НАСИ́ЛЬСТВА ТЕО́РІЇ — соціально-філософські, антропологічні, психологічні та інші теорії, що приписують насильству вирішальну роль в історії та між­людських стосунках. Різні Н. т. вибудовують систему теор. аргументації щодо про­блеми насильства, спираючись на той чи інший провід. принцип, часто проти­ставляючи (або не враховуючи) його всім іншим. Так, марксизм, наголошуючи на соц.-клас. природі сусп. від­носин (зокрема на від­чужен­ні та екс­плуатації за умов капіталізму), не лише виправдовував насильство, а й ігнорував на теор. рівні глибин­ні витоки агресив. поведінки людини — біо­логічні, антропологічні, психологічні. Ця про­блематика отримала висвітле­н­ня в соціал-дарвініст. та фройдист. Н. т., в основу яких покладено принцип біо­логізації і психологізації соц. явищ та процесів, що призводило до абсолютизації закономірностей тварин. світу та пошире­н­ня їх на сусп. життя. Соціал-дарвініст. напрям, що посідав вагоме місце в соц.-філос. думці 2-ї пол. 19 ст., спирався на ідеї Ч. Дарвіна про «природний від­бір» та «боротьбу за існува­н­ня», пере­носячи їх на сферу соц. від­носин. Теор. наслідком такого під­ходу був висновок про те, що агресивна поведінка людей вкорінена у вроджених інстинктах, які споконвічно притаман­ні людській природі. Виходячи з тези, що сусп. життя ви­значається біол. природою людини, соціал-дарвіністи створили універсал. модель еволюц. процесу, за­стосувавши її до су­спільства. У досить послідов. і концентров. ви­гляді сукупність цих ідей зна­йшла втіле­н­ня в соц. етології (див. Зоопсихологія), пред­ставники якої різнобічно об­ґрунтували ідею біо­генет. детермінованості соц. насильства (К. Лоренц, Р. Ардрі, Н. Тінберґен, А. Скотт та ін.). Вихід. тезою етолог. під­ходу до насильства є твердже­н­ня, що гол. причина агресив. поведінки людей і осн. джерело всіх форм насильства коріняться в генет. недосконалості та не­при­стосованості людства як біол. виду. Від­ноше­н­ня до насильства в історії соц.-філос. і політ. думки було неодно­значним — від його абсолютизації (Л. Гумплович) та пере­більше­н­ня ролі насильства в соц.-екон. стосунках (марксизм) до повної від­мови від нього (див. Ненасильство).