МУЗИ́ЧНА ПЕРІО́ДИКА — періодичні ви­да­н­ня, що висвітлюють стан роз­витку й зрілості музичної культури та її історії, від­дзеркалюють фаховий музико­­знавчий рівень су­спільства. За­звичай, це друковані органи музичних товариств, союзів, творчих спілок, асоціацій, музично-освітніх ін­ституцій (музичних академій, педагогічних і класичних університетів та академічних установ). М. п. сконцентрована пере­важно у великих містах (Київ, Львів, Харків, Одеса, Дні­про, Тернопіль, Івано-Франківськ, Рівне, Луцьк та ін.); має свою історію заснува­н­ня, функціонує у конкретних часових параметрах і присвячена музичній про­блематиці. Від­повід­но до свого при­значе­н­ня М. п. поділяють на популярні, науково-популярні та наукові ви­да­н­ня, що інформують про актуальні про­блеми і тенденції роз­витку музичного мистецтва й різні аспекти музичного життя. Серед зав­дань М. п. — висвітле­н­ня про­блем і досягнень української музичної культури в єд­ності: професійної освіти (тобто професіоналізація музично-освітніх сфер як синтез локальних перед­умов й особливостей та практичного іноземного досвіду); композиторської творчості (формува­н­ня української композиторської школи як галузі європейської музичної культури); виконавства (функціонува­н­ня широкої і повноцін­ної виконавської бази із засвоє­н­ням досвіду іншонаціональних культур та популяризацією здобутків національної й світової музики); музико­знавчої науки (різні жанри музико­знавчих знань про музику).

Хронологія появи українських музично-періодичних ви­дань сягає початку 20 ст., оскільки пере­бува­н­ня України у складі Російської і Австро-Угорської імперій обмежувало й ускладнювало роз­виток національної культури. У звʼязку з активізацією музичного життя у Східній Галичині, зокрема із заснува­н­ням 1904 Союзу спів­ацьких товариств і Музично-драматичного ін­ституту ім. М. Лисенка й по­жвавле­н­ням музично-видавничої справи краю було започатковано окремі музично-періодичні (музично-публіцистичні) ви­да­н­ня. Так, з ініціативи Р. Зарицького (голови товариства «Боян» у Львові) зʼявилися музичні календарі-альманахи (річники, 1904–07), що містили стат­ті про історію заснува­н­ня і діяльності музично-хорового товариства «Боян» та Вищого музичного ін­ституту ім. М. Лисенка в різних містах Галичини, а також біо­графії М. Лисенка, М. Вербицького, В. Матюка, Д. Січинського та П. Бажанського. На початку 20 ст. важливу роль у роз­витку та становлен­ні М. п. ві­діграло Наукове товариство іме­ні Шевченка, що роз­горнуло бурхливу видавничу діяльність, і видавнича фірма «Українська накладня» (заснована 1905). У рамках цієї ін­ституції 1905 у Пере­мишлі (згодом у Львові) видавали «Артистичний вісник» (до 1907 опубліковано 10 випусків), у якому половину матеріалів присвячували образотворчому, а решту — музичному мистецтву. 1921 накладом музичного видавництва «Ліра» у Станіславові (нині Івано-Франківськ) зʼявився друком 1-й фаховий (неперіодичний) часопис «Музичний вістник» (ви­йшло 1 число). 1925 під редакцією С. Людкевича до 100-х роковин смерті Д. Бортнянського був приурочений «Музичний листок», куди уві­йшли стат­ті С. Людкевича і В. Щурата, бібліо­графія творів й критичних заміток про Д. Бортнянського, а також по­дано огляд нової музичної літератури.

Музично-періодичні ви­да­н­ня друкували також при окремих музично-хорових товариствах, зокрема музичний місячник для хорів «Боян» (протягом 1929). З діяльністю Музичного товариства ім. М. Лисенка 1930 повʼязаний ви­хід 2-х випусків «Музичного вісника». 1934–36 при «Українській накладні» опубліковано кілька номерів мі­сячника «Музичні вісти» та «Хроніки музичної накладні». Зі створе­н­ням Союзу українських про­фесійних музик 1937 у Львові налагоджено ви­да­н­ня журналу «Україн­ська музика», де друкували стат­ті про творчість музикантів і композиторів (І. Лаврівського, В. Барвінського та ін.), особливості музично-­концертного життя в Галичині, Над­дні­прянській Україні та за кордоном; вміщували методичні поради щодо педагогічних про­блем, організації хорової справи серед аматорських колективів тощо. Зі встановле­н­ням радянської влади в західних областях України часопис припинив своє існува­н­ня, а від­новив свою діяльність на початку 21 ст. в умовах незалежної України. 1923 у Києві засновано журнал «Музика» — друкований орган Музичного товариства ім. М. Леонтовича (виходив упродовж 1923–25 раз на місяць, а 1927 — два рази на місяць). Це був перший фаховий спеціальний музичний часопис у історії музичної культури України — український за тематикою й мовою, що концентрував увагу на про­блемах історії й теорії української музики, на індивідуальній творчості українських композиторів (класиків та сучасників), на досягне­н­нях української музичної етно­графії, на необхідності роз­вивати українське музико­знавство; акцентував важливість пита­н­ня музичного вихова­н­ня й освіти в Україні; привернув увагу до українського музичного театру, музичного виконавства загалом. У радянський період редакція журналу не змогла уникнути ідеологічної тематики пролетарського, марксистського характеру, зокрема ро­зумі­н­ня музики як знаря­д­дя класової ідеології. Під кінець 1920-х років ці тенденції набули за­гроз­ливих форм і фактично знівелювали попередні досягне­н­ня часопису. 1928–32 у Києві видавали журнал «Радянське мистецтво», у якому пере­важала театро­зна­вча тематика, проте в кожному номері висвітлювали пита­н­ня, повʼязані з різними соціокультурними аспектами музичного мистецтва (зокрема масової музичної культури, художньої самодіяльності). Марксистсько-ленінську ідеологію популяризував журнал «Радянська музика», що друкували у Харкові (1933–34) й у Києві (1936–41); висвітлювали партійне життя СРСР, а також теоретичні й історичні про­блеми радянського музико­знавства, зокрема творчість композиторів Радянської України, народів СРСР, західноєвропейських композиторів; роз­кривав особливості виконавського мистецтва та музичного життя окремих міст України. Після 2-ї світової війни тривалий час в Україні не було жодного музично-періодичного ви­да­н­ня. Значну частину україно­знавчих матеріалів з музичної фольк­лористики та академічної музики друкували у журналі «Народна творчість та етно­графія» (нині «Народна творчість та етнологія»). У середині 1960-х років певні позитивні зруше­н­ня у су­спільно-політичному житті України спонукали до заснува­н­ня 1965 газети «Культура і життя» та щорічника «Українське музико­­знавство». 1970 від­новлено ви­да­н­ня журналу «Музика». Із здобу­т­тям Україною незалежності актуалізувалося й набуло справжнього під­несе­н­ня ви­вче­н­ня й осмисле­н­ня музичної україніки не лише в Києві, а й багатьох регіонах України. По­глибилися пошуки та дослідже­н­ня джерело­знавчих аспектів української музичної історії, роз­почався активний процес висвітле­н­ня замовчуваних, заборонених або малові­домих по­статей, явищ, подій. 1993 від­новлено ви­да­н­ня «Україн­ської музичної газети».

На початку 21 столі­т­тя поява великої кількості музичних періодичних ви­дань повʼязана з діяльністю музичних академій України (Київ, Львів, Одеса, Харків, Дні­пропетровськ, нині Дні­про, Донецьк); класичних, педагогічних та спеціалізованих університетів, що надають зна­н­ня в галузі культури й мистецтв; науково-дослідними ін­ститутами НАНУ й НАМУ, а також із ново­створеними освітніми установами, що спеціалізуються на під­готовці працівників мистецько-культурної сфери. Головні ви­да­н­ня Національної музичної академії України (Київ) — збірники наукових праць «Про­блеми етномузикології» та «Київське музико­­знавство» (разом із Київською академією музики ім. Р. Ґлієра; обидва — 1998), «Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського» (1999), «Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського» (2008). Львівське музичне періодичне ви­да­н­ня пред­ставлене ви­да­н­ням «Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка» (2000). Водночас Львівська музична академія разом із Ін­ститутом україно­знавства НАНУ (Львів) заснували серію «Історія української музики», 3 випуски якої ви­йшли у збірках під на­звою «Musica humana». Серед музичних періодичних ви­дань сходу України виділяють ви­да­н­ня Харківського університету мистецтв: збірники «Аспекти історичного музико­знавства» (1998), «Про­блеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти» (2003), часопис «Dominanta» (2009). Про­блеми оперного мистецтва висвітлюють також у журналі НСТДУ «Артерія» (2015). Одеська музична академія 2003 до свого 90-річчя заснувала газету «Музыкаль­ный вестник»; 2002 почали видавати збірники наукових праць «Музичне мистецтво і культура».

Низка збірників наукових праць та вісників висвітлюють наукову діяльність багатьох установ, що спеціалізуються у галузі культурології, це, зокрема, ви­да­н­ня Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (Київ) — «Актуальні про­блеми історії, теорії і практики художньої культури», «Культура і сучасність», «Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв» (див. «Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв»; усі — 1999), «Мистецтво­­знавчі записки» (2002), «Між­народний вісник: культурологія, філологія, музико­знавство» (2013, спів­засновник Одеська музична академія). Культурологічна про­блематика належить до ви­значальних у науковій діяльності Ін­ституту культурології НАМУ (Київ), що видає збірники наукових праць «Українська культура: Минуле, сучасне і шляхи роз­витку» (1995, спів­засновник Рівненський гуманітарний університет) та щорічник «Культурологічна думка» (2009). Київський університет культури і мистецтв видає вісники серії «Мистец­тво­знавство» (1999), щорічники «Пита­н­ня культурології» (1986) та «Культура і мистецтво у сучасному світі» (2003), в яких друкують стат­ті музико­знавчого спрямува­н­ня. ІМФЕ НАНУ (Київ) як багато­профільна наукова установа здійснює велику видавничу діяльність, зокрема публікує журнал «Студії мистецтво­­знавчі» (2002), збірники наукових праць «Українське мистецтво­знавство» (2004), «Музична україністика: Сучасний вимір» (2005), у яких висвітлює актуальні пита­н­ня теорії, історії, методології, сучасного стану вітчизняного та зарубіжного мистецтва; роз­глядає про­блематику, повʼязану з ви­вче­н­ням художніх напрямів, стилів, течій 18–21 століть, з місцем національного фольк­лору в сучасному художньому процесі, з особливостями виконавства й виконавських шкіл.

Створе­н­ня факультетів та ін­ститутів культурологічного й мистецького спрямува­н­ня у структурі педагогічних університетів, зокрема Прикарпатського (Івано-Франківськ), Тернопільського, Рівненського та інших, а також Львівського університету зумовило виникне­н­ня нових музично-періодичних ви­дань. Так, від 1999 із серією «Мистецтво» видають «Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка», «Вісник Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника», від 2001 — «Вісник Львівського університету», збірники наукових праць «Музичне мистецтво» Донецької музичної академії, «Музико­знавчі студії» Ін­ституту мистецтв Східноєвропейського університету та Національної музичної академії України.

На­прикінці 20 — початку 21 столі­т­тя з роз­витком приватної видавничої ініціативи (див. Самвидав) побачило світ кілька музично-періодичних журналів, що від­дзеркалювали помітні культурні тенденції українського середовища, насамперед молодіжного: «Джаз», «Нота», «Фоно­граф», «Галас», «Своя музика», газета «АУТ» («Аудіо-толока») та інші. За музично-фаховим і полі­графічним рівнем особливо вирізнявся один із перших «глянцевих» журналів «Artline» (заснований 1995), який за від­сутності фінансува­н­ня припинив своє існува­н­ня. Музична періодика ві­діграла важливу роль у становлен­ні музичної культури української діаспори, зокрема США, де пред­ставлена такими ви­да­н­нями: «Вісті» (1961–66), «Екран» (1961–92), «Бандура» (1981 — початок 2000-х років). До ви­дань, що поширювали музичну інформацію, належать «Українські радіо-вісті» (1940–50), «Музичні вісті» та «Інформаційний листок приятелів Капели бандуристів» (1951–90), журнали «“Наше життя” — для жінок» (1940–50) і «Рідна школа» (1914–20, 1951–90). Музичні матеріали публікували також у газеті «Свобода» (заснована 1893). Музичну періодику досліджували багато вчених, зокрема Л. Зеленський, Г. Курнацька, Л. Мельник, О. Немкович, А. Рудницький, О. Хобта, М. Шин.