Мукачівський монастир святого Миколая ЧСВВ
МУКА́ЧІВСЬКИЙ МОНАСТИ́Р СВЯТО́ГО МИКОЛА́Я ЧСВВ Перші писемні згадки про чол. монастир св. Миколая у м. Мукачево (Закарп. обл.) датуються 1360, його історія пов’язана з діяльністю князя Федора Коріятовича. Монастир. осередок став основою Мукачівської греко-католицької єпархії, його настоятелі були одночасно і єпископами. Монахи-василіяни, які почергово ставали єпископами Мукачівськими, — Петроній (1623–27), І. Грегорович (1627–33) та В. Тарасович (1633–51) — найбільше причетні до запровадження Ужгород. унії 1646. Ченці-василіани Мукачів. та ін. монастирів зберігали візантій. обряд і церк.-слов’ян. мову Літургії. Ін. важливим етапом історії обителі стало заснування ЧСВВ в Угорщині. 1664 створ. певне об’єдн. монастирів, але провінції (організації монастирів окремої держави під керівництвом протоігумена) так і не було організовано. До смерті Г. Бізанція єпископи були одночасно й архімандритами. 1733 монахи монастирів об’єдналися з інститутом протоігумена й відтоді підпорядковувалися Мукачів. монастирю. Першим протоігуменом став Г. Булко. Надалі стосунки ченців і єпископа стали досить напруженими. Наступники Г. Бізанція, не бажаючи втратити вплив на монастир, намагалися обмежити владу протоігумена. М. Ольшавський не визнав протоігуменства Г. Пазина, через конфлікт із ним переселився до Мукачева. Тому з ініціативи єпископа 1756 протоігуменом обрано Г. Дешка, який лише вступив до ЧСВВ. Через обурення монахів 1766 він змушений покинути обитель. Після цього протоігумени, які проживали в Мукачів. монастирі, селилися окремо, а 1775 єпископ. резиденцію перенесено до Ужгорода. Важливою для розвитку обителі в добу Чехо-Словаччини стала реформа монастирів ЧСВВ на Підкарпат. Русі, що розпочали 1920 саме з Мукачів. монастиря. На прохання митрополита Андрея Шептицького нею опікувався галиц. протоігумен П.-П. Філяс. Ігуменом обителі став Є.-Й. Малицький, економом — П. Булик, магістром (наставником) молодого покоління — Г.-Г. Кінах. 1921 на новіціат (школа для виховання молодих ченців) прийшли перші кандидати з м. Марія-Повч (Угорщина) — М. Дудаш, М. Євчак і Й. Шандор. Згодом новіціат став центром виховання чернечої молоді з Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії, Югославії і навіть Бразилії — переважно греко-католиків ужгород. уній. традиції. У підсумку реформа монастирів ЧСВВ завершилася успішно — 1932 створ. реформовану провінцію св. Миколая на чолі з протоігуменом П. Буликом. У рад. час 1947 після проведення обшуків у монастирі та відмови протоігумена й ігумена підписати протокол про перехід у православ’я (див. Львівський собор 1946), 33-х ченців переселено до Імстичівського монастиря святого архістратига Михаїла ЧСВВ. Обитель передано монахиням РПЦ (див. Мукачівський Свято-Миколаївський жіночий монастир). Оскільки монастир не повернено Мукачів. греко-катол. єпархії, 2007 стараннями протоігумена П. Райчинця розпочато будівництво нової обителі в Мукачеві. 2008 зведено каплицю. Наступ. року монастир освячено й до нього перевезено Мукачів. ікону Божої Матері (1453), подаровану 1926 папою Пієм ХІ, яку від 1947 переховували, а від 1998 зберігали в Монастирі святого Миколая ЧСВВ (с. Малий Березний Великоберезнян. р-ну Закарп. обл). Першим ігуменом став о. В. Довганич, котрий розбудовував обитель, проводив активну душпастир. працю та роботу з молоддю. 2020 настоятелем обрано о. Д. Дербаля. Також у монастирі мешкають отці М. Рішко та Т. Мисюк.
Рекомендована література
- А. К. Монастырь святаго отца нашего Николая на Горѣ Чернецкой, возлѣ Мукачева // Листокъ. 1889. № 19;
- Ваврик М. По василіянських манастирях. Торонто, 1958;
- Нарис історії Василіянського чину Святого Йосафата. Рим, 1992;
- Лучкай М. Історія Карпатських русинів: У 6 т. Т. 2. Уж., 1999;
- Фенич В. Заснування Мукачівської єпархії у XV ст.: історіографічні міфи та історичні реалії // Carpatika — Карпатика. 2005. Вип. 32;
- Кічера В. В. Основні віхи релігійного розвитку Мукачівського монастиря // Наук. вісн. Ужгород. університету. Сер. Історія. 2010. Вип. 24.
Фотоілюстрації
