Мусульмани України

МУСУЛЬМА́НИ УКРАЇ́НИ За пере­писом насел. 2001, в Україні проживало 436 тис. мусульман (0,9 % насел.), які належать до бл. 40-а етніч. груп. Найчисельніші серед них — кримські татари (285 тис.; авто­хтон­на етнічна група, проживають в АР Крим, Херсон. і Запоріз. обл.), волго-урал. татари (73 тис.; у Донец., Луган., Херсон. обл. і АР Крим), азербайджанці (45 тис.; у Донец., Харків., Дні­проп. обл.). Помітними у реліг. житті громади є також мусульмани-араби (6,6 тис.), пере­важно вихідці з Лівану, Палестини, Йор­данії, які мешкають у Києві та великих регіон. цент­рах — Одесі, Харкові, Дні­прі, Запоріж­жі, Він­ниці та ін. Певний від­соток мусульман становлять етнічні українці та росіяни, які прийняли іслам. Більшість мусульман в Україні — суніти ханіфіт. напряму. Осн. принципи суніт. віровче­н­ня: віра в єдиного бога Ал­лаха та його посланця Мухам­меда, що втілено у формулі спові­дува­н­ня віри (шахада): «Немає Бога, крім Ал­лаха, і Мухам­мед — посланець Ал­лаха» (тричі промовлена у присутності духов. особи шахада є ритуалом наверне­н­ня до ісламу); в ангелів — істот, які створені Ал­лахом зі світла та виконують його велі­н­ня; у Святе Письмо (Коран і Суна, що складається з хадісів — роз­повід­ей про висловлюва­н­ня, вчинки та морал. якості пророка Мухам­меда); в пророків (анбійя) та посланців (русуль) — осіб, через яких Аллах дарує людям своє одкрове­н­ня (остан­ній посланець — пророк Мухам­мед); у пере­дви­значе­н­ня долі людини Богом; у Судний день і воскресі­н­ня. Ритуал.-догмат. основу мусульманства становлять 5 осн. реліг. приписів: символ віри (шахада); молитва (ас-салат), яку мусульманин зобовʼязаний здійснювати пʼять разів на день; піст (ас-саум) у священ. місяць рама­дан, протягом якого мусульмани утримуються від їжі та пиття від сходу до заходу сонця; обовʼязк. щоріч. податок (аз-закят), сплачуваний замож. мусульманами на користь нужден­них; паломництво (хадж) до священ. міст — Мекки (де знаходиться Кааба — камʼяна споруда, у сх. кут якої вбудований «чорний камінь» — символ могутності Ал­лаха і обʼєкт поклоні­н­ня) та Медини (де похований Мухам­мед) у Саудів. Аравії, яке мусульманин по можливості повинен здійснити хоча б раз у житті. Важливим обовʼязком віруючого також є джихад (араб. — зуси­л­ля) — боротьба за віру, під якою ро­зуміють як духовне вдосконале­н­ня себе, так і збройну боротьбу з ворогами ісламу. Гол. мусульман. свята: ід аль-Адха (свято жертво­приноше­н­ня), по­вʼязане із заверше­н­ням хаджу; ід аль-Фітр (свято роз­гові­н­ня), повʼязане із закінче­н­ням посту рама­дану. Про пере­бува­н­ня мусульман на землях Київ. Русі ві­домо з писем. й археол. джерел. Це купці, мандрівники, а також степ. народи (алани, печеніги тощо), які проживали або мігрували укр. землями й частина з яких сповід­увала іслам. Існува­н­ня мусульман. громад на пд. і сх. укр. землях у 9–10 ст. під­тверджують археол. знахідки у серед. течії р. Сівер. Донець і мусульман. могильники: Сидорівське городище, побл. с. Платонівка (Бахмут. р-ну Донец. обл.) і Лисогорівка (Ново­­псков. р-ну Луган. обл.). Ві­домості про Київ. Русь і словʼян вміщено у працях мусульман. авторів аль-Масуʼді, ібн Фадлана, аль-Бак­рі, ал-Гарнаті, Міскавайга, аль-Ід­рісі та ін. Про обі­знаність з ісламом у Київ. Русі свідчить легенда про вибір віри князем Володимиром, викладена у «Повісті минулих літ». Пошире­н­ня ісламу на укр. землях активізувалося зі встановле­н­ням влади Золотої Орди на Лів­обереж­жі та у частині Центр. України (2-а пол. 13 ст.) і, особливо, після ісламізації золотоордин. еліти у 1-й пол. 14 ст. Після роз­паду Золотої Орди та утворе­н­ня Крим. ханату (1449), де іслам пере­творився на держ. релігію, його тер., до складу якої згодом уві­йшли, окрім Крим. п-ова, частини нинішніх Донец., Запоріз., Херсон. обл., стала осн. ареалом пошире­н­ня ісламу. У цей час роз­винено звʼязки із му­сульман. регіонами (Єгиптом, Персією, Центр. Азією, Поволж­жям), зведено низку мечетей і освіт. закладів, поширено діяльність пред­ставників суфій. братств (ясавійя, бекташійя, мевлевіє), що зробили знач. внесок в ісламізацію насел. Криму та пд.-укр. степів. Зʼявилися місц. мусульман. мислителі Абу Бакр Каландар (14 ст.), Шараф ад-Дін аль-Ки­­римі (? –1440), Ібрагім аль-Киримі (? –1593), Абу ль-Бакаʼ аль-Кафауві (1618–82) та ін. На­прикінці 15 ст. у зоні впливу Осман. імперії і, від­повід­но, мусульман. культур. простору опинилися Крим. ханство, а також тер. сучас. Одес., Микол. і Херсон. обл. 1672–99 влада Осман. імперії була поширена і на тер. Поді­л­ля, де існував Камʼянец. еялет. На­прикінці 14 ст. мусульман. насел. татар. походже­н­ня зʼявилося на Зх. Україні. Декілька шляхет. золотоордин. родин пере­йшли на службу до Великого князівства Литовського, до складу якого входили й укр. землі. Їхні воїни роз­селилися на Галичині й Волині, де виникли окремі татар. поселе­н­ня з влас. способом життя, культурою і привілеями. На поч. 16 ст. компактні татар. громади існували у володі­н­нях князя Костянтина Острозького, зокрема у м. Острог (нині Рівнен. обл.), Старокостянтинів, Полон­не (нині обидва — Хмельн. обл.). Щодо цієї групи використовували назву «зх. татари», їхня самона­зва — татари-ліпки. Вони служили у магнатів як на­двірна міліція, за­ймалися ремеслом і торгівлею. Частина татар. насел. згодом асимілювалася з місц. жит. і пере­йшла у християнство. Саме з такої родини походив ві­домий сходо­знавець і україніст А. Кримський. Після завоюва­н­ня на­прикінці 18 ст. Крим. ханства Рос. імперією контроль за мусульман. насел. забезпечувало Таврій. магометан. духовне правлі­н­ня, засн. 1794, але остаточно оформлене 1831. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. реліг. і культурне життя мусульман. громади на укр. землях за­знало впливу ідей оновле­н­ня ісламу через по­єд­на­н­ня первіс. чистоти та сучасності, яскравим виразником яких був І. Гас­принсь­кий. Він об­стоював право мусуль­ман на освіту, створював школи із про­гресив. системою навч., видавав низку газет і журналів. Рев. події 1917 по­значилися спробами політ. організації мусульман. З цією метою сформовано Кримсько-мусульманський виконавчий комітет, діяльність якого під­тримала УЦР. У листопаді–грудні 1917 у м. Бахчисарай (нині АР Крим) проведено 1-й Курултай, який ухвалив кон­ституцію і проголосив створе­н­ня Крим. Нар. Респ. на чолі з Н. Челебієвим. Реалізації цього політ. проекту завадило захопле­н­ня Криму більшовиками у січні 1918 і пошире­н­ня політики червоного терору. У 1-й пол. 1920-х рр. рад. влада проводила від­носно ліберал. політику в реліг. питан­ні (1923 засн. Нар. упр. реліг. справами мусульман Криму на чолі з муфтієм І. Тарпі), однак 1927 роз­почала на­ступ на реліг. установи та діячів, а 1944 депортувала крим. татар (див. Депортація), після чого легал. іслам. діяльність у Криму та в Україні припинено. Свободу реліг. діяльності від­роджено 1989 після засудже­н­ня ВР СРСР депортації крим. татар та ін. народів, що від­крило їм шлях для поверне­н­ня на батьківщину. Після від­новле­н­ня незалежності України 1991 мусульмани отримали можливість для подальшої активізації та впорядкува­н­ня реліг. життя. У суніт. ісламі історично від­сутня адм. система упр., тому мусульмани в Україні згуртовані навколо багатьох реліг. центрів, більшість з яких мають назву «духовні управлі­н­ня». Їх очолюють муфтії, яких обирають пред­ставники місц. громади на ви­знач. термін. За даними Держ. комітету України у справах національностей і релігій, станом на 1 січня 2013 в країні функціонували 1233 мусульман. реліг. громади. Більшість мусульман України проживають у регіонах, які 2014 за­знали агресії з боку Росії (АР Крим, Донбас). Духовне управлі­н­ня мусульман Криму (засн. 1992 у Сімферополі) на 1 січня 2014 обʼ­єд­нувало 353 зареєстр. реліг. громади. Після окупації Крим. п-ова РФ воно «пере­реєстроване» від­повід­но до рос. законодавства і фактично зникло з іслам. поля України. Натомість у Києві створ. Духовне упр. мусульман АР Крим. Духовне управлі­н­ня мусульман України (засн. 1992 у Києві) позиціонує себе як центр. пред­ставниц­тво мусульман України й обʼєд­нує понад 100 зареєстр. громад. Воно створило перше мусульман. радіо в Україні «Mplus», забезпечує функціонува­н­ня Іслам. університету (від 1993) і кількох десятків неділ. шкіл. Духов. центр мусульман України (засн. 1994 у Донецьку), ві­домий як ініціатор створе­н­ня Партії мусульман України (1997–2005) та Укр. іслам. університету (1999–2001), в остан­ні роки знизив публічну та реліг. активність. Духовне упр. мусульман України «Умма» (засн. 2008 у Києві) обʼ­єд­нує понад 20 громад у різних регіонах, ви­ступає актив. учасником між­конфесій. діалогу, за­ймає активну громадян. позицію, за­ймається волонтерством, першою серед укр. іслам. організацій почало послідовно використовувати укр. мову у влас. друк. вид. (г. «Умма») та на офіц. сайті. Реліг. упр. незалеж. організацій України «Київський муфтіят» (2006) по­єд­нує реліг. діяльність і роботу нац.-культур. товариства волз. татар «Туган тел», видавало ж. «Україна та ісламський світ», забезпечує функціонува­н­ня медресе. Нечислен­ні громади шиїт. ісламу діють у Києві та Харкові. Найбільша громад. організація мусульман в Україні — Всеукр. асоц. громад. організацій «Альраїд» (засн. 1997), що обʼ­єд­нує понад 20 організацій. Вона видає г. «Альраїд», побудувала більше 100 мечетей на всій тер. України, організувала низку іслам. центрів, під­тримує широкі контакти з мусульманами ін. країн. Сут­тєвий внесок зробили мусульмани у культурну спадщину України. Так, у Криму збереглося понад 20 стародав. мечетей. Най­старіша серед діючих — мечеть хана Узбека (1314; м. Старий Крим Іслямтерец. р-ну АР Крим), на честь 700-ліття якої 2014 НБУ випустив памʼятну монету. Літ. спадщина мусульман Укра­ї­ни пред­ставлена колекціями кримськотатар. рукописів, що зберігаються у Бахчисарай. істор.-архіт. заповід­нику (Корани 16 ст. з числен. тлумаче­н­нями). Унікал. памʼятками татар пн.-зх. регіону України є араб. рукопис Корану («Острозький Коран»), що зберігається в Остроз. істор.-культур. заповід­нику, та хамаїл (збірник молитов та замовлянь) 19 ст. із с. Ювківці (нині Білогір. р-ну Хмельн. обл.). Перший пере­клад смислів Корану українською мовою 1913–14 здійснив львів. пере­кладач О. Лисенецький (не опубл., зберігається у ЛНБ).

Завантажити статтю