Мюзик-голл
МЮЗИК-ГО́ЛЛ (англ. music-hall — музичний зал) — вид естрадного театру, де вистава побудована на поєднанні музично-естрадних, циркових і балетних номерів. У Рос. імперії на поч. 20 ст. М. називали концертні програми в ресторанах. В Україні подібні заклади були поширені у багатьох великих містах, зокрема Києві, Одесі, Запоріжжі. Вперше М. зʼявився у Великій Британії (1830-і рр.) у тавернах (т. зв. салунах і пабах), готелях, заїжджих дворах, де за додаткову платню застілля супроводжувалось розвагами (цирк, номери, фарси, буфонади, комічні пісеньки тощо). Серед відомих — «Грецький салун» (відкритий 1825 на пн. Лондона, згодом «Грецький театр»), де у 14-річ. віці 1884 дебютувала відома актриса М. Ллойд. М. в сучас. розумінні зʼявилися у 1850-х рр. Від театрів вони відрізнялись тим, що в них можна було сидіти на столі, розпивати алкогол. напої, курити під час перегляду шоу. Одними з перших М. вважають «Кантербері-Голл» (відкритий 1852, від 1859 — театр) та «Мідлсекс» (побуд. на місці «Моґул-Салуна», більш відомий як «Старий Мо», відкритий 1851, пізніше перебуд. як театр). Згодом з М. розвинувся естрад. театр (див. Естрада), що з серед. 19 ст. набув поширення серед широких верств міщан. Вистави зберігали переважно дивертисментну структуру. 1890 у Лондоні відкрито М. «Альгамбра», де виступали естрадні та цирк. артисти. Наприкінці 19 ст. М. набули поширення у Франції, іноді під назвами варʼєте («Фолі-Бержер», «Мулен-Руж»), де ставили пишно оформлені ревю за участі співака (співачки) й балет. ансамблю. Появу М. у Рос. імперії повʼязують із публікацією Ф. Марінетті «Fondazione e Manifesto del futurismo» («Фонд і маніфест футуризму», 1909), де М. фігурував як «театр майбутнього». До М. у театр. постановках звертались В. Мейєрхольд, Г. Козинцев, С. Ейзенштейн. 1926 за сприяння А. Луначарського відкрито Моск. М. (спочатку як Цирк М., згодом — Естрад. театр М.), 1928 — Ленінгр. (нині С.-Петербург) М., що здобув широку популярність завдяки співпраці І. Дунаєвського й ТЕА-джазу Л. Утьосова. Від 1929, коли І. Дунаєвський став муз. кер. і гол. диригентом М., колективом підготовлено кілька естрадно-пісен. програм за участі Л. Утьосова і К. Шульженко. Невдовзі замість запрош. тимчас. складів сформовано постійні трупи, до яких входили відомі композитори, балетмейстери, реж., письменники, художники. М. розвивався від збірних концерт. програм до сюжетно розвинених вистав та своєрід. театру з оригін. репертуаром. 1937 М. закрито як «розсадники буржуазної культури». Відновлений Моск. М. існував у 1960–76 як вокал.-танц. ревю. Популярність здобув Ленінгр. М., відкритий 1966 (худож. кер. — І. Рахлін), де кожна нова вистава була оригін. твором із використанням хореографії, вокалу, номерів оригін. жанру, обʼєднаних за допомогою сюжету, оформлених видовищними декораціями, костюмами, світл. ефектами тощо. В Україні М. створ. 1974 при Укрконцерті, від 1979 — самост. колектив, від 1984 — Київ. держ. М. (1978–82 худож. кер. — Л. Силаєв, 1983 — І. Афанасьєв, 1984–88 — В. Козаченко; гол. реж. — О. Зайцев). У репертуарі — естрадні, цирк. та балетні номери. У складі Київ. М. виступали співаки М. Гнатюк, М. Мозговий, І. Попович, Л. Сандулеса, В. Шпортько, актори Штепсель (Ю. Березін) і Тарапунька (Ю. Тимошенко) та ін. 2005 припинив існування.
Рекомендована література
Завантажити статтю
