Натуралізація

НАТУРАЛІЗА́ЦІЯ — на­да­н­ня державою свого громадянства іноземцю або особі без громадянства (див. Апатриди). У законодавстві України замість терміна «Н.» викори­стано термін «прийня­т­тя до громадянства України». Н. є найпоширенішою під­ставою набу­т­тя громадянства. Згідно з ч. 3 стат­ті 6 Європ. конвенції про громадянство 1997, кожна держава-учасниця зобовʼязана перед­бачити у своєму внутр. праві можливість Н. для осіб, які закон­но та по­стійно проживають на її території. Ця під­става набу­т­тя громадянства закріплена в кон­ституціях низки держав. Н. здійснюють у 2-х осн. формах: індивід. (від­повід­но до заяви) та внаслідок правона­ступництва держав. У остан­ньому випадку громадянство виникає без­посередньо внаслідок появи нової держави, якщо особа залишилась на цій тер. і не заявляє про свій намір вийти з громадянства, що виникло. Саме так здобуло громадянство насел. колиш. респ. СРСР, зокрема України. Роз­різняють індивід. Н., що ґрунтується на особистому виборі, та Н. на під­ставі закону. Оста­н­ня є наслідком одруже­н­ня іноземця з громадянином певної держави, а також усиновле­н­ня, опіки, ви­зна­н­ня батьківства тощо. Особа може бути натуралізована, якщо вона від­повід­ає перед­баченим у законі вимогам, або якщо вона виконує всі необхідні для цього вимоги. У європ. практиці пере­важає перша форма. Існують й ін. під­ходи до ро­зумі­н­ня форм Н., серед яких — процедура набу­т­тя громадянства внаслідок Н., здійсненої у межах сімʼї та поза сімʼєю. Критерієм правомірності Н. є вільне волевиявле­н­ня натуралізов. особи, виражене у формі по­да­н­ня заяви, або у формі згоди при територ. змінах. Н. за індивід. заявами регламентов. законодавством держав і практично завжди повʼязана з певними умовами, що діють у цих державах. Право встановлювати умови Н. перед­бачено в Конвенції про скороче­н­ня без­громадянства 1961. Таким чином держави прагнуть захистити свої інтереси та забезпечити нормал. входже­н­ня в нове су­спільство особи, яка набуває громадянства, проте ці умови можуть як обмежувати можливості Н., так і полегшувати її.

Від­повід­но до стат­ті 9 Закону «Про громадянство України» (2001), умовами прийня­т­тя до громадянства України є: ви­знан­ня і дотрима­н­ня Кон­ституції України та законів України; по­да­н­ня декларації про від­сутність іноз. громадянства (для осіб без громадянства) або зобовʼяза­н­ня припинити іноз. громадянство (для іноземців); без­перервне прожива­н­ня на закон. під­ставах на території України протягом остан­ніх 5-ти р.; отрима­н­ня до­зволу на ім­міграцію; володі­н­ня держ. мовою або її ро­зумі­н­ня в обсязі, до­стат. для спілкува­н­ня (ця умова не поширена на осіб, які мають певні фіз. вади); наявність закон. джерел існува­н­ня (ця умова не поширена на осіб, яким на­дано статус біженця або притулок в Україні). В окремих державах, пере­важно зх.-європ., Н. повʼязана з викона­н­ням особою певної вимоги — інтеграції або асиміляції в су­спільство. При цьому терміни «інтеграція» та «асиміляція» мають різне значе­н­ня у різних державах. Так, у Франції та Японії інтеграція особи в су­спільство означає насамперед зна­н­ня держ. мови; у Нідерландах — зна­н­ня держ. мови і те, що вона є «прийнятою в нідерландське су­спільство»; у Німеч­чині — адаптованою до «німецьких жит­тєвих від­носин»; у Португалії — «морально і су­спільно гідною». Найпоширенішою вимогою до особи, яка бажає натуралізуватися, є вимога по­стій. (в Україні — без­перерв.) прожива­н­ня на тер. цієї держави протягом певного часу — т. зв. укоріне­н­ня (ценз осілості). У європ. державах строк по­стій. прожива­н­ня становить 5–15 р. Європ. конвенція про громадянство 1997 перед­бачає, що його тривалість не повин­на пере­вищувати 10 р. У більшості сх.-європ. держав він становить 5 р., у Великій Британії — 7 р., Німеч­чині — 8 р., Норвегії — 10 р., у пострад. державах — від 3-х до 10-ти р.: Вірменія — 3 р., Киргиз­стан і Казах­стан — 5 р., Білорусь — 7 р., Молдова, Грузія, Литва — 10 р. Деякі держави комбінують заг. і без­перервне прожива­н­ня, зокрема у Швеції заг. строк прожива­н­ня у державі становить 12 р., з яких 3 р. має припадати на 5 остан­ніх років перед зверне­н­ням особи про на­да­н­ня їй громадянства. При цьому більшість держав допускає можливість скороче­н­ня терміну укоріне­н­ня або встановлює винятки щодо цієї вимоги. При ви­значен­ні винятків щодо цензу осілості у законах про громадянство пострад. держав враховано багато чин­ників, серед яких — нац.-етнічний. Напр., у Киргиз­стані вимога про 5-річ. ценз осілості не поширена на осіб киргиз. національності, які проживають за межами респ.; у Казах­стані — на осіб, які вимушено покинули тер. із політ. мотивів, та їхніх нащадків, якщо вони повернулися для по­стій. прожива­н­ня у Казах­стані (на істор. батьківщину). Поширеною є і вимога щодо знан­ня держ. мови. У більшості держав вимагають елементарну спроможність усного (Велика Британія, Нідерланди), рідше — письм. (Німеч­чина) поро­зумі­н­ня. Знан­ня мови може бути не обовʼяз­ковим для осіб похилого віку та осіб із фіз. чи псих. вадами (Велика Британія). У країнах з кількома держ. мовами особа повин­на володіти хоча б однією з них (Швейцарія). Існують країни з однією держ. мовою, в яких для Н. до­статньо володіти мовою певної нац. меншини, зокрема у Нідерландах для осіб, які проживають на Антил. о-вах чи в Аруба, до­статнім є зна­н­ня від­повід­но папіаменто чи англ. мови. Ще одна вимога Н. у більшості держав — наявність закон. джерел існува­н­ня. У законах про громадянство деяких пострад. держав цієї вимоги немає (Вірменія, Казах­стан, Таджики­стан), а в ін. її регламентація обмежена лише кон­статацією наявності такої вимоги (Білорусь, Киргиз­стан, Литва, Молдова, Турк­мені­стан). Кожна держава само­стійно встановлює умови, які має виконати особа для Н., що зумовлює їхню різноманітність. Серед своєрід. — знан­ня історії та основ кон­ституції, наявність будь-якого нерухомого майна (Грузія), зна­н­ня текс­ту держ. гімну (Латвія), добре здо­ровʼя (Франція), веде­н­ня добропоряд. способу життя (Греція, Канада, скандинав. країни), скла­да­н­ня присяги на вірність державі (Вірменія, США, Велика Британія). У законодавстві деяких держав перед­бачено спрощену Н., що не є окремою під­ставою набу­т­тя громадянства. Це лише вид полегшеної Н., її за­стосовують до осіб, на яких поширено пільгові умови, перед­бачені законом. Найчастіше спрощений порядок перед­бачений при звернен­ні з проха­н­ням про Н. особи, чоловік чи дружина якої має громадянство від­повід. держави.

Завантажити статтю