МУЗЕ́Й (лат. museum, від грец. μουσεĩον — храм муз) — соціальний ін­ститут, виникне­н­ня якого історично об­умовлене су­спільною потребою під­тримки культурної памʼяті шляхом вилуче­н­ня з середовища побутува­н­ня, дослідже­н­ня, збереже­н­ня, презентації, інтер­претації й пере­дава­н­ня на­ступним поколі­н­ням найцін­ніших обʼєктів культурної та природної спадщини — музейних предметів. Існує низка ви­значень терміна «музей», що спричинено як неу­сталеністю мови музеє­знавства як науки (див. Музейна справа), так і поліфункціональністю та складністю власне ін­ституції. У Законі України «Про музеї та музейну справу» (1995) музей ви­значено як на­вчально-культурно-освітній заклад, створений для ви­вче­н­ня, збереже­н­ня, викори­ста­н­ня та популяризації музейних предметів і колекцій з наукової та освітньої метою, залуче­н­ня громадян до на­дбань національної і світової культур спадщини. У між­народній практиці часто використовують тлумаче­н­ня зі статуту Між­народної ради музеїв (1974): музей — це від­крита для публіки некомерційна установа, що збирає, зберігає, досліджує, популяризує і екс­понує матеріальні свідче­н­ня про людину та її довкі­л­ля з метою ви­вче­н­ня, освіти та задоволе­н­ня духовних потреб. Щоправда, цю дефініцію спри­ймають неодно­значно. В остан­ні десятилі­т­тя у світовій практиці триває процес роз­будови системи термінів музейної справи, адже роз­біжності в їхньому тлумачен­ні характерні не лише для різномовних, але й споріднених у мовному плані країн. Не­зважаючи на різні під­ходи, більшість дослідників ви­значає музей як соціальний ін­ститут через низку притаман­них йому функцій. 

Потреба в музеї виникла ще в первісному су­спільстві, коли зʼявилися колекції предметів протомузейного типу, що виконували релігійні, естетичні або пре­стижні функції. У 2 тисячоліт­ті до н. е. писарі Ура та інших міст Межиріч­чя почали збирати літературні й наукові текс­ти, написані клинописом на глиняних табличках. Так формувалися приватні й царські бібліотеки. Найбільшою на Стародавньому Сході була бібліотека царя Ас­сирії Аш­ш­урбаніпала (7 ст.  до н. е.) у м. Ніневія, що нараховувала від 5-ти до 25-ти тисяч табличок. У 6 ст. до н. е. вавилонський цар Набонід проводив археологічні роз­копки й колекціонував памʼятні циліндри стародавніх царів, закладені у фундаментах споруд. Термін «музей» походить зі Стародавньої Греції, ним по­значали храми (святилища) муз, де формувалися збірки творів мистецтва, книг, сакральних предметів. Часто вони ставали центрами так званих літературних спів­товариств, слугували місцем не лише поклоні­н­ня музам, а й проведе­н­ня творчих змагань поетів та занять наукою. У святилищі міста Фе­спії один раз на 5 років проводили загально-грецьке святкува­н­ня на честь муз — Мусеї. У самому святилищі та його околицях містилися статуї богинь, виконані скульпторами Кефісодотом і Праксителем, статуї Діоніса роботи Мирона й Лісіп­па та інші. Статуї, предмети декоративно-ужиткового мистецтва, реліквії, військові трофеї тощо складали перші колекції, які зберігали у святилищах, храмах, скарбницях. Спеціальні служителі охороняли їх та обліковували. В ел­ліністичну епоху в Александрійському мусе­йоні сформувалася збірка художніх творів, діяла велика бібліотека. 

В епоху Середньовіч­чя, з його від­рече­н­ням від багатьох традицій та ін­ститутів античного світу, термін «мусе­йон» ви­йшов з ужитку, проте в ризницях соборів і монастирів накопичувалися цінні колекції художнього, наукового та історичного значе­н­ня. В епоху Від­родже­н­ня в інтелектуальних колах Італії, які намагалися асимілювати досягне­н­ня античної культури, у 15–16 ст. зародилося колекціонува­н­ня памʼяток античності й творів мистецтва та, власне, музеї. Так, в описі майна правителя Флоренції Л. Медичі 1492 колекцію рукописів і гем вперше на­звано музеєм. Перший публічний музей у Європі виник завдяки заповіту кардинала Д. Ґрімані власних колекцій Республіці Венеція (пожертвувані його племін­ником Дж. Ґрімані 1523 і 1587). У результаті зацікавле­н­ня до науки в епоху Ренесансу виникали й природно-наукові колекції. Від 2-ї половини 16 ст. термін «музей» вживають не тільки стосовно збірок предметів, а й щодо приміще­н­ня, у якому їх зберігають і екс­понують. По­ступово музеї еволюціонували в установи, від­чинені для широкого загалу. Одним із перших був Британський музей у Лондоні, заснований 1753 і від­критий для від­відувачів 1759. Початок інтенсивного пошире­н­ня публічних музеїв в Європі покладено у Франції після націоналізації Лувра і пере­творе­н­ня його 1793 у національний французький Музей. Остаточне формува­н­ня музею як соціального ін­ституту завершилося в 19 ст. із виникне­н­ням великої кількості музеїв, тісно повʼязаних з потребами су­спільства, наукою та освітою, а не лише з уподоба­н­нями приватних колекціонерів. Числен­ні музеї закладів освіти й наукових товариств сприяли роз­витку багатьох галузей знань. Створили їхні профільні групи (повʼязані з конкретною галуз­зю науки, техніки, виробництва, культури, виду мистецтв) і музейну мережу (історично сформована сукупність музеїв, що діє на певній території або належить до одного профілю, типу, виду тощо). До початку 20 ст. засновано групу музеїв місцевого краю (крає­знавчих). 1903 на зʼ­їзді музейних працівників у місті Ман­нгайм (Німеч­чина) обговорено пита­н­ня про значе­н­ня музею у народній освіті. Прихильники європейської моделі вважали його храмом науки й мистецтва, орієнтованим на потреби науки та просвіти; пів­нічноамериканську — місцем роз­ваги, від­починку та спілкува­н­ня. У подальшому у ви­значен­ні музею під­креслюють його орієнтованість на всі прошарки населе­н­ня. У 1920–30-х роках у умовах тоталітарного режиму в СРСР музей як демократичний ін­ститут знищено й по­ставлено на службу комуністичної ідеології. 

У 20 ст. концептуальні засади діяльності музею за­знали великих змін. Виникли нові типи музеїв, діяльність яких спрямована не лише на збереже­н­ня й екс­понува­н­ня рухомих памʼяток культури (музейних предметів), а й на різні форми їхнього оточе­н­ня, історико-культурного середовища, види людської діяльності, а також на нерухомі обʼєкти культури спадщини. Це скансени, історико-культурні комплекси, музеї-заповід­ники, музеї забудов, сільські господи, музеї живої історії, фольклорні музеї. Найновіша концепція — екомузей. Термін сформулював французький вчений Ю. де Варін 1971, коли роз­почато роботу зі створе­н­ня першого закладу такого типу — Музею людини і промисловості в м. Ле-Крезо (Франція). Фундатор концепції екомузеїв Ж.-А. Рівʼєр наголошував: «У музеїв тепер нова місія: від­ображати сферу прожива­н­ня людини та її діяльність... як цілісний творчий процес роз­витку». 1987 конференція Комітету з музеології Між­народної ради музеїв ви­значила дві основні групи сучасних музеїв: орієнтованих на колекції та на комунікацію. До остан­ніх, зокрема, належать музеї голо­графії, вос­кових фігур та інші, які від 1982 називають «парамузеями». Ви­значе­н­ня поня­т­тя «музей», шляхи його подальшого роз­витку та інші суперечливі пита­н­ня класифікації та термінології є актуальними донині. 2020 Верховна Рада України прийняла закон, яким ви­знано офіційний статус музеїв закладів вищої освіти. В Україні низка таких музеїв має понад 200-літню історію й унікальні колекції. Найви­значнішим із них присвячено окремі стат­ті в ЕСУ.