Музейний провулок 8

Визначення і загальна характеристика

«МУЗЕ́ЙНИЙ ПРОВУ́ЛОК, 8»  — літературна група. Виникла 1990 з ініціативи В. Бориспольця, О. Бригінця та В. Жовнорука на базі г. «Слово», органу товариства «Просвіта» в Києві, що знаходилася за адресою, яка й дала назву групи. Учасники назвали себе «неокласич.» гуртом, хоча жодних ознак неокласики в їхній творчості немає. Ю. Андрухович у «Плеромі» про їхню стильову особливість писав: «Характерною для гурту була відсутність будь-якої характерності, себто знана і легко впізнавана невиразність, за котрою відразу вгадується перо журналіста, що переплутав “гобі” з літ. покликанням. Таким чином самоозначення гурту (“неокласич.”) залишається сприймати хіба що як недотепний жарт». Як зізнавався сам О. Бригінець, вони не мали жодного стосунку до поетів-неокласиків, М. Зерова, М. Рильського, М. Драй-Хмари, оскільки концепцію їхньої діяльності побудовано на історії ін. літ. форм і жанрів, де місця для тієї частини літ-ри, якій музейнопровулківці симпатизували та до якої докладалися, просто не було. Найхарактерніші риси стилю цієї групи віддзеркалені в зб. поезій О. Бригінця «Прогноз на завтра» (1990), «Прогноз на сьогодні», В. Бориспольця «Страйк ілюзій», В. Жовнорука «Міражі на долонях» (усі — 1991), в їхніх спільних вид. — укр.-нім. антологіях «Гуманітарна допомога / Humanitare Hilfe» (1992), «Прамісто / Urstadt» (1993; усі — Київ), публікаціях на сторінках літ.-мист. часописів «Сучасність» (1991, ч. 2, 10), «Час» (1992–94). Це — відмова від класич. вірша, основаного на метрі й римі, потяг до верлібра, де впадає в око графічне розташування рядків, висунення форми як гол. й автоном. принципу поезії, переакцентуація фольклор. мотивів та інтертекстів, обезцінення етико-пізнавал. ресурсів слова і тяжіння до деконструкції. Близькими до гурту були М. Микицей, В. Стах, В. Халахур, А. Птіцин та ін., які поділяли естетику музейнопровулківців, але формально не входили до гурту, хоча Ю. Ковалів пише, що пізніше вони до них приєдналися.

Завантажити статтю