Музична періодика

МУЗИ́ЧНА ПЕРІО́ДИКА – періодичні видання, що висвітлюють стан розвитку й зрілості музичної культури та її історії, віддзеркалюють фаховий музикознавчий рівень суспільства. Зазвичай, це друк. органи муз. т-в, союзів, твор. спілок, асоц., муз.-освіт. інституцій (муз. академій, пед. і класич. університетів та академ. установ). М. п. сконцентрована переважно у великих містах (Київ, Львів, Харків, Одеса, Дніпро, Тернопіль, Івано-Франківськ, Рівне, Луцьк та ін.); має свою історію заснування, функціонує у конкрет. часових параметрах і присвяч. муз. проблематиці. Відповідно до свого призначення М. п. поділяють на популярні, наук.-популярні та наук. видання, що інформують про актуал. проблеми і тенденції розвитку муз. мистецтва й різні аспекти муз. життя. Серед завдань М. п. — висвітлення проблем і досягнень укр. муз. культури в єдності: профес. освіти (тобто професіоналізація муз.-освіт. сфер як синтез локал. передумов й особливостей та практ. іноз. досвіду); композитор. творчості (формування укр. композиц. школи як галузі європ. муз. культури); виконавства (функціонування широкої і повноцінної виконав. бази із засвоєнням досвіду іншонац. культур та популяризацією здобутків нац. й світ. музики); музикознав. науки (різні жанри музикознав. знань про музику).

Хронологія появи укр. муз.-період. видань сягає поч. 20 ст., оскільки перебування України у складі Рос. і Австро-Угор. імперій обмежувало й ускладнювало розвиток нац. культури. У зв’язку з активізацією муз. життя у Сх. Галичині, зокрема із заснуванням 1904 Союзу співац. т-в і Музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка й пожвавленням муз.-видавн. справи краю було започатковано окремі муз.-період. (муз.-публіцист.) видання. Так, з ініціативи Р. Зарицького (голови товариства «Боян» у Львові) з’явилися муз. календарі-альманахи (річники, 1904–07), що містили статті про історію заснування і діяльності муз.-хор. товариства «Боян» та Вищого муз. інституту ім. М. Лисенка в різних містах Галичини, а також біографії М. Лисенка, М. Вербицького, В. Матюка, Д. Січинського та П. Бажанського. На поч. 20 ст. важливу роль у розвитку та становленні М. п. відіграло Наукове товариство імені Шевченка, що розгорнуло бурхливу видавн. діяльність, і видавн. фірма «Українська накладня» (засн. 1905). У рамках цієї інституції 1905 у Перемишлі (згодом у Львові) видавали «Артистичний вісник» (до 1907 опубл. 10 вип.), у якому половину матеріалів присвячували образотвор., а решту — муз. мистецтву. 1921 накладом муз. видавництва «Ліра» у Станіславові (нині Івано-Франківськ) з’явився друком 1-й фаховий (неперіод.) часопис «Музичний вістник» (вийшло 1 число). 1925 під ред. С. Людкевича до 100-х роковин смерті Д. Бортнянського був приурочений «Музичний листок», куди увійшли статті С. Людкевича і В. Щурата, бібліографія творів й крит. заміток про Д. Бортнянського, а також подано огляд нової муз. літ-ри.

Муз.-період. видання друкували також при окремих муз.-хор. товариствах, зокрема муз. місячник для хорів «Боян» (протягом 1929). З діяльністю Музичного товариства ім. М. Лисенка 1930 пов’язаний вихід 2-х вип. «Музичного вісника». 1934–36 при «Українській накладні» опубл. кілька номерів місячника «Музичні вісти» та «Хроніки музичної накладні». Зі створенням Союзу українських професійних музик 1937 у Львові налагоджено видання ж. «Українська музика», де друкували статті про творчість музикантів і композиторів (І. Лаврівського, В. Барвінського та ін.), особливості муз.-концерт. життя в Галичині, Наддніпрян. Україні та за кордоном; вміщували метод. поради щодо пед. проблем, організації хор. справи серед аматор. колективів тощо. Зі встановленням рад. влади в зх. обл. України часопис припинив своє існування, а відновив свою діяльність на поч. 21 ст. в умовах незалеж. України. 1923 у Києві засн. ж. «Музика» — друк. орган Музичного товариства ім. М. Леонтовича (виходив упродовж 1923–25 раз на місяць, а 1927 — два рази на місяць). Це був перший фаховий спец. муз. часопис у історії муз. культури України — укр. за тематикою й мовою, що концентрував увагу на проблемах історії й теорії укр. музики, на індивід. творчості укр. композиторів (класиків та сучасників), на досягненнях укр. муз. етнографії, на необхідності розвивати укр. музикознавство; акцентував важливість питання муз. виховання й освіти в Україні; привернув увагу до укр. муз. театру, муз. виконавства загалом. У рад. період ред. журналу не змогла уникнути ідеол. тематики пролетар., марксист. характеру, зокрема розуміння музики як знаряддя клас. ідеології. Під кін. 1920-х рр. ці тенденції набули загрозливих форм і фактично знівелювали попередні досягнення часопису. 1928–32 у Києві видавали ж. «Радянське мистецтво», у якому переважала театрозн. тематика, проте в кожному номері висвітлювали питання, пов’язані з різними соціокультур. аспектами муз. мистецтва (зокрема масової муз. культури, худож. самодіяльності). Марксист.-ленін. ідеологію популяризував ж. «Радянська музика», що друкували у Харкові (1933–34) й у Києві (1936–41); висвітлювали парт. життя СРСР, а також теор. й істор. проблеми рад. музикознавства, зокрема творчість композиторів Рад. України, народів СРСР, зх.-європ. композиторів; розкривав особливості виконав. мистецтва та муз. життя окремих міст України. Після 2-ї світової війни тривалий час в Україні не було жодного муз.-період. видання. Значну частину українознав. матеріалів з муз. фольклористики та академ. музики друкували у ж. «Народна творчість та етнографія» (нині «Народна творчість та етнологія»). У серед. 1960-х рр. певні позитивні зрушення у суспільно-політ. житті України спонукали до заснування 1965 г. «Культура і життя» та щорічника «Українське музикознавство». 1970 відновлено вид. ж. «Музика». Із здобуттям Україною незалежності актуалізувалося й набуло справж. піднесення вивчення й осмислення муз. україніки не лише в Києві, а й багатьох регіонах України. Поглибилися пошуки та дослідж. джерелознав. аспектів укр. муз. історії, розпочався актив. процес висвітлення замовчуваних, заборонених або маловідомих постатей, явищ, подій. 1993 відновлено вид. «Української музичної газети».

На поч. 21 ст. поява великої кількості М. п. пов’язана з діяльністю муз. академій України (Київ, Львів, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, нині Дніпро, Донецьк); класич., пед. та спеціаліз. університетів, що надають знання в галузі культури й мистецтв; н.-д. інститутами НАНУ й НАМУ, а також із новоствор. освіт. установами, що спеціалізуються на підготовці працівників мист.-культ. сфери. Гол. вид. Нац. муз. академії України (Київ) — зб. наук. пр. «Проблеми етномузикології» та «Київське музикознавство» (разом із Київ. академією музики ім. Р. Ґлієра; обидва — 1998), «Науковий вісник Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського» (1999), «Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського» (2008). Львів. М. п. представлена вид. «Наукові збірки Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка» (2000). Водночас Львів. муз. академія разом із Інститутом українознавства НАНУ (Львів) засн. серію «Історія української музики», 3 вип. якої вийшли у збірках під назвою «Musica humana». Серед М. п. сходу України виділяють вид. Харків. університету мистецтв: зб. «Аспекти історичного музикознавства» (1998), «Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти» (2003), часопис «Dominanta» (2009). Проблеми опер. мистецтва висвітлюють також у ж. НСТДУ «Артерія» (2015). Одес. муз. академія 2003 до свого 90-річчя засн. г. «Музыкальный вестник»; 2002 почали видавати зб. наук. пр. «Музичне мистецтво і культура».

Низка збірників наук. праць та вісників висвітлюють наук. діяльність багатьох установ, що спеціалізуються у галузі культурології, це, зокрема, вид. Нац. академії керів. кадрів культури і мистецтв (Київ) — «Актуальні проблеми історії, теорії і практики художньої культури», «Культура і сучасність», «Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв» (див. «Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв»; усі — 1999), «Мистецтвознавчі записки» (2002), «Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство» (2013, співзасн. Одес. муз. академія). Культурол. проблематика належить до визначал. у наук. діяльності Інституту культурології НАМУ (Київ), що видає зб. наук. пр. «Українська культура: Минуле, сучасне і шляхи розвитку» (1995, співзасн. Рівнен. гуманітар. університет) та щорічник «Культурологічна думка» (2009). Київ. університет культури і мистецтв видає вісн. серії «Мистецтвознавство» (1999), щорічники «Питання культурології» (1986) та «Культура і мистецтво у сучасному світі» (2003), в яких друкують статті музикозн. спрямування. ІМФЕ НАНУ (Київ) як багатопрофільна наук. установа здійснює велику видавн. діяльність, зокрема публікує ж. «Студії мистецтвознавчі» (2002), зб. наук. пр. «Українське мистецтвознавство» (2004), «Музична україністика: Сучасний вимір» (2005), у яких висвітлює актуал. питання теорії, історії, методології, сучас. стану вітчизн. та зарубіж. мистецтва; розглядає проблематику, пов’язану з вивченням худож. напрямів, стилів, течій 18–21 ст., з місцем нац. фольклору в сучас. худож. процесі, з особливостями виконавства й виконав. шкіл.

Створення факультетів та інститутів культурол. й мист. спрямування у структурі пед. університетів, зокрема Прикарп. (Івано-Франківськ), Терноп., Рівнен. та ін., а також Львів. університету зумовило виникнення нових муз.-період. видань. Так, від 1999 із серією «Мистецтво» видають «Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка», «Вісник Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника», від 2001 — «Вісник Львівського університету», зб. наук. пр. «Музичне мистецтво» Донец. муз. академії, «Музикознавчі студії» Інституту мистецтв Сх.-європ. університету та Нац. муз. академії України.

Наприкінці 20 — поч. 21 ст. з розвитком приват. видавн. ініціативи (див. Самвидав) побачило світ кілька муз.-період. журналів, що віддзеркалювали помітні культурні тенденції укр. середовища, насамперед молодіж.: «Джаз», «Нота», «Фонограф», «Галас», «Своя музика», г. «АУТ» («Аудіо-толока») та ін. За муз.-фаховим і полігр. рівнем особливо вирізнявся один із перших «глянцевих» ж. «Artline» (засн. 1995), який за відсутності фінансування припинив своє існування. М. п. відіграла важливу роль у становленні муз. культури укр. діаспори, зокрема США, де представлена такими вид.: «Вісті» (1961–66), «Екран» (1961–92), «Бандура» (1981 — поч. 2000-х рр.). До видань, що поширювали муз. інформацію, належать «Українські радіо-вісті» (1940–50), «Музичні вісті» та «Інформаційний листок приятелів Капели бандуристів» (1951–90), журнали «“Наше життя” — для жінок» (1940–50) і «Рідна школа» (1914–20,1951–90). Муз. матеріали публікували також у г. «Свобода» (засн. 1893). М. п. досліджували багато вчених, зокрема Л. Зеленський, Г. Курнацька, Л. Мельник, О. Немкович, А. Рудницький, О. Хобта, М. Шин.

Літ.: Людкевич С. Наші видавництва і музикалії за останні літа. 1900–1905 // Артист. вісн. 1905. Зошит 1, 3–4, 9, 10; Його ж. Огляд нашої музичної публіцистики в Галичині // Укр. музика. 1937. № 1; Шульгіна В. Історичні аспекти національної музичної бібліографії // Нац. бібліографія України: Тенденції розвитку. К., 1995; Її ж. Музична україніка. К., 2000; Немкович О. Явище «українська музична періодика» та його формування в ХІХ ст. // Студії мистецтвознавчі. 2003. № 4; Її ж. Українське музикознавство ХХ століття як система наукових дисциплін. К., 2006; Потієнко С. Становлення спеціалізованих періодичних друкованих видань та еволюція української музичної періодики для бандуристів // Укр. культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Мистецтвознавство. 2016. Вип. 22.

О. В. Шевчук