реліг. активність. Духовне упр. мусульман України «Умма» (засн. 2008 у Києві) об’єднує понад 20 громад у різних регіонах, виступає актив. учасником міжконфесій. діалогу, займає активну громадян. позицію, займається волонтерством, першою серед укр. іслам. організацій почало послідовно використовувати укр. мову у влас. друк. вид. (г. «Умма») та на офіц. сайті. Реліг. упр. незалеж. організацій України «Київський муфтіят» (2006) поєднує реліг. діяльність і роботу нац.-культур. товариства волз. татар «Туган тел», видавало ж. «Україна та ісламський світ», забезпечує функціонування медресе. Нечисленні громади шиїт. ісламу діють у Києві та Харкові. Найбільша громад. організація мусульман в Україні — Всеукр. асоц. громад. організацій «Альраїд» (засн. 1997), що об’єднує понад 20 організацій. Вона видає г. «Альраїд», побудувала більше 100 мечетей на всій тер. України, організувала низку іслам. центрів, підтримує широкі контакти з мусульманами ін. країн. Суттєвий внесок зробили мусульмани у культурну спадщину України. Так, у Криму збереглося понад 20 стародав. мечетей. Найстаріша серед діючих — мечеть хана Узбека (1314; м. Старий Крим Іслямтерец. р-ну АР Крим), на честь 700-ліття якої 2014 НБУ випустив пам’ятну монету. Літ. спадщина мусульман Укра­ї­ни представлена колекціями кримськотатар. рукописів, що зберігаються у Бахчисарай. істор.-архіт. заповіднику (Корани 16 ст. з числен. тлумаченнями). Унікал. пам’ятками татар пн.-зх. регіону України є араб. рукопис Корану («Острозький Коран»), що зберігається в Остроз. істор.-культур. заповіднику, та хамаїл (збірник молитов та замовлянь) 19 ст. із с. Ювківці (нині Білогір. р-ну Хмельн. обл.). Перший переклад смислів Корану українською мовою 1913–14 здійснив львів. перекладач О. Лисенецький (не опубл., зберігається у ЛНБ).

Завантажити статтю