Насильство в сім’ї та школі

Визначення і загальна характеристика

НАСИ́ЛЬСТВО В СІМ’Ї́ ТА ШКО́ЛІ Насильство в сім’ї — жорстоке поводження й нехтування дітьми, що нині є однією з найважливіших проблем сусп. здоров’я і про­від. причиною дит. травматизму й смертності в багатьох країнах. Психологи, медики, ін. спеціалісти пов’язують зростання насильства щодо дітей із заг. зростанням насильства в суспільстві, збільшенням кількості насильниц. злочинів, вандалізму, заг. рівня злочинності, самогубств. Розріз­ня­ють чотири типи жорстокого поводження з дітьми: фіз. (нанесення будь-яких фіз. ушкоджень дитині батьками або особою, яка здійснює опіку й догляд за нею), сексуал., психол. (системат. принижування дитини, образи, знущання, висміювання) насильство та нехтування (хронічна нездатність батьків або опікуна забезпечити елементарні потреби дитини, якій ще не виповнилося 18 р., зокрема їжа, одяг, житло, мед. догляд, освіта, захист). Виокремлюють та­кож психол. нехтування — нездатність або небажання батьків чи особи, яка здійснює опіку та догляд, надавати дитині необхідну психол. підтримку, виявляти увагу, створювати дитині емоц. комфорт. Встановити факт насильства в сім’ї дуже важко. Гол. джерелом інформації для громадсь­кості й держ. органів, зазвичай, бувають висновки працівників швидкої мед. допомоги. Якщо вчитель у школі запідозрює, що стосовно певного учня батьки за­стосовують насильство, то, крім до­клад., цілеспрямов. бесіди, йому слід показати дитину шкіл. лікарю для оцінки ним заг. фіз. та псих. стану дитини. Фіз. насильство ймовірне щодо кожної дитини, в якої спостерігаються фіз. ушкодження. Існує перелік індикаторів, що можуть вказувати на те, що дитина зазнала фіз. насильства (А. Ґрін, 1980): нічим не пояснюване відкладання звертання по мед. допомогу до лікарні у зв’язку з ушкодженнями; суперечливе пояснення дитиною травм; несумісність фіз. травм з історією про їхнє походження, що розповідає дитина чи батьки; повторюваність колиш. підозрілих фіз. ушкоджень; батьки покладають відповідальність за ушкодження на ін. особу; хтось із бать­ків пояснює, що дитина сама собі завдала шкоди; дитина уже неод­норазово направлялась до різних педіатр. закладів для лікування ушкоджень; дитина звинувачує батьків або опікуна у нанесенні їй травм; хтось із батьків зазнав фіз. насильства у дитинстві. Психол. та психосоц. фактори ризику насильства в сім’ї зазвичай пов’я­зані із взаємодією у сім’ї, з аг­ресією, спрямов. на дитину. Най­частіше це відбувається у стрес. ситуаціях і за стрес. обставин. Насильство — результат комплексу різних причин. Дослідники, що вивчали особистісні характеристики батьків, які б’ють своїх дітей, виокремлюють такі їхні типи: імпульсивні, незрілі, батьки-тирани, хронічно агресивні, залежні, нарцисичні, відмежовані від сім’ї та друзів, які мають подружні проблеми. Більшість батьків, які жорстоко поводяться з влас. дітьми, у дитинстві зазнавали фіз. насильства, нехтування, були занедбані батьками. Серед них більшість мала різноманітні психіатр. (більш чи менш виявлені) розлади, депресії, тяжкі тривожні розлади, страждали на алкоголізм тощо. Дитина може сприяти фіз. насильству своєю агресивністю, гіперактивністю та імпульсив. поведінкою, які часто є результатом поганого поводження з нею. Гіпер­активні й імпульсивні гірше за ін. дітей дотримуються правил, це фруструє батьків і провокує їхнє насильство. Зменшенню турботи про дитину може сприяти також вплив середовища. Фіз. захворювання батьків, брак часу у батьків, які працюють, життєва невлаштованість, екон. нестабіль­ність — усі ці чинники жорстко пов’язані, з одного боку, з негатив. особистіс. проявами батьків, з ін. — зі схильністю дитини провокувати своєю поведінкою погане поводження з ними оточення. Батькам групи ризику властиві соц. ізольованість, низький рівень поінформованості, самот­ність, вищий, порівняно з ін., рівень стресу в житті.

Насильство в школі (булінг) — вид насильства, коли має місце застосування сили між учнями або вчителями стосовно учнів, і в пед. практиці (вкрай рідко) учнями стосовно вчителів. Це форма примусу, підкорення з метою завоювання, збереження, панування прав, привілеїв. Найчастішими є прояви фіз. і псих. (емоц.) насильства. Жертвами насильства в школі найчастіше стають діти з фіз. вадами, хворобливими особливостями, особливостями поведінки, зовнішності, поганими соц. навичками, страхом перед школою та відсутністю досвіду життя в колективі («домашні діти»), низьким інтелектом та труднощами у навчанні. Ефектив. напрямами профілактики насиль­ства в школі є своєчасне виявлення причини і факторів ризику проявів насильства, створення позитив. мікроклімату в школі, посилення уваги до особистості дітей і підлітків з урахуванням їхніх потреб, рівня ставлень, цінно­стей та інтересів, поведінк. проявів; реалізація потенціалу сімей. виховання у попередженні та подоланні насильства щодо дітей через підвищення пед. культури батьків; розширення соц. досвіду підлітків, формування життєвих навичок щодо захисту своїх прав та інтересів у різних формах самоврядування.

Завантажити статтю