Мухин Михайло Миколайович

МУ́ХИН Михайло Миколайович (псевд.: К. Гридень, Читач, Подорожній, Рецензент; 09. 09. 1894, Київ — 02. 09. 1974, м. Равенсбурґ, Німеччина) — літературознавець, критик, публіцист, перекладач. Син М. Мухіна. Навч. у гімназії В. Науменка в Києві, де підтримував дружні стосунки з Ю. Русовим та М. Рильським. Разом з останнім вони переклали українською мовою комедію Ш. ван Лерберґа «Пан» (опубл. 1918 у ж. «Шлях»). Згодом студіював романо-германістику в Київ. університеті. У серед. 1920-х рр. після поразки нац.-визв. змагань емігрував до Польщі, а потім — до Чехо-Словаччини. Жив у Празі та Подєбрадах, був співзасн. Центр. союзу укр. студентства, редагував ж. «Студентський вісник» (1921–31). Співпрацював з ОУН, чл. Культур. референтури Проводу укр. націоналістів. Був дописувачем «Літературно-наукового вістника» за ред. Д. Донцова, в якому, зокрема, друкував рецензії на політол. видання зарубіж. авторів (1928–31), а також на праці укр. письменників, в яких порушував питання націоналіст. світогляду: «В. Сухино-Хоменко. Обман і банкрутство українського націоналізму: Історико-публіцистичні нариси» (1929, т. 100), «Слідами царату: національна політика більшовиків» (1930, т. 103), «Письменниця московського Ульстеру на Україні. “Рассказы” Ольги Форш» (1931, т. 106). До праз. періоду діяльності М. належать ст. «Українські мотиви у літературі польській та московській» («Книголюб», 1928, кн. 3/4) та доповнення до неї «Українські мотиви в польській літературі останніх років» (там само, 1929, кн. 1/2) і «Україна в московській літературі останніх років» (1930, кн. 1), а також «Україна у французькій літературі 1920–1930 рр.» («Студентський вісник», 1930, ч. 11/12), «Нова література щодо українського питання в совєтській імперії» (там само, 1931, ч. 1/2). Але найбільшу увагу М. зосередив на «розвінчанні» культу М. Драгоманова. Свій погляд на суспільно-політ. ідеї вченого він виклав у працях «Драгоманов без маски» (1934) та «Більше світла: М. Драгоманов (1841–1895) на тлі своєї доби» (1935). Перша друкувалася на сторінках ж. «Віст­ник» (1935), друга — в часописі «Самостійна думка» (Чернівці, 1936, кн. 9–17). У середині 1935 М. переїхав на Закарпаття, щоб приєднатися до процесу пробудження нац. свідомості українців, які протягом століть зазнавали мадяризації, а остан. роками ще й чехізації та русифікації. Він згуртував навколо себе молодих літераторів, деякі з них стали згодом відомими поетами та прозаїками: Зореслав, І. Ірлявський, І. Кошан, С. Росоха, М. Лелекач та ін. Після вторгнення угор. військ у Карпат. Україну М. через Відень повернувся до Праги й працював у видавництві «Пробоєм», а в період нім. окупації його забрали на примус. роботи в Пд. Німеччину, де він залишився до кінця життя. Виступав проти космополітизму, москвофільства, малоросіянства та ін. декадент. течій, що руйнували сили українського народу. М. був знавцем укр., франц., нім. та рос. літ-р. Публікував переклади худож. творів у місячнику «Пробоєм» (Прага, 1939–43). Після 2-ї світової вій­ни емігрував до Німеччини. Друкувався на сторінках ж. «Визвольний шлях», де вмістив низку цінних розвідок-есе («З життєпису академіка А. Кримського», 1963, № 6–9, «Професор Михайло Грушевсь­кий», «Іван Франко як критик політичних поглядів М. Драгоманова», «Космополіти і націоналісти» та ін.).

Рекомендована література

1. Антонович М. Михайло Мухин // УС [Париж]. 1969, 4 січ.;
   Google Scholar Internet
2. 1974, 29 верес.;
   Google Scholar Internet
3. Помер літературознавець Михайло Мухин // Свобода. 1974, 24 верес.;
   Google Scholar Internet
4. Михайло Мухин // Визв. шлях. 1974. Кн. 9/10;
   Google Scholar Internet
5. Передирій В. Мухин Михайло // Укр. журналістика в іменах. Вип. 11. Л., 2004;
   Google Scholar Internet
6. Неврлий М. М. Мухин і літера­турна молодь Закарпаття // Неврлий М. Минуле й сучасне: Зб. слов’янозн. праць. К., 2009;
   Google Scholar Internet
7. Ільницький М. «Мав у собі щось сковородинського...» (Михайло Мухин) // СіЧ. 2015. № 8.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю