МʼЯ́ЗОВА СИСТЕ́МА — активна складова частина опор­но-рухового апарату людини, при­значена для забезпече­н­ня пере­міще­н­ня організму або його частин у просторі. Складається зі скелетних мʼязів та допоміжних органів. Мʼяз побудований із мʼя­систої частини, утворюється пучками мʼязових волокон, і сухожилка. Широкий сухожилок називають апоневрозом. У деяких мʼязах пучки мʼязових волокон пере­риваються короткими сухожилковими пере­ділками. Мʼязові волокна вкриті сполучно­тканин­ною оболонкою — ендомізієм, пучки мʼязових волокон вкриває перимізій. Мʼяз вкритий епімізієм, який у ділянці сухожилка називають перитендінієм. Допоміжними апаратами мʼязів є фасції, піхви сухожилків, синовіальні сумки, сесамоподібні кістки.

Фасція — сполучно­тканин­ний покрив мʼяза, що від­межовує різні мʼязи, запобігає їхньому тертю, між групами мʼязів формує між­мʼязові пере­городки. Фасції потовщуються і утворюють удержувачі або тримачі — фіброзні мостики. Між тримачами і кістками, що до них прилягають, формуються ка­нали, вистелені синовіальною оболонкою — піхви сухожилків. Сесамоподібні кістки закладаються і роз­виваються в товщі сухожилків. Найбільші з них — наколінок і горохоподібна кістка. При скорочен­ні мʼяза один його кінець залишається нерухомим — фіксована точка (пере­важно збігається з початком мʼяза), другий — змінює своє положе­н­ня — рухома (мобільна) точка (збігається здебільшого з місцем прикріпле­н­ня мʼяза).

Мʼязи і фасції роз­виваються за­звичай із міотомів, зокрема з їхньої дорсальної частини — глибокі мʼязи спини, з вентральної — мʼязи пере­дніх та латеральних поверхонь тулуба (мʼязи грудей, живота, шиї). Діафрагма роз­вивається з 4-го шийного міотома. У кінці 4-го тижня внутршньо­утробного роз­витку формуються мʼязи кінцівок із бруньок кінцівок. Із бруньок мезодерми від пере­дніх від­ділів 4-х нижніх шийних і 1-го грудного міотомів роз­виваються мʼязи верх­ніх кінцівок; з бруньок мезодерми від пере­дніх від­ділів 4-х поперекових і 3-х крижових міотомів — мʼязи нижніх кінцівок і промежини. Жувальні та мімічні мʼязи, деякі мʼязи шиї, мʼязи мʼякого під­небі­н­ня, горла, гортані роз­виваються з мезодерми зябрових дуг: із 1-ї зябрової дуги — жувальні мʼязи, пере­днє черевце двочеревцевого мʼяза, щелепно-під­ʼ­язиковий мʼяз, мʼяз-натягач барабан­ної мем­брани, мʼяз-натягач під­небін­ної завіски; з 2-ї зябрової дуги — мімічні мʼязи, шило-під­ʼ­язиковий мʼяз, заднє черевце двочеревцевого мʼяза, під­шкірний мʼяз шиї, стремінцевий мʼяз; з 3–4-ї зябрових дуг — мʼязи горла, гортані та мʼякого під­небі­н­ня.

За роз­витком мʼязи поділяють на ауто­­хтон­ні (у процесі роз­витку залишаються на місці), трункофугальні (пере­міщуються з тулуба на кінцівки) та трункопетальні (пере­міщуються з кінцівок на тулуб).

Роз­різняють також мʼязи довгі, короткі, зубчасті, драбинчасті, прямі, косі, квадратні, широкі, найширший, найдовший, дво-, три- і чотириголові, двочеревцевий, колові, круглої, трапеціє-, ромбо-, дельто-, грушо- і червоподібної форм. Також мʼязи бувають поверх­неві та глибокі.

За місцем роз­міще­н­ня ви­окремлюють мʼязи голови (мімічні та жувальні), шиї, тулуба (спини, грудей, живота), верх­ніх (плечового пояса і вільної верх­ньої кінцівки, які, в свою чергу, поділяють на мʼязи плеча, пере­дпліч­чя та кисті) та нижніх (тазового пояса і вільної нижньої кінцівки, серед яких виділяють мʼязи стегна, гомілки та стопи) кінцівок. Для класифікації мʼязів кінцівок доцільно за­стосовувати поділ на групи, зокрема мʼязи плеча і пере­дпліч­чя поділяють на пере­дню та задню групи; кисті — на мʼязи під­вище­н­ня великого пальця, мʼязи долоні та мʼязи під­вище­н­ня мізинця; стегна — на пере­дню, медіальну (присередню) та задню групи; гомілки — на пере­дню, латеральну (бічну) та задню групи; стопи — на тильні та пі­дошовні (мʼязи під­вище­н­ня великого пальця стопи, мʼязи пі­дошви та мʼязи під­вище­н­ня мізинця).

За роз­міще­н­ням та місцем початку і прикріпле­н­ня мʼязів роз­різняють: клубово-ребровий, поперечно-остистий, під­потиличні, під­ключичний, скроневий, крилоподібні, надчерепний, виличні, носовий, під­борідний, щічний, груднин­но-ключично-со­скоподібний, щелепно-під­ʼ­язиковий, під­борідно-під­ʼ­язиковий, шило-під­ʼ­язиковий, груднин­но-під­ʼ­язиковий, груднин­но-щитоподібний, щито-під­ʼ­язиковий, лопатково-під­ʼ­язиковий, надостьовий, пі­достьовий, під­лопатковий, дзьобо-плечовий, плечовий, ліктьовий, плечо-променевий, між­кісткові, клубово-поперековий, сідничні, затульні, під­колін­ні, великогомілкові, малогомілкові та ін.

Основна функція мʼязів — викона­н­ня рухів кісток у су­глобах, що забезпечується скороче­н­ням мʼязів. За функцією їх поділяють на синергісти — мʼязи, що виконують однаковий рух у су­глобі, та антагоністи — мʼязи, що здійснюють протилежні рухи в су­глобі; згиначі (флексори), роз­гиначі (екс­тензори), від­відні (абдуктори), привідні (ад­дуктори), від­вертачі (супінатори), привертачі (пронатори), обертачі (ротатори), проти­ставні (опоненси), звужувачі (констриктори), стискачі (сфінктери), роз­ширювачі (дилататори), пі­ді­ймачі (леватори), опускачі (де­пресори), випрямлячі (еректори). Мімічні мʼязи виражають емоції людини. На від­міну від інших мʼязів, вони прикріплюються не до кісток та не вкриті фасціями (виняток — щічний мʼяз, який вистелений зсередини щічно-глотковою фасцією). Ці мʼязи виконують рухи шкіри, а не кісток. Серед них функціонально роз­різняють мʼяз здивува­н­ня, спокою, пі­дозри, сміху, образи, радості та ін.

Захворюва­н­ня і поруше­н­ня мʼязової системи

Поширеною групою патологічних станів мʼязової системи є міопатії — ураже­н­ня мʼязової тканини, що проявляються слабкістю, зниже­н­ням витривалості та інколи болем; вони можуть бути спадковими або набутими і виникати як первин­но (власне хвороби мʼязів), так і вторин­но при інших станах, зокрема ендокрин­них і метаболічних поруше­н­нях (на­приклад, при цукровому діабеті), запальних процесах, інтоксикаціях або ураже­н­нях нервової системи.  Крім цього, поширеним поруше­н­ням мʼязової системи є саркопенія — про­гресивне зниже­н­ня маси, сили та функції скелетних мʼязів, що найчастіше повʼязане зі старі­н­ням, але може при­скорюватися хронічними захворюва­н­нями, малорухомістю та недо­статнім харчува­н­ням. Ви­вче­н­ня будови й функцій мʼязів має значе­н­ня для профілактики, діагностики та лікува­н­ня їхніх уражень; зокрема зна­н­ня фасцій і між­фасціальних просторів важливе для викона­н­ня місцевої анестезії та ро­зумі­н­ня шляхів пошире­н­ня інфекційних процесів.

Про­блема по­шкодже­н­ня мʼязової системи залишається над­звичайно важливою для сучасної медичної науки. Класичні та сучасні методи дослідже­н­ня від­кривають можливості глибшого ви­вче­н­ня і нового виріше­н­ня про­блеми профілактики та лікува­н­ня захворювань мʼязів. Зна­н­ня загального плану будови допоміжних органів мʼязової системи, зокрема між­фасціальних просторів, слугують під­ґрунтям для проведе­н­ня місцевої анестезії, водночас допомагають у про­гнозуван­ні роз­по­всюдже­н­ня гнійних процесів. Будову і функції мʼязової системи, історію її дослідже­н­ня, а також патологічні зміни та методи лікува­н­ня мʼязової системи ви­вчає міологія.