Музика військова

Визначення і загальна характеристика

МУ́ЗИКА ВІЙСЬКО́ВА — музика, повʼязана з на­вчальними, культурно-побутовими та бо­йовими потребами армії. Виконується духовим орке­стром або окремими духовими музичними інструментами під час стро­йової та бо­йової під­готовки, походів, урочистих церемоній, парадів, демонстрацій. Охоплює інструм. музику (марші, симфонії, увертюри, попурі, церемоніал. музику, танц. пʼєси), сигнали («Вечірня зоря», «Роз­веде­н­ня варти», «Під­йом», «Від­бій», «Тривога»), хор. похідні пісні, гімни. М. в. під­порядкована заг. законам муз. мистецтва. Пров. жанр — стро­йовий марш (похід., парад., колон., фанфар., зу­стріч., концерт., траур. та ін.), що характеризується метро-ритм. чіткістю, сповнений бадьорості (крім ос­тан.), героїко-патріот. звуча­н­ня.

М. в. існувала у стародав. країнах Сходу, Греції, Риму, Візантії. У Київ. Русі вона звучала під час бо­йових походів княжих дружин, що неодноразово засвідчують літописні джерела. У них часто згадуються духові інструменти — труба, зурна (сурна), сопель, ріг, а також ударні — бубон, накри (попередники литавр), тулумбас, арган (варґан), дзвін. За кількістю труб і бубнів ви­значали чисельність війська. Ві­домо, що у війську князя Ярослава Мудрого було 40 труб, що засвідчувало його могутність. У князів. дружинах також зародився ритуал посвяти у воїни, що містив обряди ініціації молодих захисників Батьківщини та клятви вірності князю. Цей ритуал ді­йшов до наших днів як військова присяга.

Укр. М. в. повʼязана з козацтвом, насамперед із запороз. військом (від 16 ст.). Вона живилася різними жанрами укр. фольклору — як пісен., так і інструментальними. Запорожці у військ. походах використовували різні муз. інструменти: козац. труба, литаври, бубни, сопілки, роги і різноманітні барабани. Памʼяткою козац. М. в. є «Запорозький марш». У козац. середовищі виникали й поширювалися козацькі та історичні пісні, балади, думи. Особливу роль у запороз. війську ві­ді­гравали кобзарі (див. Кобзарство), бандуристи та лірники, які оспівували бо­йові звитяги запорожців, популяризували нац.-визв., патріот. ідеї. «Ратна» музика, що існувала у війську Запороз. Січі, продовжувала традиції в цій галузі Київ. Русі. До «ратної» музики входили такі ж інструменти, як і за часів Київ. Русі (труби, сурми, пищалі, литаври, бубни, барабани, котли), а музиканти мали такі ж обовʼязки, як під час бо­йових походів та у повсякден. побуті (урочисті зу­стрічі послів, склика­н­ня козаків на військ. ради, по­да­н­ня сигналів про небезпеку ворожої навали або про поч. битви). Зокрема, у знаменитому «Реєстрі Войська Запорозького 1648», укладеному за часів Б. Хмельницького, міститься багато прі­звищ козаків, у яких від­ображено назви муз. інструментів, що вказують на профес. належність їхніх власників до військ. музикантів.

У 17 — на поч. 18 ст. військ. оркес­три були при багатьох полках. Вони складалися з невеликої кількості учасників. Генеральна М. в., що пере­бувала при геть­мані, 1723 складалася із 5-ти трубачів, 2-х сурмачів і 1-го довбиша (музиканта, який грав на литаврах). Литаври, бубон, як і прапор, булава, бунчук та печатка, були знаками геть­ман. влади. Традиційно на полк. печатці зображували литаври. Кількість музикантів у полках була різною, пере­важно вона сягала 8-ми осіб. За часів геть­манува­н­ня П. Полуботка (1722–24) від­булося упорядкува­н­ня мережі полк. музикантів, зроблено їхні поімен­ні списки. 1732, 1744 від­повід­но до «Генеральних ви­значень на полкові музики» затв. сталу цифру для кожного полку, зокрема у складі полк. музики — 7 музикантів. Службу полк. музикантів (їх називали військовими) прирівнювали до військової (тривала 25 р.). Згодом їхня кількість в окремих осередках збільшилася за рахунок вільнона­йманих музикантів. Вони працювали у міських цехових корпораціях (напр., у списку київ. цехових музикантів 1742 налічувалося 35 осіб), грали у магістрат. орке­страх, поміщиц. капелах. Військ. музики, хоч не раз і скаржилися на погане матеріал. забезпече­н­ня за часів козац.-геть­ман. держави, користувалися великою повагою спів­вітчизників. Про це свідчать вірші тогочас. поета К. Зіновіїва (кін. 17 — поч. 18 ст.), який високо цінував і хвалив їхню працю. Козац. музики входили до полк. музикант. цехів у Чернігові, Ніжині, Прилуках (обидва — нині Черніг. обл.), Стародубі (нині Брян. обл., РФ) та ін. Про це свідчать: «Універсал музикам на Задні­­провʼї, організованим у цех, з наказом слухатися цехмістра Грицька Іл­ляшенка-Макушенка», ви­даний Б. Хмельницьким 1652 у м. Чигирин (нині Черкас. обл.), «Універсал геть­мана І. Мазепи про Стародубський музичний цех» (1705), а також низка охорон. документів, що надавали муз. цехам полк. й сотен. старшинами, зокрема 4 полковниц. листи, ви­дані «музицькому» цеху в Прилуках полковниками Л. Горленком (1682), І. Стороженком (1687), Д. Горленком (1692) та І. Носом (1709); лист київ. сотника П. Гудими від 20 лютого 1751 до геть­мана К. Ро­зумовського про пере­да­н­ня цеху музикантів (на Подолі) від магістрату до ві­домства сотен. київ. правлі­н­ня тощо.

Під час військ. походів козац. цехові музики вирушали разом із полками, у мирний час виконували функції цивіл. міських оркестрів. Для них будували спец. приміще­н­ня. Вони грали побут. музику — марші, вальси, кадрилі, укр. танці. А магістрат. оркестри, зокрема київ., виконували ще й великі концертні про­грами з творів зх.-європ. композиторів (І. Плейєль, Д. Штрейбельт, К. Ґлюк, В.-А. Моцарт, А. Буальдьє, Е. Мегюль, Дж. Рос­сіні). Це засвідчує список нотної б-ки Київ. магістрат. оркестру, що від­новив свою діяльність 1768 на чолі з капель­мейстером Я. Станкевичем. Два нотні зошити, збережені у Б-ці Ро­зумовських, пред­ставляють також репертуар рогових (своє­рід. духових) оркестрів. Перший, під на­звою «Рогової музики різні штучки й пісеньки», містить пʼєси-мініатюри, серед яких — алеманди, менуети, рондо, пісні-марші та ін. Другий складається з 12-ти «Російських пісень» (зокрема 2-х укр. — «Ой гай, гай зелененький» і «На бережку у ставка»). Туди уві­йшов також фрагмент увертюри до популяр. на той час опери іспан. композитора В. Мар­тіна-i-Солера «Рідкісна річ» («La cosa rara»).

На Прав­обереж­жі укр. музиканти створили у рамках польс. війська «яничарські» оркестри та козац. капели торбаністів (див. Торбан). Після ліквідації Запороз. Січі на Лів­обереж­жі в укр. містах, що уві­йшли до Рос. імперії, по­стійно функціонували т. зв. полк. оркестри за участі укр. вільнона­йманих музикантів. У 19 ст. інструм. склад цих оркестрів на­ближався до складу сучас. духових оркестрів (див. Оркестр). Вони брали участь у різних урочистостях, театр. ви­ставах, публічно ви­ступали під час гулянь, балів тощо. М. в. використовували також у загонах нар. месників — гайдамаків та опришків на Гуцульщині, де військ.-сигнал. інструментом була трембіта. Серед профес. творів укр. М. в. — пісні й гімни Д. Бортнянського, інструм. твори М. Лисенка («Запорозький марш», «Кубанський військовий марш», «Обоз­ний марш» для фортепіано, увертюра й хор «Гей, не дивуйте» з опери «Тарас Бульба»). Військ., урочистий тип маршу пред­ставлений в укр. фортепіан. творчості М. Завадського («Тріумфальний марш»), П. Сокальського («Урочистий марш»), Д. Січинського (марш «Сагайдачний»), С. Людкевича (січовий марш «Ой ішли наші славні запорожці»), Н. Нижанківського («Марш»), В. Барвінського («Марш», в основі якого — ві­дома стрілец. пісня «Гей, там на горі Січ іде»), С. Воробкевича («Військова музика» для духового оркестру), оркестр. номери з муз.-сцен. творів С. Гулака-Артемовського («Турецький марш» з опери «Запорожець за Дунаєм»), Б. Лятошинського («Бон­нський марш» з опери «Щорс»). Під час 1-ї світової вій­ни укр. М. в. збагатилася пісен­но-хор. та інструм. творами, що виникли в середовищі січових стрільців та УГА, де було створ. мережу військ. духових оркестрів. М. Гайворонський (кер. і гол. капель­мейстер) написав чимало стрілец. пісень, маршів, танців, зокрема «Перший Стрілецький похід», «Другий Стрілецький похід», «В дорогу», «Їхав козак за Дунай» (обробка ві­домої пісні С. Климовського), «За Україну», «Вальс УСС», пісні «Їхав стрілець на війноньку», «За рідний край» на сл. Р. Купчинського, «Слава, слава, отамане!», «Хлопці! Алярм» та «Нема в світі кращих хлопців» на сл. Ю. Назарака, «Питається вітер смерті» на сл. Ю. Шкрумеляка. М. Гайворонський тісно спів­працював також із Л. Лепким — автором ві­домої пісні на сл. Б. Лепкого «Журавлі», знамениту обробку якої для голосу і фортепіано зробив Л. Ревуцький під на­звою «Чуєш, брате мій» (уві­йшла до його вокал. циклу «Галицькі пісні»). Авторами стрілец. пісень були також А. Баландюк, Л. Гринішак, М. Голубець, Р. Лесик, які спільно музикували, створювали мелодії і вірші до нових пісень.

Духовий оркестр під керівництвом М. Гайворонського створ. 1915 за сприя­н­ня комен­данта коша УСС Н. Гірняка. Початк. склад — 25 оркестрантів (станом на 1915 — 30 осіб). Він виконував марші М. Гайворонського, Д. Січинсь­кого та ін. Низку маршів патріот. звуча­н­ня для славет. оборонців нац. державності УСС та УГА написав Я. Ярославенко, зокрема похідні — «Марш гайдамаків», «Марш січовиків», «Перший народний», «Другий народний», «Перші запорожці», «Чигиринсь­кий», похорон. — «Тим, що лягли головами». 1916 була спроба формува­н­ня при оркестрі УСС струн. від­ділу. У звʼязку з цим виник камер. склад, а саме струн. квартет, у якому брали участь М. Гайворонський, Я. Барнич, А. Баландюк та Р. Лесик. Стрілец. оркестр ви­ступав у тилу і на фронті, під час навч. пере­глядів та парадів. У березні 1916 від­бувся 1-й ви­ступ оркестру на Шевченків. концерті у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Згодом він ви­ступав у містах Стрий (нині Львів. обл.), Львів, брав участь у концерті з нагоди проголоше­н­ня Укр. Державності 1918 (м. Пере­мишль, нині Польща).

1919 у Київ. військ. окрузі зʼяви­лося 40 духових оркестрів. У 1920-х рр. на території України створ. укр. нац. частини Червоної армії СРСР, у Харкові існував капель­мейстер. клас, в Одесі від­крито школу військ.-муз. вихованців. 1924–25 у Києві діяв капель­мейстер. клас 8-ї піхот. школи червоних командирів (1925 пере­ведений до Москви). У 1930-х рр. від­булося роз­формува­н­ня укр. нац. військ. частин, зумовлене централізацією ЗС СРСР у Москві. Від­тоді під­готовку військ.-муз. кадрів здійснювали за межами України — у Москві та Ленін­граді (нині С.-Петербург).

Укр. композиторами написано багато творів для духових оркестрів, зокрема маршів різного при­значе­н­ня. Найбільш ві­домі — похідні (Б. Лятошинський, М. Вілінський, Г. Таранов), урочисті (В. Смекалін, Є. Юцевич), зу­стрічні (Г. Поляков, О. Радченко), фанфарні — «Слобідська Україна» П. Садівничого тощо. У галузі М. в. укр. композитори мають знач. доробок. Серед творів для військ. духового оркестру — фантазії Б. Яровинського, увертюри О. Зноско-Боровського, О. Красотова, Є. Юцевича, марші, вальси Б. Лятошинського, Б. Буєвського, Л. Колодуба, М. Піджаренка, С. Творуна, Г. Таранова, В. Шаповаленка, Ю. Щуровського. Особливості мелодико-інтонац. та метро-ритм. складу М. в. від­творено у низці камер. про­грам. інструм. творів, зокрема «Во­йовничому марші» М. Вериківського для фортепіано, «Військової музики» для духових і удар. інструментів Я. Верещагіна. Елементи М. в. викори­стано й у мас­штаб. творах: операх «Захар Беркут», «Щорс» Б. Лятошинського, «Бог­дан Хмельницький» К. Данькевича, «Мілана», «Арсенал» Г. Майбороди, «Роз­лом» В. Фемеліді, «Загибель ескадри», «Мамаї» В. Губаренка, балетах «Ольга» й «Прометей» Є. Станковича, інструм. творах «Партизанські картини» А. Штогаренка, симф. № 2, 3 Є. Станковича, «Симфонічні фрески» Л. Грабовського.

Зі створе­н­ням 1992 ЗС України нац. М. в. від­родилася. На базі попередньо сформов. колективів продовжують роз­виватися і виникають числен­ні військ. (пере­важно духові) оркестри та військ. ансамблі пісні і танцю, різних родів військ у багатьох містах нашої держави різних оператив. командувань — Київ., Пд. та Зх. Серед них — Національний президентський оркестр, Зразково-показовий оркестр Збройних Сил України, Ансамбль пісні і танцю Збройних Сил України, Ансамбль пісні і танцю внутрішніх військ МВС України, Ансамбль пісні і танцю Пів­ден­ного оперативного командува­н­ня, Ансамбль пісні і танцю Західного оперативного командува­н­ня, Ансамбль пісні і танцю Військ.-мор. сил України, Ансамбль пісні і танцю Департаменту прикордон. служби. Сформовано нові художні колективи: вокал. чол. квартет «Геть­ман», вокал.-хореогр. ансамбль ЗС України «Світовид». У репертуарі яких — аранжува­н­ня укр. нар. пісень, марші, оригін. твори укр. композиторів. Військ. диригенти і худож. кер. — О. Банокін, О. Верьовкін, Б. Горбенко, В. Гурфінкель, С. Золотарьов, І. Ла­дановський, С. Маркус, В. Мизников, А. Молотай, В. Охріменко, В. Павелко, С. Павлюченко, Е. Парса­данян, О. Пустовалов, В. Рязанцев, І. Самофатов, С. Чернецький.

З ініціативи гол. військ. диригента ЗС України В. Деркача у Військ. ін­ституті при Нац. університеті «Львівська політехніка» створ. каф. під­готовки військ. диригентів та молодших спеціалістів (арт.) для військ. оркестрів ЗС України (військ. муз. училище). В. Деркач по­стійно забезпечує муз. су­провід військ. парадів на Хрещатику в Києві, концертів під час держ. свят у столиці, Львові, Одесі, Дні­прі та ін. містах; при­йом держ. та офіц. візитів глав іноз. держав, офіц. делегацій, проведе­н­ня заходів з участю Президента України, Голови ВР України, Премʼєр-мініс­тра України, Міністра оборони України, нач. Ген­штабу ЗС України та ін. заходів за участі війська.

З нагоди святкува­н­ня у Києві 15-ї річниці Незалежності України для участі в марш-параді військ. оркестрів та концертно-театр. ви­ступах залучено 32 оркестри, зокрема оркестри Почес. варти МО України (кер. — В. Матвійчук), Нац. академії оборони України (кер. — А. Москва), окремого полку Президента (кер. — Р. Велігорський), Центру військ.-муз. мистецтва Сухопут. військ ЗС України (кер. — В. Дашковський), Центру військ.-муз. мистецтва Повітр. сил ЗС України (кер. — І. Биковський), оркестр Військ.-мор. ЗС України (кер. — В. Костяников), військ.-диригент. каф. Львів. військ. ін­ституту (кер. — Ю. Гриськов). На святі, крім столич., були пред­ставлені оркестри військ. формувань з ін. міст України: Одеси, Львова, Він­ниці, Чернігова, Севастополя, Житомира, Сум, Полтави, Кірово­града (нині Кропивницький), Тернополя, Рівного, Білої Церкви та ін.

Літ.: Лазаревскій А. Описаніе Старой Малорос­сіи. К., 1902. Т. 3; Документи Бог­дана Хмельницького. К., 1961; Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. К., 1967; Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті. К., 1971; Шеф­фер Т., Черпухова К. Нотозбірня Ро­зумовських з фондів ЦНБ АН УРСР — цін­ний документ музичної культури України XVIII столі­т­тя // УМ. 1971. Вип. 6; Советская воен­ная музыка. Москва, 1977; Фільц Б. Музичні цехи на Україні // УМ. 1982. Вип. 17; Її ж. Музична культура східних словʼян // Історія укр. музики. Т. 1. К., 1989; Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3 т. К., 1990; Реєстр Війська Запорозького 1649 р. К., 1999; Бог­данов В. О. Історія духового музичного мистецтва України. Х., 2000; Витвицький В. Михайло Гайворонський. Життя і творчість. Л., 2001; Німилович О. Фортепіан­на творчість Василя Барвінського. Дрогобич, 2001; Горенко-Баранівська Л. Військова музика козацько-геть­манської держави (на прикладі Київського полку 1648–1782 рр.) // Студії мистецтво­знавчі. К., 2003. Ч. 4; Хованець М. До історії становле­н­ня військово-церемоніальної музики в Україні (Козацька доба) // Musica humana. Л., 2005. Ч. 2; Зятьєв С. Віртуози пісні й танцю // УС. 2006, 19–25 лип.; Новосвітній В. По Хрещатику з орке­стром // Хрещатик. 2006, 24 серп.

Б. М. Фільц

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю