Музей

МУЗЕ́Й (лат. museum, від грец. μουσεĩον — храм муз) — соціальний ін­ститут, виникне­н­ня якого історично об­умовлене су­спільною потребою під­тримки культурної памʼяті шляхом вилуче­н­ня з середовища побутува­н­ня, дослідже­н­ня, збереже­н­ня, презентації, інтер­претації й пере­дачі на­ступним поколі­н­ням найцін­ніших обʼєктів культурної та природної спадщини — музейних предметів. Існує низка ви­значень терміна «М.», що зумовлено як неу­сталеністю мови музеє­знавства як науки (див. Музейна справа), так і поліфункціональністю та складністю самої ін­ституції. У Законі України «Про музеї та музейну справу» (1995) М. ви­значено як н.-д. і культ.-осв. заклад, створ. для ви­вче­н­ня, збереже­н­ня, викори­ста­н­ня та популяризації музей. предметів і колекцій з наук. та освіт. метою, залуче­н­ня громадян до на­дбань нац. і світ. культур. спадщини. У між­нар. практиці часто використовують дефініцію, включену до статуту Між­нар. ради музеїв (1974): М. — від­крита для публіки по­стійно діюча некомерц. установа, що збирає, зберігає, досліджує, популяризує і екс­понує матеріал. свідче­н­ня про людину та її довкі­л­ля з метою ви­вче­н­ня, освіти та задоволе­н­ня духов. потреб. Однак фахівці з різних країн спри­ймають цю дефініцію неодно­значно. В остан­ні десятилі­т­тя у світ. практиці триває процес роз­будови системи термінів музей. справи, адже роз­біжності в їхньому тлумачен­ні характерні не лише для різномов., але й споріднених у мовному плані країн. Не­зважаючи на різні під­ходи, більшість дослідників ви­значають М. як соц. ін­ститут через низку притаман. йому функцій. Потреба у М. виникла ще в первіс. су­спільстві, коли зʼявилися колекції предметів протомузей. типу, що виконували реліг., естетичні або пре­стижні функції. У 2 тис. до н. е. писарі Ура та ін. міст Межиріч­чя почали збирати літ. та наук. текс­ти, написані клинописом на глиняних табличках. Так формувалися приватні й царські б-ки. Найбільшою на Давньому Сході була бібліотека царя Ас­сирії Аш­ш­урбаніпала (7 ст. до н. е.) у м. Ніневія, що нарах. від 5-ти до 25-ти тис. табличок. У 6 ст. до н. е. вавилон. цар Набонід проводив археол. роз­копки й колекціонував памʼятні циліндри стародав. царів, закладені у фундаментах споруд. Термін «М.» виник у Стародав. Греції, ним по­значали храми (святилища) муз, де формувалися збірки творів мистецтва, книг, сакрал. предметів. Часто вони ставали центрами т. зв. літ. спів­товариств, слугували місцем не лише поклоні­н­ня музам, але й проведе­н­ня твор. змагань поетів та занять наукою. У святилищі м. Фе­спії один раз на 5 р. проводили заг.-грец. святкува­н­ня на честь муз — Мусеї. У самому святилищі та його околицях містилися статуї богинь, виконані скульпторами Кефісодотом і Праксителем, статуї Діоніса роботи Мирона й Лісіп­па та ін. Статуї, предмети декоративно-ужитк. мистецтва, реліквії, військ. трофеї тощо складали перші колекції, які зберігали у святилищах, храмах, скарбницях. Спец. служителі охороняли їх та обліковували. В ел­лініст. епоху в Александрій. мусе­йоні сформовано збірку худож. творів, діяла велика б-ка. В епоху Середньовіч­чя, з його від­рече­н­ням від багатьох традицій та ін­ститутів антич. світу, термін «мусе­йон» ви­йшов з ужитку, проте в ризницях соборів і монастирів накопичувалися цінні колекції худож., наук. та істор. значе­н­ня. В епоху Від­родже­н­ня в інтелектуал. колах Італії, які намагалися асимілювати досягне­н­ня антич. культури, у 15–16 ст. зародилося колекціонува­н­ня памʼяток античності і творів мистецтва та, власне, М. Так, в описі майна правителя Флоренції Л. Медичі 1492 колекцію рукописів і гем вперше на­звано М. Перший публіч. М. у Європі виник завдяки заповіту кардинала Д. Ґрімані влас. колекцій Респ. Венеція (пожертвувані його племін­ником Дж. Ґрімані 1523 і 1587). У результаті під­вищеного інтересу до науки в епоху Ренесансу виникали й природн.-наук. колекції. Від 2-ї пол. 16 ст. термін «М.» вживають не тільки стосовно збірок предметів, так називають і приміще­н­ня, в якому їх зберігають і екс­понують. М. по­ступово пере­творилися на установи, які мали змогу від­відувати всі охочі. Одним із перших був Британ. музей у Лондоні, засн. 1753 і від­критий для публіки 1759. Поч. інтенсив. поширен­ню публіч. М. в Європі покладено у Франції після націоналізації Лувра і пере­творе­н­ня його 1793 у нар. франц. М. Остаточне формува­н­ня М. як соц. ін­ституту завершилося в 19 ст. із виникне­н­ням великої кількості М., тісно повʼязаних з потребами су­спільства, наукою та освітою, а не лише з уподоба­н­нями приват. колекціонерів. Числен­ні М. навч. закладів і наук. т-в сприяли роз­витку багатьох галузей знань. Створ. їхні профільні групи (повʼязані з конкрет. галуз­зю науки, техніки, виробництва, культури, видом мистецтв) і музейну мережу (історично сформована сукупність М., що діє на певній тер. або належить до одного профілю, типу, виду тощо). До поч. 20 ст. засн. групу музеїв місц. краю (крає­знавчих). 1903 на зʼ­їзді музей. працівників у м. Ман­нгайм (Німеч­чина) обговорено пита­н­ня про значе­н­ня М. у нар. освіті. Прихильники європ. моделі вважали його храмом науки й мистецтва, орієнтов. на потреби науки та просвіти; пн.-амер. — місцем роз­ваги, від­починку та спілкува­н­ня. У подальшому у ви­значен­ні М. під­креслюють його орієнтованість на всі прошарки населе­н­ня. У 1920–30-х рр. в умо­вах тоталітар. режиму в СРСР М. як демократ. ін­ститут знищено й по­ставлено на службу комуніст. ідеології. У 20 ст. концептуал. засади діяльності М. за­знали великих змін. Виникли нові типи М., діяльність яких спрямов. не тільки на збереже­н­ня й екс­понува­н­ня рухомих памʼяток культури (музей. предметів), а й на різні форми їхнього оточе­н­ня, істор.-культур. середовища, види людської діяльності, а також на нерухомі обʼєкти культур. спадщини. Це скансени, істор.-культурні комплекси, музеї-заповід­ники, музеї забудов, с. госп-в, живої історії, фольклорні музеї. Найновіша концепція — екомузей. Термін сформулював франц. вчений Ю. де Варін 1971, коли роз­почато роботу зі створе­н­ня першого М. такого типу — Музею людини і промисловості в м. Ле-Крезо (Франція). Фундатор концепції екомузеїв Ж.-А. Рівʼєр наголошував: «У музеїв тепер нова місія: від­ображати сферу прожива­н­ня людини та її діяльність... як цілісний творчий процес роз­витку». 1987 конф. Комітету з музеології Між­нар. ради музеїв ви­значила дві осн. групи сучас. М.: орієнтованих на колекції та на комунікацію. До остан­ніх, зокрема, належать музеї голо­графії, вос­кових фігур та ін., які від 1982 називають «парамузеями». Дефініція поня­т­тя «М.», шляхи його подальшого роз­витку та ін. супе­речливі пита­н­ня класифікації та термінології є актуал. донині. 2020 ВР України прийняла закон, яким ви­знано офіц. статус музеїв закладів вищої освіти. В Україні низка таких музеїв має понад 200-літню історію й унікал. колекції. Найви­значнішим із них присвячено окремі стат­ті в цьому томі ЕСУ.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю