Натуралізм правовий

Визначення і загальна характеристика

НАТУРАЛІ́ЗМ ПРАВОВИ́Й  — напрям у права філософії, що ґрунтується на ідеї існування поряд із правовими нормами реальних юридичних систем принципів природного права (ПП), що регулюють колективну та індивідуальну поведінку людей безпосередньо чи опосередковано через юридичні системи і виступають позаправовими стандартами їх оцінки. Н. п. порушує низку філос. проблем щодо походження, характеру і форм маніфестації принципів ПП, способів виявлення і розв’язання суперечностей між вимогами ПП і юрид. системами, взаємовідношень права з релігією, мораллю, політикою тощо. Традиційний Н. п., що був панівним до серед. 20 ст., стверджує, що принципи та категорії ПП випливають із «справжньої» іманент. природи людини і суспільства, характеризуються незмінністю, позаісторичністю та незалежністю від суб’єктив. факторів, відіграють визначал. та оцінювал. роль щодо останніх, виступають регулятивами реально існуючих юрид. систем, зокрема у вигляді принципів справедливості, заг. обов’язковості, рівності перед законом. Норми ПП існують як наслідок природ. порядку, дії законів природи (Цицерон, Аристотель, Т. Гоббс, Дж. Локк) або як запроваджені Богом (Тома Аквінський, Авґустин, М. Лютер). Відповідно до цього вирізняють два способи пізнання принципів ПП: людський розум і реліг. одкровення. Особливо багато уваги приділяють цим питанням у християн. версіях Н. п. Традиційний Н. п. історично змінювався. Зокрема, якщо в Середньовіччі мета ПП вбачалася в зорієнтованості колектив. та індивід. поведінки на добро, то в Новий час вона полягає в усталенні меж для вільної реалізації індивідами своїх цілей. Для сучасного Н. п. характерним є виведення принципів і норм ПП із етич., соц. та політ. теорій. Необхід. умовою продуктив. функціювання будь-якої юрид. системи є врахування потреби у співробітництві та взаєм. зобов’язан­нях суверена і виконавця, законодавця й громадянина, а також міжособистіс. взаємин, ефективності сусп. інститутів (Л.-Л. Фуллер). Висувається вимога морал. оцінки правових систем і окремих законів. Останні повинні містити правові норми, що дозволяють найповнішу морал. інтерпретацію, зокрема судових рішень (Р. Дворкін).

Завантажити статтю