Мушкетик Юрій

МУШКЕ́ТИК Юрій (Георгій Михайлович; 21. 03. 1929, с. Вертіївка, нині Ніжин. р-ну Черніг. обл. — 06. 06. 2019, Київ) — прозаїк, публіцист, літературний критик. Батько Л. Мушкетик. Член НСПУ (1954). Герой України (2009). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1980). Почесна від­знака Президента України (1996). Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступ. (1999). Премії ім. М. Стари­цького (1994), Фундації О. і Т. Антоновичів (1996), ім. Г. Сковороди (1997), ім. Д. Яворницького (2004). Закін. Київський університет (1953) та аспірантуру при каф. укр. літ-ри цього університету (1956). Працював 1956–72 у ж. «Дні­про»: від 1958 — гол. ред.; від 1979 — секр., від 1980 — 1-й секр. правлі­н­ня Київ. організації СПУ, 1986–2001 — голова НСПУ. Депутат ВР УРСР 11-го склика­н­ня (1985–90). Актив. учасник процесів демократизації та створе­н­ня НРУ на­прикінці 1980-х рр. Дебютував оповіда­н­ням «Перед грозою» (1952). Перший успіх М. принесла істор. повість «Семен Палій» (1954). Лише згодом автор зі­знався, що не все в ній його задовольняє: у трактуван­ні певних подій він змушений був іти за офіц. канонами. Так, образ геть­мана І. Мазепи від­різняється від сучас. баче­н­ня, проте під­хід до його творе­н­ня можна ви­знати неординарним. Роман «Гайдамаки» (1957) утвердив М. у літературі як письмен­ника істор. теми, а подальша праця в цьому напрямі — знач. внесок в істор. романістику (до неї він звернувся знову через 20 р.). Кін. 1950-х рр. ознаменувався виходом дилогії про 2-у світ. вій­ну, яку склали повісті «Вогні серед ночі» (ін. назва — «Міст через ніч», 1959) та «Чорний хліб» (1960). Герой дилогії — хлопчина-під­літок, при створен­ні образу якого автор викори­став реал. події з влас. життя. У ній М. від­творив життя поліс. села, яке складається не лише з воєн. буднів, а й з перших мирних радощів. Життю інтелігенції присвятив повість «День пролітає над нами» (1967). Поч. 1960-х рр. був для М. дуже плідним. По-перше, письмен­ник якісно змінив тематику творчості, пере­йшовши до зображе­н­ня образу сучасника, по-друге, захопився дослідже­н­ням внутр. світу людини. 1962 опубл. роман «Серце і камінь» — гуманіст. ідеї автора втілено в образі гол. героя твору Федора Куща, душев. стан якого над­звичайно складний. Знач. роз­голосу набув роман «Крапля крові» (1964; респ. премія ім. М. Островського, 1965) — аналіт. твір, в якому порушено пита­н­ня від­повід­альності людини перед су­спільством і, що особливо важливо, су­спільства перед людиною, про самоцін­ність людського життя, етичні засади професії лікаря, діяльності вченого, про гучне марнослівʼя, за яким криється корисливість й байдужість до проголошув. ідей. Гострі про­блеми охорони природи порушені в романі «Остан­ній острів» (1969), присвяч. будням і тривогам трудівників Дні­пра — ін­спекторів, іхтіологів. Твір дещо суголосний романові «Собор» О. Гончара. Екол. пита­н­ня в ньому тісно повʼязані з етич., духовно-національними, сучасність пере­плітається з істор. ремінісценціями. Проза М. 1970-х — поч. 1980-х рр. прикметна посиле­н­ням психол.-аналіт. тенденцій, уваги до особистості, гуманіст. начала. Романи про війну з фашистами «Жорстоке милосердя» (1973) та «Віхола» (1983) від­значаються глибшим, більш концептуальним, ніж ранні твори письмен­ника, трактува­н­ням про­блеми «людина і вій­на». У них на правдиво, з достемен­ними по­дробицями виписаному тлі (окуповане укр. село) змальовано складні людські долі й характери (Іван Пів­торак і Василь Жур у «Жорстокому милосерді», Михайло у «Віхолі» та ін.). Осн. про­блемно-темат. спектр цих творів — громадян., етичні, духовні чин­ники, характер, психологія людини, від­чу­т­тя нею свого корі­н­ня, роду, тобто цін­нісні орієнтації, коли вона опиняється в екс­тремал. ситуаціях (фашист. концтабір, втеча, окупац. режим). Особистісно-психол. осмисле­н­ня епіч. воєн. матеріалу, внесе­н­ня в систему естет. координат як ідейних, соц.-етич., так і заг.-людських, певною мірою нац. вимірів, наявні в одній з кращих повістей М. — «Біль» (1978). Її гол. герой (колиш. роз­відник) судить себе за хибний крок у фронт. об­ставинах найвищим судом влас. сумлі­н­ня. М. роз­повів про складну людську долю і її гіркі морал. уроки, вдаючись до засобів драм. психологізму. У центрі роману «Біла тінь» (1977) — вчений-біо­лог Дмитро Марченко, який, запідозривши в собі невиліковну хворобу, проводить вибагливу саморевізію пройденого, роз­думує над пита­н­нями добра і зла, буття й смерті, батьків і дітей, морал. самовдосконале­н­ня й де­градації людини тощо. Таким чином, найвищим мірилом влас. життя гол. герой твору зробив совість. Його образ приваблює читача прагне­н­ням пі­зна­н­ня й самопі­зна­н­ня. Рух чи за­стій, невпин­на робота душі чи її змире­н­ня й збайдужі­н­ня, совість чи конформізм — довкола цього роз­гортаються роз­думи в алегор. повісті «Старий у задумі» (1978). Роз­пі­знава­н­ня справж. сутності героїв твору, виявле­н­ня істин­ного й фальшивого в людських душах (насамперед архітектора Сергія Ірші) покладено в основу роману «Вернися в дім свій» (1981). До худож. при­йому ви­пробовува­н­ня характеру «на справжність» вдається М. у творах на сільс. тему, що здобули високе офіц. поцінува­н­ня: «Позиція» (1979; Державна премія України імені Тараса Шевченка, 1980) — своє­рідне по­єд­на­н­ня вироб. (про голову колгоспу) й особистісно-психол. романів, а також «Рубіж» (1984; Державна премія СРСР, 1987), в якому ще до пере­будови М. за­стерігав про за­грозу команд­но-адм. системи в с. госп-ві, яку в майбутньому буде дуже важко здолати. Крит. пафос щодо небезпеч. хвороб рад. су­спільства, акцент на неодномірності людської особистості з її сумнівами й борі­н­нями — прикметні риси про­блем. прози М. 1980-х pp.: повісті «Обвал», «Сльоза Офелії» (обидві — 1985), «Динозавр» (1989). Зображені в «Обвалі» роз­чарува­н­ня героя в житті у звʼяз­ку з особистими невдачами, не­приваблива поведінка близьких людей, ін. ді­йових осіб твору виходять за межі окремих випадків і під­водять читача до думки про втрату су­спільством ідеалів, духов. цін­ностей, про гнилість існуючої соц. системи. Присвяч. сучасності романи й повісті М. кін. 1970-х — 1980-х pp. засвідчили помітне збагаче­н­ня його реаліст.-психол. стилю; більш орган. художню про­блемність, внутр. драматизм конфлікт. основи, вдосконале­н­ня архітектоніки творів, худож. мови тощо. Загалом — це роз­думи над людською природою, злетами й катаклізмами людської душі, над вічними духов. цін­ностями і всім тим, що, як іржа, роз­ʼїдає людську душу. По­вторно звернувшись до істор. теми, М. створив оригін. і цікавий за концепцією цикл: новела «Смерть Сократа» (1971), зб. повістей «Суд над Сенекою» (1978), повісті «Жовтий цвіт кульбаби» (1985), «Літній птах на зимовому березі», «Селена» (обидві — 1989). Від­штовхуючись від конкрет. істор. фактів і по­статей (Сократ, Платон, Сенека та ін.), загострюючи з морал., філос. боку проти­стоя­н­ня (Гоголь — Кукольник, Овід­ій — Август, Платон — Діонісій), вводячи паралел. сюжети із сьогоде­н­ня, М. ніби пере­віряє історією сучасність, і, навпаки, веде мову про теперішні духовні гаразди й негаразди, роз­думує над сутністю життя, його при­значе­н­ням, силою любові, людською памʼя­т­тю, невиснаженістю ідеалів добра та ін. заг.-людськими цін­ностями. Талант М. як істор. романіста найповніше роз­крився в романі «Яса» (1987), над яким письмен­ник почав працювати ще на поч. 1970-х pp. і зумів завершити лише тоді, коли від­крилися можливості для правдивого висвітле­н­ня історії України. У романі охоплено хронологічно невеликий період (1673–75), коли Україна вела війну з турец. загарбниками, зокрема від­творено героїчну оборону Ладижина. У центрі «Яси» — образ кошового отамана Запороз. Січі І. Сірка. Крім істор. персонажів (І. Сірко, геть­мани І. Самойлович, П. Дорошенко та ін.) виведено чимало інших, створених худож. уявою автора героїв, що ре­презентують різні верстви укр. людності 2-ї пол. 17 ст. У творі докладно, з великим зна­н­ням зображено життя Січі, тогочас. побут, показано, як по­стає не­скорена ще Україна в початках своєї тривалої й стражден. боротьби за волю, за незалежність. Істор. повістям і романам М. притаман­не концептуально нове, базоване на осмислен­ні нар. пісень, пере­казів і дум, на істор. хроніках та літопис. свідче­н­нях, на творчості Т. Шевченка трактува­н­ня ролі видат. діячів нац. історії та склад. періодів минулого українського народу. Темі козац. минулого України, Запороз. Січі присвяч. також романи «Геть­манський скарб» (1993), «На брата брат» (1994), «Остан­ній геть­ман» (2011). До зб. «Зеленеє жито» (1965), «Смерть Сократа» (1971), «Селена» (1989) уві­йшли новели, серед яких є справжні перлини жанру — «Суд», «Солодке життя Оникія Зайця», присвяч. трагіч., драм. колізіям людського життя, вони виразно показують злети й паді­н­ня особистості. Викри­т­тю облуд. рад. політики боротьби з т. зв. бурж. націоналізмом присвяч. повість «Курис» (1991), темі сталін. терору — оповіда­н­ня «Два Федори» (1993). Для прози М. характерна лірична схвильованість оповіді, по­єд­нана з умі­н­ням роз­гортати широкі епічні картини життя народу. По­стій. інтерес М. — сучасність, актуал. морал.-психол. про­блеми, гостра критика в рад. і пост­рад. періоди явищ при­стосуванства й демагогії, без­духовності, руйнува­н­ня одвіч. цін­ностей: романи й повісті «Морок» (2001), «У пастці» (2004), «Оглянься, за тобою погоня» (2012), «Час звіра» (2014), зб. новел «Гріх» (2009), роман «Така її доля» (2016), роман «Торнадо», повісті «Дорога в без­вість» та «Іду на ви» (усі — 2019), оповіда­н­ня «Через пороги», «Шлях героя», «Брати», «Берізка», «Свисток», «Квіт черемхи», «Я обираю любов». М. належать також пʼєса «Не кидай мене в дорозі» (1969), фантаст.-пригод. повість для дітей «Зʼїж серце лева» (1972), докум. повість «На круті гори» (1976; про академіка-кібернетика В. Глушкова). Автор крит.-біогр. нарису «Анатолій Шиян» (1960). Усі за­знач. ви­да­н­ня опубл. у Києві. Активно ви­ступає у ЗМІ з публіцист., літ.-крит. ста­т­тями. Окремі публікації (стат­ті «Українці донині, нині і прісно», «Полуботок», «Петро Дорошенко», «Народе мій», «По хліб», «Зняти полуду з очей», «Сонце ро­зуму» та ін.) викликали широкий громад. резонанс. За романом «Вернися в дім свій» на сцені Терноп. укр. муз.-драм. театру по­ставлено однойм. ви­ставу. За творами М. знято к/ф «Біла тінь» (1979), т/ф «Позиція» (1983), «Біль» (1989). Твори М. пере­кладені багатьма мовами світу.

Завантажити статтю