Насінництво

НАСІ́ННИЦТВО — галузь рослин­ництва, що за­ймається роз­множе­н­ням сортового й гібридного насі­н­ня, від­творе­н­ням і збереже­н­ням його сортової чистоти, поліпше­н­ням посівних якостей та урожайних властивостей. Н. зародилося у Стародав. світі й тісно повʼязане із селекц. роботою (див. Селекція), формува­н­ня обох галузей від­бувалося паралельно. На поч. нової ери про нього зга­дано в трактатах рим. вчених і політ. діячів Катона, Вар­рона, Колумел­ли, Плінія Старшого. Остан­ній радив від­бирати на насі­н­ня ваговите зерно, бо воно давало найкращий врожай. У давні часи Н. роз­вивалося досить примітивно і стихійно, інтерес до нього значно зріс із виведе­н­ням і пошире­н­ням у виробництві нових сортів с.-г. культур. Великі селекц.-насін­ниц. установи та під­приємства почали організовувати від серед. 18 ст. Так, 1727 побл. Парижа засн. насін­ниц. фірму «Vilmorin», що діє донині; згодом — сотні великих і малих насін­ниц. фірм у Німеч­чині, Швеції, Великій Британії, США (вони ре­продукували насі­н­ня пере­важно польових культур). Н. овочево-баштан. культур також виникло у країнах Європи. У 19–20 ст. Франція, Німеч­чина, Швеція, Нідерланди були гол. по­стачальниками насі­н­ня овочевих культур до багатьох країн світу. В Рос. імперії влас. пром. Н. не існувало, тому бл. ³/₄ посів. матеріалу завозили з-за кордону, а решту селяни вирощували само­стійно.

На укр. землях Н. с.-г. культур виникло у 2-й пол. 19 ст., хоча окремі поміщиц. господарства вирощували насі­н­ня для продажу ще раніше. Спочатку вони роз­множували й поширювали лише місц. сорти-популяції, згодом — і ново­створ. сорти віт­чизн. та зарубіж. селекції. 1909–12 роз­почали діяльність Харків., Одес., Катеринослав. (нині Дні­про) та ін. селекц.-дослідні станції. Однак в умовах від­сталого селян. господарюва­н­ня Н. як окремої галузі не було створено. Інтенсив. роз­виток Н. с.-г. культур роз­почався після публікації декрету РНК РСФРР «О семеноводстве» (1921), що перед­бачав пошире­н­ня селекц.-насін­ниц. діяльності шляхом заснува­н­ня спеціаліз. під­приємств і селекц. установ. Сформовані раніше насін­ниц. структури 1922 обʼ­єд­нано в Укр. насін­нєвий союз; до 1929 в УСРР організовано 26 дослід. установ і 5 насін­ниц. т-в, а на їхній базі — структуру «Держнасінкультура» (обʼ­єд­нувала роз­садники маточного насі­н­ня). Важливий етап подальшого роз­витку Н. — по­станова РНК СРСР «О мерах по улучшению семян зерно­вых культур» (1937), згідно з якою посів. матеріал високих генерацій вирощували в н.-д. установах, кожна з яких обслуговувала від­повід­ну зону ра­йонованих сортів. Завдяки цьому вже у 1940 площа під сортовими посівами знач­но зросла. Під час 2-ї світової вій­ни систему Н. було зруйновано, на­прикінці 1940-х рр. роз­почато її від­новле­н­ня. 1950 вже функціо­нувало 4200 елітно-насін­ниц. госп-в, зросло виробництво високо­якіс. сортового насі­н­ня. Водночас за­проваджена 1937 схема Н. мала чимало сут­тєвих недоліків, а н.-д. установи та під­порядк. їм дослідні господарства не забезпечували виробництво еліт. насі­н­ням у необхід. обсязі. Для покраще­н­ня ситуації 1960 встановлено новий порядок виробництва та викори­ста­н­ня насі­н­ня еліти і першої ре­продукції: н.-д. установи-оригінатори нових сортів пере­давали насі­н­ня супереліти та еліти ін. установам і дослід. господарствам с.-г. ВНЗів для подальшого роз­множе­н­ня й виробництва сортового насі­н­ня в зоні ра­йонува­н­ня сорту; н.-д. установи й господарства ВНЗів вирощували насі­н­ня еліти і першої ре­продукції та пере­давали його колгоспам і радгоспам в обсягах, необхід. для сорто­онов­ле­н­ня та сортозаміни; колгоспи і радгоспи роз­множували отримане насі­н­ня з роз­рахунку забезпече­н­ня влас. потреб для вирощува­н­ня товар. продукції. Завдяки такій системі Н. виробництво насі­н­ня високих ре­продукцій 1969 зросло у 6–7 разів, що сприяло пере­ходу на суцільні сортові посіви. Для забезпече­н­ня с.-г. під­приємств насі­н­ням у випадку стихій. лиха 1968 ухвалено уряд. ріше­н­ня про створе­н­ня страхових і пере­хід. фондів сортового насін­нєвого матеріалу. На­ступ. етап роз­витку галузі — пром. Н., що перед­бачало вирощува­н­ня насі­н­ня у спеціаліз. насін­ниц. господарствах індустр. методом з викори­ста­н­ням механізов. і автоматизов. засобів, стаціонар. сушильно-очисних комплексів, насін­нєвих сортувал. ліній і заводів. Вироб-во сортового насі­н­ня було повністю від­окремлено від виробництва товар. і фураж. зерна. Згідно з новою системою, наук.-селекц. установи-оригінатори нових сортів забезпечували вихідним насін­нєвим матеріалом дослідні господарства ін­ститутів та навч. господарства с.-г. навч. закладів, що за­ймалися вирощува­н­ням насі­н­ня; остан­ні виробляли насі­н­ня, необхідне спеціаліз. насін­ниц. господарствам для проведе­н­ня сортооновле­н­ня й сортозаміни; спеціаліз. насін­ниц. господарства роз­множували насі­н­ня з роз­рахунку потреби рядових госп-в у сортовому насін­ні для виробництва продовол. й фураж. зерна та ін. рослин­ниц. продукції. Для окремих культур роз­роблено специф. схеми Н. з урахува­н­ням їхніх біол. властивостей, госп. і пром. викори­ста­н­ня. Таким чином, на­прикінці 20 ст. система Н. в Україні почала функціонувати як потужна спеціаліз. наукоємна галузь с.-г. виробництва. Щороку вона виробляла понад 5 млн т насі­н­ня майже 1000 сортів та гібридів більш ніж 120-ти с.-г. культур. Нові пер­спективні сорти та гіб­риди за­ймали бл. 7 млн га, або майже половину зерн. клину. Проте нова ситуація в аграр. секторі, повʼязана з ринк. економікою та проголоше­н­ням керівництвом України курсу на євроінтеграцію, потребує цілеспрямов. роз­витку насін­ниц. галузі, ви­значе­н­ня її нових пріоритетів, пере­гляду структури виробництва насі­н­ня, виходячи, насамперед, з потреб внутр. і зовн. ринку.

Починаючи від кін. 1970-х рр. у результаті конкурент. боротьби структура галузі Н. значно змінилася: у країнах Пн. Америки було обʼ­єд­нано бл. 100 насін­ниц. фірм, стільки ж упродовж короткого періоду уві­йшло до концерну «Renks Hovis McDondall» (Велика Британія). Дрібні насін­ниц. фірми не витримували конкуренції з боку великих обʼ­єд­нань і часто банкрутували. У серед. 1980-х рр. діяло понад 20 між­нар. компаній, що за­ймалися селекц.-насін­ниц. роботою, їхній сумар. щоріч. прибуток пере­вищував 500 млрд дол. США. Серед них — компанії «Car­gill», «Central Soya», «Monsanto» (США), «Sandos», «Ciba–Geigy Ltd» (Швейцарія), «Renks Hovis McDondall». Нині успішно функціонують транс­нац. між­нар. корпорації «Pioneer», «Syngenta AG», «Euralis Semences» та ін., що виробляють і пропонують виробникам, зокрема й віт­чизн., високо­якісне насі­н­ня гібридів кукурудзи, соняшнику та ін. культур. В остан­ні роки на ринку насі­н­ня почали домінувати компанії нафтохім. і фармацевт. пром-стей (12 із 23-х транс­нац. між­нар. корпорацій). Амер. та ін. великі компанії фінансують між­нар. н.-д. центри з селекції та Н. і забезпечують їхній правовий захист. 1961 група європ. країн ухвалила Між­нар. конвенцію з правової охорони нових сортів рослин, 1995 до неї при­єд­налася Україна.

Одним із шляхів подальшого роз­витку Н. в Україні є викори­ста­н­ня пере­дового досвіду ін. країн та його при­стосува­н­ня до між­нар. правил, процедур і схем, прийнятих у цій галузі. Насамперед це стосується Між­нар. асоц. з насін­нєвого контролю (ISTA), Організації екон. спів­праці та роз­витку (OEСD), Між­нар. союзу з охорони нових сортів (UPOV). 1931 чотири укр. селекц. і насін­ниц. лаб. стали чл. ISTA (засн. 1924), що опікується роз­робле­н­ням методик і стандарт. процедур від­бору проб насі­н­ня, їхнього аналізу та викори­ста­н­ня посів. матеріалу в між­нар. торгівлі, однак під час 2-ї світової вій­ни спів­працю припинено. Лише 1998 Укр. насін­нєва інспекція уві­йшла до ISTA. 1961 створ. OEСD, її гол. зав­­дан­ня — тестува­н­ня сортових якостей насі­н­ня, що має обіг у між­нар. торгівлі. Для цього організація роз­робила схеми сортової сертифікації насі­н­ня груп культур: трави та бобові, олійні, прядивні, зернові колосові, кукурудза та сорго, овочеві. Україна 2009 долучилася до 2-х схем — зерн. культури, кукурудза та сорго. 1978 ще УРСР стала чл. UPOV, засн. 1961 країнами Європи, США та Японією для захисту автор. прав на сорти рослин (нею роз­роблено рекомендації щодо аналізу сортів на вирівняність, однорідність і стабільність — ВОС-тест). Це дає можливість державі охороняти права селекціонерів та захищати їхню інтелектуал. власність, якою є сорт чи гібрид. Участь України у зга­даних та ін. між­нар. організаціях сприяє не лише її входжен­ню у світ. насін­нєву спільноту, але й під­вищен­ню ефективності галузі Н. Зважаючи на сприятливі ґрунт.-клімат. умови, потенціал цієї галузі над­звичайно великий. У пер­спективі Україна може значно роз­ширити гео­графію екс­порту насі­н­ня, що зумовлено її долуче­н­ням до насін­нєвих схем сортової сертифікації OEСD. А це, у свою чергу, від­криває до­ступ до між­нар. ринку насі­н­ня та широкі можливості для збуту насін­нєвої продукції.

Завантажити статтю