Муровані Курилівці

МУРО́ВАНІ КУРИ́ЛІВЦІ — селище міського типу Вінницької області, райцентр. Знаходяться на р. Жван (притока Дністра), за 105 км від обл. центру та 21 км від залізнич. ст. Котюжани. Площа 10,95 км². За переписом насел. 2001, проживали 6225 осіб (складає 93,5 % до 1989); станом на 1 січня 2018 — 5872 особи; переважно українці, є росіяни, євреї, молдовани, білоруси, вірмени. Виявлено артефакти трипіл. культури. Вперше згадуються в писем. джерелах 1493 як Чурилівці, що належали шляхет. родині Чурилів. У документах серед. 16 ст. вже фігурували як Курилівці. Згодом споруджено кам’яний замок (збереглися з пн., сх. і пд. боків ескарп, із зх. — підвалини та залишки муру), після чого поселення отримало сучасну назву. У серед. 17 ст. М. К. відійшли до брацлав. підсудка К.-М. Коссаківського, який одружився на С. Чурило. У цей період позначені як добре укріплене поселення на карті, укладеній франц. фортифікатором Ґ. де Бопланом. 1659 згадуються у латиномов. описові Королівства Польського та Великого князівства Литовського нім. і голланд. вченого, фортифікатора А. Целларія. Унаслідок числен. військ. сутичок у 2-й пол. 1650-х — 1-й пол. 1660-х рр. та турец. окупації 1672–99 були спустошені. На поч. 18 ст. почалося відновлення поселення. Від 1775 — містечко з правом проведення 2-х ярмарків. 1776 було 166 дворів. За 2-м поділом Польщі 1793 М. К. увійшли до Рос. імперії. Цар. уряд мурованокуриловец. маєток конфіскував та передав (1795) у власність далекому родичеві Коссаківських — графові С. Комару, який на залишках замку 1800–05 спорудив велику власну садибу (т. зв. Поділ. Версаль; нині комплекс будівель має статус пам’ятки архітектури нац. значення: палац, арсенал, 2 флігелі, міст). Водночас закладено парк Жван (від 1995 — пам’ятка садово-парк. мистецтва місц. значення; 4 га). 1807 у М. К. народилася Д. Комар (Потоцька), яка мала тісні стосунки з композитором Ф. Шопеном і письменником З. Красінським. У 19 — на поч. 20 ст. — містечко Ушиц. (Новоушиц.) пов. Поділ. губ.; 1861–1923 — волос. центр. 1842 засн. цукр. завод. 1846 у складі поділ. експедиції тут побував Т. Шевченко. 1861 відкрито церк.-парафіял. школу, 1863 — однокласне нар. училище, 1899 — ремісн. навч. майстерню. 1865 було 326 дворів, мешкали 2549 осіб. 1870–1917 мурованокуриловец. маєтком володів адмірал Ш. Чихачов. За Всерос. переписом насел. 1897, проживали 4340 осіб, з них 1410 євреїв. Наприкінці 19 ст. функціонували мех. і мідеплавил. майстерні, 3 водяних млини; нараховувалося 120 ремісників. 1910 кількість жит. зросла до 4730 осіб. Під час воєн. дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Відтоді — село. 1923–30 — у складі Могилів-Поділ. округи; від 1932 — Вінн. обл.; 1962–66 — Барського р-ну. 1923–62 та від 1966 — райцентр. 1924 мешкали 5415 осіб. Жит. потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталін. репресій. У 1930-х рр. споруджено декілька ДОТів т. зв. лінії Сталіна. Від 17 липня 1941 до 25 березня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. Нацисти створили концтабір та євр. ґетто. 21 серпня 1942 нім. військовики розстріляли 1170 євреїв. Діяло рад. підпілля. Під час звільнення М. К. загинуло багато рад. воїнів (на брат. могилі, де поховано 152 особи, споруджено мемор. комплекс); на фронтах 2-ї світової війни були вбиті 230 воїнів-земляків (встановлено пам’ятник). Від 1956 — смт. У рад. час і 1990-х рр. діяли швейна ф-ка «Дністрянка», плодоконсерв., молоч. і комбікорм. заводи. Нині працюють завод мінерал. води «Реґіна» (розробку джерела розпочато 1898), підприємства «Анод» (електротени), «Вінтор» (побут. електротрансформатори та генератори), «Будматеріали» (керам. цегла), «Лідер» (хлібобулочні та кондитер. вироби), агрофірма «Рубанський», фермер. госп-во «Добробут». У М. К. — навч.-вихов. комплекс «заг.-осв. школа № 1-гімназія», заг.-осв. школа № 2, санаторна заг.-осв. школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судин. системи, ДЮСШ, рай. Будинок дит. та юнац. творчості, дит. муз. школа; Мурованокуриловецький краєзнавчий музей ім. Ф. Коновалюка, рай. Будинок культури, рай. б-ки для дорослих і дітей; рай. лікарня. Виходить г. «Наше Придністров’я». 1990 присвоєно звання «народний» жін. вокал. ансамблю «Горлиця», 1993 — ансамблю нар. пісні «Жартівниці», 2010 — чол. вокал. ансамблю «Ліга», 2017 — фольклорно-етногр. ансамблю танцю «Каблучок». Потреби віруючих забезпечують православні церкви Різдва Пресвятої Богородиці (збудована 1889) та св. Миколая Чудотворця, костел Матері Божої Неустанної Допомоги. Серед видат. уродженців — фахівець у галузі автоматизації ткацтва А. Храпливий, фотохудожник Я. Давидзон і дипломат Б. Гуменюк. З М. К. пов’язані життя та діяльність землевпорядника, чл.-кор. НААНУ А. Третяка, поета В. Гарвасюка, перекладача П. Гордійчука, прозаїка-гумориста, публіциста Н. Дубицького та учасника 2-ї світової війни, Героя Рад. Союзу Ф. Горенчука.