Науменко Володимир Павлович

Визначення і загальна характеристика

НАУ́МЕНКО Володимир Павлович (07(19). 07. 1852, м. Новгород-Сіверський, нині Черніг. обл. — 08. 07. 1919, Київ) — мовознавець, педагог, громадський діяч. Член НТШ. Закін. істор.-філол. факультет Університету св. Володимира в Києві (1873). Відтоді викладав рос. мову і словесність у навч. закладах Києва, зокрема в 2-й чол. (1873–1903) і Фундуклеїв. жін. (1873–94) г-зіях, Колегії Павла Ґалаґана (1880–82), від 1893 — у кадет. корпусі. 1902 придбав у Каневі (нині Черкас. обл.) ділянку землі, де знаходилася могила Т. Шевченка, турбувався про її утримання. 1905 відкрив у Києві приватну г-зію, яку очолював до 1914. Серед її відомих випускників — М. Рильсь­кий, М. Алексєєв. Ред. (1897–1906) і видавець (1902–06) ж. «Киевская старина», від 1907 — ред.-видавець ж. «Україна». Член товариства «Стара громада» (1874). Співзасн. (1907), голова (1914–17) Укр. наук. товариства. 19 березня 1917 обраний заступник голови УЦР, від травня того ж року — куратор Київ. шкіл. округи. Один із організаторів Укр. федеративно-демократ. партії (1917). 15 листопада — 15 грудня 1918 — міністр освіти та мистецтв Укр. Держави. У 1919 працював в УАН. 7 липня 1919 заарешт. ЧК, за звинуваченням у контррев. діяльності засудж. до розстрілу. Автор низки статей з питань української мови та історії літ-ри. Проводив значну роботу щодо збирання, опрацювання та впорядкування матеріалів і здійснив першу редакцію 4-х літер (А–Г) «Словаря української мови» Б. Грінченка. Опублікував низку пам’я­ток з історії української мови та літ-ри, зокрема епістолярну спадщину М. Максимовича. Розшукав збірку нар. пісень, зібраних З. Доленгою-Ходаковським. Архів Н. зберігається в Інституті рукопису НБУВ. Його ім’ям названо вулицю в Києві. Реабіліт. 1991.

Завантажити статтю