Натхнення

НАТХНЕ́ННЯ  — психологічний стан особливого емоційного піднесення, внутрішнього осяяння (див. Інсайт) і одухотвореної пристрасті, вищого підйому та мобілізації духовних і фізичних сил людини в процесі художньої творчості. Найчастіше характерне для людей твор. праці — художників, музикантів, пись­менників (особливо поетів), а також винахідників, конструкторів то­що. Зазвичай Н. виникає на ме­жі твор. можливостей митця, вимагаючи від нього екстраординар. вольових зусиль для гармоній. реалізації своїх мист. задумів. Для Н. притаманні таємнича загадковість, некеров. ірраціональ­ність та просвітл. містицизм, що незбагнен. чином допомагають митцю успішно розв’язати склад­ні творчі завдання, що нерідко виникають перед ним. Н. супроводжується надзвич. внутр. зосередженням митця на об’єкті творчості, високою вибірк. сконцентрованістю уваги, підвищ. інтенсивністю й продуктивністю ев­рист. діяльності та нібито уявною легкістю, з якою «народжуються» й матеріалізуються художні образи. Характер. ознаками цього стану є: цілковите заглиблення у твор. процес, відчуженість від сто­роннього, схильність до неочікув. імпровізації. Це яскраво виявилося в діяльності видат. музикантів (Й. Баха, Л. ван Бетговена, Н. Па­ганіні) та поетів (О. Пушкіна, А. Міц­кевича, Т. Шевченка та ін.), які нерідко натхненно творили на велелюд. зібраннях у присутності багатьох людей. Суть Н. — у здатно­сті висловити в досконалій, високохудож. формі ті складні задуми, з якими не міг тривалий час впоратися митець або несподівано для всіх і часто для себе створити самобут. твір. У царині образотвор. мистецтв Н. яскраво проявляється в живопис­ців та графіків, менше — у скульп­торів, зокрема в несподівано спон­тан. побудові композиції, неочікув. колорист. вирішенні мист. твору, своєрід. «незавершеності» пропрацювання пласт. форми з точки зору вимог традиц. академ. мистецтва. Особливо помітні ці оз­на­ки Н. у таких авангард. напря­м­ках образотвор. мистецтва, як екс­пресіонізм, фовізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, експресив. абстракціонізм (А. де Тулуз-Лотрек, В. Ван Ґоґ, А. Матісс, Е. Мунк, Д. Бурлюк, Е. Нольде, М. Ернст, С. Далі, Д. Поллок та ін.). Формальними, а часто й програмними ознаками Н. у названих системах образотворення є: видима, візуально підкреслена фіксація етапів становлення мистец. твору, що простежується в акцент. рухомості пластич. мас, мінливості та певній «кострубатості» форми, свідомій незавершеності пророб­лення деталей та уявній «незакінченості» твору, що на­справ­ді може бути задумом та метою митця.

Конкретні прояви Н. дуже своєрідні й визначаються індивідуал. особливостями художника — заг. рівнем його культур. та образ. мис­лення, здатністю до твор. уяви, тем­пераментом. Для одних, в очі­куванні Н., потрібна строга впорядкованість звич. предметно-побут. оточення, а для ін. — певний «творчий безлад» та своєрідна «розхристаність» традиц. пове­дін­ки самого митця. Деякі ху­дож­ни­ки для отримання Н. вживають міцні каву, чай (чифір), алкоголь, наркотики, аромат. речовини тощо. Відомо, що О. де Бальзак для натхнен. творчості споживав до 30-ти порцій кави на добу. Багато митців шукають Н., свідомо створюючи екстремал. ситуації (добровіл. усамітнення та голодуван­ня, підкорення гірських вершин, занурення в мор. глибини тощо), намагаючись глибше відчути емоц. переживання героїв своїх творів. Так, Ф. Достоєвський тривалий час захоплювався азарт. іграми (картярством та рулеткою) і мав залежність від них; це згодом допомогло йому талановито описати у своїх творах псих. стани літ. персонажів. Близькі до Н. відчуття, що інколи виникають у декого з митців, пов’язані з насильством над людьми (садизм) або бажанням особи бути жертвою (мазохізм). Уперше садомазохізм детально описав франц. письменник Маркіз де Сад, а пізніше проаналізував З. Фройд. Загалом Н. є не лише результатом, але нерідко каталізатором твор. пошуків і напруж. праці митця, кінц. результат якої залежить від непередбачув. прихов. взаємодії свідомості та підсвідомості в пси­хіці певної мистец. особистості. У твор. процесі Н. може бути як стимулом і джерелом, так і початк., проміжним чи завершал. етапом втілення худож. ідеї. Під час Н. актуалізуються знання, життєвий досвід, майстерність і талант мит­ця. Отримані під час Н. творчі здобутки сам автор нерідко пізніше піддає прискіпливому аналізу й пере­осмисленню, уточненню та подальшому критич. обробленню відповідно до заг. задуму твору та ймовірних оцінок його естет. сприйняття глядачем. В історії світової культури Н. завжди розуміли як унікал. властивість осо­б­ливо обдаров. твор. особисто­стей, душі яких настільки витончено чутливі, що здатні контактувати з вищими духов. силами та субстанціями.

В укр. мистецтві видат. майстрами натхн. імпровізації були живописці О. Мурашко, М. Глущенко, А. Петрицький, В. Марусенко, графіки А. Базилевич та С. Якутович, скульптори О. Архипенко та М. Грицюк. Із сучасників виділяють художників В. Гордійчука, К. Косаревського, І. Мельничука й скульпторів А. Куща, М. Горлового, В. Бика. В антич. міфології давніх греків та римлян мист. Н. було пов’я­зане з прихильністю до особи олімпій. богів, насамперед Аполлона (Феба) та його 9-ти помічниць і супутниць — муз. Окрім них, Н. могли дарувати інші боги: Афіна, Діоніс, Гефест, навіть Арес (Арей, Марс). Символом поет. Н. є крилатий кінь Пегас. У міфології давніх слов’ян Н. керував верхов. бог Сварог (пізніше — Перун), могли його дарувати Велес, Лада, Полель та ін. У християн. культурі Н. пов’язане з дією Святого Духа. Во­но є наслідком таємничого й містич. впливу Божеств. благодаті на людину чи групу осіб. У Євангелії зазначено, що «нам Бог відкрив це Духом Святим, тому що Дух усе пронизує і скрізь проникає» та «все це породжує один і той же Дух (Святий), наділяючи кожному окремо, як Йому завгод­но». Святий Дух вчить, говорить та свідчить, а «сила Його діє в мені могутньо», даючи Знання, Пророц­тва, Радість та Натхнення. Дух Свя­тий навчає та надихає вірних, а «все Божественне Писання натхненне Богом і корисне для навчання, для настанов у праведності». Існують різні погляди на природу й походження Н. Так, письменник Ґ. Маркес стверджує, що «нат­хнення приходить тільки під час ро­боти», тобто ґрунтується на вольовій націленості митця на наполегл. творчу діяльність. Багато хто з митців поділяє думку про трактування Н. як феномена, належного до загадк. сфери підсві­домого, що набуває зримі форми внаслідок творчо-вольових зусиль художника, який виступає в ролі своєрід. Деміурга, Творця краси та гармонії. У цьому випад­ку мист. твір, що є кінц. результатом сплеску Н., може бути неспо­дів. сюрпризом (гарним, загадк. або неприємним) навіть для його творця. Про цю іррац. особливість твор. діяльності яскраво засвідчив Т. Шевченко, зі здивуванням, тривогою та певною відстороненістю осмислюючи написані під час твор. підйому власні вірші: «Ду­ми мої, думи мої, лихо мені з вами, / Нащо встали на папері сум­ними рядами ? / Чом вас вітер не розвіяв в степу, як билину, / Чом вас лихо не приспало, як малу дитину?».

Нерідко митець виступає як медіум, котрий контактує зі сферою колектив. підсвідомого влас. народу, а то й усього людства, висловлюючи за ін. людей ті думки та ідеї, що шукають свого втілення в словес. чи образ. оформленні. У цьому сенсі видатні майстри слова випереджають час, сприймаються сучасниками як провісники майбут. змін у світі, як ясновидці, віщуни та пророки. Митці ж, що працюють в царині образотвор. мистецтв, передають подібні відчуття у формі пласт. символів та образів, насич. емоц. настроями сучас. чи майбутньої епохи. Прикладами можуть бути «Демон» М. Врубеля, «Герніка» П. Пікассо, «Передчуття громадян­ської вій­ни» С. Далі, «Передчуття Голгофи» М. Стороженка та ін. Певною мірою художню творчість можна розглядати як драм. спробу митця-новатора ввести в соціокультур. контекст і втілити в заг.-доступ. вигляді ті невиразні іррац. передчуття та образи, що бентежать його буремну душу. У такому контексті всесвітньо відомий «Чорний квадрат» К. Малевича можна трактувати як парадоксально-емоц. реакцію видат. митця на ті безнадійно безвихідні спроби звести все розуміння безкінеч. невичерпності образно-­емоц. сприйняття навколиш. світу лише до його аналітично-наук., рац.-­логіч. та строго уніфік. конструкцій, моделей і форм.

Завантажити статтю