Мутаціонізм

МУТАЦІОНІ́ЗМ — концепція у біо­логії, яка роз­глядає еволюцію як стрибкоподібний процес, що від­бувається внаслідок значних одиничних спадкових змін ознак і властивостей організмів — мутацій. Ін. назва — мутаційна теорія. Рос. учені вважають, що до уявлень про стрибкоподібну зміну спадк. властивостей 1899 при­йшов рос. ботанік С. Коржинський. 1901 гол­ланд. учений Г. де Фріз за­пропонував термін «мутація» — стрибкоподібна, пере­ривчаста зміна спадк. ознаки. Мутац. теорію, що нині складає одну з основ генетики, він роз­робив 1901–03. Її осн. положе­н­ня: 1) мутації виникають раптово як дис­кретні зміни ознак; 2) нові форми стійкі; 3) на від­міну від не спадк. змін, мутації не утворюють без­перерв. рядів, не групуються нав­коло серед. типу; вони пред­ставляють якісні зміни; 4) мутації проявляються по-різному і можуть бути як корисними, так і шкідливими; 5) вірогідність виявле­н­ня мутацій залежить від кількості досліджених особин; 6) подібні мутації можуть виникати неодноразово. Згідно М., раптові зміни, які називають макромутаціями (або сальтаціями), виникнувши в особин (організмів) вихід. виду, від­разу створюють нові жит­тєві форми, що за наявності сприятливих умов середовища стають родоначальниками нових видів. Добору природному від­ведено допоміжну роль. У результаті синтезу генетики і дарвінізму у 1920–30-х рр. установлено, що еволюція може від­буватися лише шляхом природ. добору мутацій. Роз­глядаючи як рушійну силу еволюції внутр. (стосовно організму) фактор зміни спадковості, М. заперечує творчу роль природ. добору, від­водячи йому значе­н­ня чин­ника, який обмежує різномані­т­тя жит­тєвих форм (за усуне­н­ня варіантів організації, що не від­повід­ають умовам довкі­л­ля). У цьому від­ношен­ні М. є близьким до автогенезу, від якого від­різняється заперече­н­ням без­перервності еволюції. Після її роз­робле­н­ня Г. де Фрізом М. не становить єдиної теорії — цей напрям еволюціонізму під­тримували різні автори з різноманіт. позицій. Подібні по­гляди лежать в ос­нові теорії преадаптації (франц. учений Л. Кено), сальтацій. теорії (амер. генетик Р. Ґольдшмідт) і низки менш ві­домих концепцій. Не­зважаючи на деякі помилкові положе­н­ня мутац. теорії Г. де Фріза, зокрема утворе­н­ня видів у результаті мутацій без природ. добору, осн. положе­н­ня його теорії (раптовість виникне­н­ня мутацій; вірогідність появи як шкідливих, так і корис. мутацій; поява по­втор. мутацій) зна­йшли під­твердже­н­ня та введені до сучас. теорій мутагенезу.

Завантажити статтю