Настінний розпис

НАСТІ́ННИЙ РО́ЗПИС — вид народної творчості; оздоблення житлових та господарчих споруд засобами кольору. До 1-ї третини 20 ст. укр. Н. р. був тісно пов’язаний із календар. обрядовістю. Традиційно селяни розписували («квітчали») хату або поновлювали розпис до великих християн. свят — Різдва, Великодня, Покрови, Зелених свят. У синкретич. цілісності різних видів мистецтва композиція Н. р. — чітко продумана система, підпорядк. уявленням про нар. житло як певний сакрал. простір, що поєднував християн. цінності з дохристиян. міфологією. Одночасно із пофарбуванням хати зовні та всередині майже в усіх регіонах України знач. поширення набуло підведення, яким розмежовували просторові рівні, розділяли площини, підкреслювали конструктивні особливості та деталі будівель. У хаті прикрашали стіни, піч, стелю, сволок, двері, долівку. Осн. орнам. декор світлиці зосереджували біля покуті та на печі — найважливіших просторових центрах хати. Для Н. р. характерні різноманітні композиц. структури (стрічк., сітчасті, концентричні) та орнам. мотиви (переважно рослинні, а також геом., орніто-, зрідка зоо- та антропоморфні). В особливостях поліхром. орнаментації хат і госп. будівель відображено естет. погляди нар. майстринь, їхнє інтуїтивне прагнення гармонізувати житло з довкіллям. Художні особливості Н. р. зумовлені ґрунтом стіни, асортиментом і способами нанесення фарб. Здебільшого барвники виготовляли з природ. матеріалів (глин, вугілля, соків рослин) за рецептами, виробленими тривалою практикою. Виразність малювання залежала від приладдя (саморобні пензлі, щітки, ганчірки, штампи) і різноманіт. технік нанесення зображень на поверхню (бризкання, катання, відбитки колоссям, штампування тощо). Напр., для штампування використовували буряк, картоплю, листя клена чи дуба.

Традиція Н. р. побутувала в осередках Наддніпрянщини (Київщина, Черкащина), Слобожанщини, Полтавщини, Поділля, Пн. Буковини та Півдня України (Катеринославщина, Херсонщина, Миколаївщина), а також у Карпат. регіоні — в окремих селах Бойківщини, Лемківщини та Закарпаття. У кожному регіоні стінописи мали місц. особливості, пов’язані з буд. традиціями та застосуванням певних матеріалів. Для зовн. орнаментації житл. будівель Наддніпрянщини характерне пофарбування тильних стін, підведення призьби, виділення кольором наличників вікон. Серед вираз. осередків хатнього малювання 1-ї чв. 20 ст. було містечко Козин Білоцерків. округи (нині село Миронів. р-ну Київ. обл.). Типові мотиви місц. малювання — «дерево», «вазон», «кривоніг», «зірка», «квітка», «квітка-хрест», «палки», «гадючка». Великою різноманітністю вирізнялися малюнки «під шпалер» («шпалер просто», «шпалер у палки», «шпалер у клетки», «рясний шпалер»). Своєрід. були Н. р. у селах Уманщини (нині Черкас. обл.), де у зовн. хатній орнаментації найбільшу увагу приділяли малюванню зовн. фасад. і тильної стін, на яких виділяли світлим тоном фриз, наріжні кути або кутові пілястри. Для Н. р. характерні мотиви «вазона», «галузки», «птаха на гілці», а також парні мотиви птахів, об’єднані у композицію вінком, квіткою, деревом. Особливого поширення набули мальовані імітації «під рушник» (облямовували вікна та міжвіконні простінки, дзеркала, родинні фото) та «під килим» (повторювали композиції тканих виробів із характерним виділенням центр. поля та облямівки). У 1920–30-х рр. на Уманщині працювало чимало талановитих майстринь Н. р., лише у с. Городецьке — М. і Т. Божки, Д. Жупанкова, Г. Журовська, Г. Забудська, М. Зарицька, М. Канцир, Г. Катрич, С. та Я. Королі, Є. Коронкова, М. Кузьменко, К. Можаєва, Х. Поліщук, І. Рибак та ін. Для стінописів сіл Кримки та Лебедин Шевченків. округи (нині Шполян. р-ну Черкас. обл.) характерні різноманітні рослинні мотиви «вінка», «гілки», «вазона». Серед місц. особливостей — підкреслення темним кольором граней, зокрема карнизів печі (комина), малювання поверх цієї основи світлих рослин. візерунків. У с. Кримки фасадні площини печі оздоблювали великими мотивами багатопелюстк. квіток-розеток Виразні зразки хатнього Н. р. зафіксовано в с. Соснівка на Чигиринщині (нині Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.). Для цієї місцевості типові рослинні мотиви («вазони», «вишеньки», «волошки», «соняшники», «виноград»), різноманітні стрічк. й килимові композиції. На Поліссі переважало зрубне будівництво, здебільшого без обмазки глиною, конструкція та декор якого вирізнялися гранич. простотою, стриманістю. Серед типових регіон. рис — виділення кольором невеликих вікон. прорізів: побілка площини стіни; мальована імітація віконниць, облямування отвору вікон. У фотоматеріалах експедицій 1928–32 зафіксовано конструктивні та декор. особливості дерев’яних житл. споруд Житомир. та Київ. Полісся: малювання стін навколо вікон з чітко означеним, розмитим або фігур. обрисом. Виділення вікон. прорізу кольором поєднували з декоруванням площини стіни лаконіч. геом. візерунками. У 1920-х рр. на Черніг. Поліссі набули поширення мальовані рушники, що імітували ткані й вишивані вироби. Їх виготовляли з тонкого паперу («папироси»), по краю оздоблювали ажур. витинанням.

Для Полтавщини характерні миті рублені та глинобитні хати з виділеною яскравим кольором призьбою. В оздобленні житла суттєве значення мали різноманітні смуги підведення, обрамлення вікон і дверей. Підведення зовн. стін хати часом сягало нижнього краю вікон. Наличники й віконниці фарбували зеленими, коричн., блакит. кольорами, іноді доповнювали візерунком із ромбів. Декорування вікон поєднували з пофарбов. лиштвою під стріхою. Типові місця Н. р. в інтер’єрі — стіни, сволок, піч. На Слобожанщині дерев’яні будівлі обмазували зовні та всередині (або лише зовні) білою крейдою, глиною, фарбували жовтою вохрою, синькою. Вікна хати були невеликими, з дерев’яними наличниками та віконницями, що фарбували, часом декорували квітк. візерунками («цвітками», «ружами», «півоніями»). За матеріалами експедицій у регіоні пд.-сх. Слобожанщини (колиш. Старобіл. пов.) найвиразніші зразки хатнього Н. р. зафіксовано в селах Осинове, Писарівка, Нова Астрахань (нині Луган. обл.). Малювання побутувало переважно в інтер’єрі житла, де на стінах поряд із мотивами «вазонів» поширені орніто-, зоо- та антропоморфні зображення. Особливою графіч. своєрідністю характеризується розпис хатніх віконниць сіл Валків. та Богодухів. пов. (нині Харків. обл.). Виразні конструктивні та декор. особливості притаманні селян. житлу пд. Слобожанщини (нині Ізюм. та Зміїв. р-нів Харків. обл.). На Катеринославщині у 1-й третині 20 ст. зафіксовано понад 50 осередків укр. хатнього Н. р., розташ. на тер. правобережних Верхньодніпров., Катеринослав. і лівобережних Новомоск., Павлогр., Бахмут. пов. Зовн. поліхромне декорування хатніх стін, за спостереженням дослідників, траплялося рідше, ніж в інтер’єрі. Червоною, жовтою або рудою фарбами малювали призьбу, обводили вікна. У Криворіз. окрузі набули поширення розписи «під килим» із концентрич. схемами, а також з одноряд. і багаторяд. розміщенням мотивів. Особливо відоме своїми Н. р. с. Петриківка (нині смт Дніпроп. обл.), де ця традиція побутувала в різних формах понад століття. В інтер’єрі декорували печі, сволок, простір навколо вікон і дверей. Серед осн. мотивів — «вазони», «букети», «гілки», «вінки». У творчості відомих майстринь петриківського розпису П. Глущенко, В. Павленко, Т. Пати, Я. Пилипенко, Н. Білокінь знайшли відображення традиц. місц. схеми орнаментування.

Знач. поширення стінопис набув у нар. традиції Поділля — краю, багатого на поклади глин. Фасадні стіни хат фарбували у світлі кольори, використовували різноманітне кольор. підведення. Кольором декорували призьбу, поріг, наріжні кути, пілястри, частину стіни під звісом даху, навколо вікон і дверей. У заг. системі хатньої поліхромії простінки між вікнами в екстер’єрі та інтер’єрі хати розписували мотивами «вінків», «вазонів», «букетів». У декоруванні тильної стіни застосовували різноманітні прийоми оздоблення: від простого пофарбування до малювання «під килим». На Хмельниччині в 1-й пол. 20 ст. малювали невеликі символічні двері («напільні», «затильні», «городні»). В інтер’єрі хати піч була центром стінописів оселі. Особливості поліхромії визначали форма архіт. площин комина, груби та арки, що їх з’єднувала. Карнизи декорували різними кольоровими лініями й стрічк. візерунками. В ансамблі поділ. хати суттєвого значення набули розписи «під килим», що наслідували місця розташування тканих виробів: «над полом» (біля ліжка), уздовж лав під вікнами, на підлозі (під скринею, біля столу). Переважно це були поземні мальовані зображення, що повторювали композиції відповід. типів килимів, виробництво яких занепало. Стінописом «під шпалер», що здебільшого імітував папер. вироби, прикрашали одну чи всі стіни хати, найчастіше стіну біля покуття. Таке малювання побутувало у приміських селах, зокрема Балт. р-ну Одес. обл. Серед числен. осередків Н. р. найбільшого значення поліхромія набула на півдні, пд. заході та сході Поділля. Особливо виразними були розписи Поділ. Наддністрянщини, зокрема в селах Бандишівка, Борщівці, Букатинка, Буша, Вила Ярузькі, Воєводчинці, Гайворон, Ізраїлівка (нині Грабарівка), Карпівка, Коси, Озаринці, Садки, Садова, Сказинці, Слобода Яришівська та Шлишківці (нині Могилів-Поділ. р-ну Вінн. обл.), у яких використовували до 10-ти кольорів. На тер. Пн. Буковини було розвинене зрубне будівництво з обмазанням глиною та побілкою, поліхромне хатнє оздоблення характерне для підгір. і центр. місцевостей регіону. В зовн. опорядженні особливу увагу приділяли фасад. стіні, облямовували кольором вікна та двері, фарбували глиною високу призьбу. У селах Сторожинец. і Вижниц. р-нів Чернів. обл. призьбу та стіну до вікон фарбували у блакит. колір. Вираз. вінками та гірляндами з рослин. мотивами розписували стіну під стріхою, навколо вікон і дверей, фарбованих у синій, зелений або білий кольори. Для хат Пн. Буковини характерне оздоблення розписом кутових пілястрів. В інтер’єрі житл. споруд білили стіни, стелю, мастили глиною долівку, фарбували сволок, підводили та малювали комин, грубу.

На відміну від центр. і пд. теренів України, у Карпат. регіоні розписом оздоблювали здебільшого зовн. поверхні зрубів. Для традиц. житл. будівництва кін. 19 — поч. 20 ст. характерні монохромність, переважання в оздобленні декор. різьблення. На Гуцульщині Н. р. як мист. явище не мав особливого розвитку. У житл. та госп. дерев’яних спорудах 2-ї пол. 19 — 1-ї чв. 20 ст. частково білили глиною стіни, обводили вікна. Мащені та білені хати траплялися при гол. дорогах пн.-сх. та зх. пограниччя регіону. У традиц. інтер’єрі 1950–60-х рр. набуло розповсюдження малювання на папері — «шовкові косиці» («мальовані косиці»), а також «лиштви», серветки, рушники. Побілка глиною та вапном житл. споруд побутувала в низин. місцевостях Бойківщини, малювання — лише в окремих селах Старосамбір. і Турків. р-нів Львів. обл. Зовн. стіни іноді білили лише в житл. частині хати, білим кольором виділяли місця стику дерев’яних брусів, одвірки, торці випусків замків на кутах, обводили вікна, подекуди розписували вхідні двері. Різноманітні варіації монохром. оздоблення геом. візерунками рам вікон та дверей типові для хат сіл Турків. р-ну Львів. обл. Найбільшої виразності в Карпат. регіоні традиція розпису набула на Лемківщині, автентична тер. якої нині перебуває в межах України, Польщі та Словаччини. У різних осередках Лемківщини побутували самобутні способи зовн. оздоблення стін. На півдні (Великоберезнян. і Перечин. р-ни) та на півночі регіону (Горлиц. р-н) підкреслювали горизонт. лініями місця стику дерев’яних брусів, без виділення вікон, дверей, даху. На заході (пограниччя зі Словаччиною) стіни декорували вертикал. смугами, нанесеними вапном. Найпоширеніше зовн. оздоблення житл. споруд було в Ліському та Сяноц. пов., де розписували одвірки, двері, кути хат, облямовували вікна та розмальовували простінки між ними. Центром композиції розписів були збиті з грубих дощок низькі вхідні двері з широкими одвірками. На площині дверей, фарбов. нафтовою ропою, білим вапном малювали велике гіллясте дерево — «квіт» («лист», «квіт новітній»), що мало стільки галузок, скільки членів родини живе в хаті від прадіда. Одвірки оздоблювали стрічк. композиціями («кривулька», «кривулька з лапчатами», «зубката кривулька»). Мотиви «галузки», «ялиці», «кривульки», «драбинки», «вишиванки», «промінних коліс» малювали на профільов. частинах брусів — «вуглах» («вуглинах-клинах»), що виступали назовні та залежно від форми колоди мали прямокутну або квадратну форми. На фасад. стіні хати оздоблювали широкі рами навколо вікон та простір між ними. Декорували госп. частину споруди, зокрема на воротах стодоли малювали поземно розташ. стрічк. композиції. В інтер’єрі кольором підкреслювали стики дерев’яних брусів, конструктивні частини печі. 1930–44 розписи побутували в пд.-сх. селах Лемківщини, розташ. уздовж р. Ослава (притока Сяну): Зубраче, Довжиця, Смільник, Солинка, Мигова Воля, Команча, Репедь Туринське, Щавне.

Традиція зовн. пофарбування житла в синій колір характерна для Закарпаття, поселень у долинах р. Тересва, Теребля, Ріка, у Хуст. і Тячів. р-нах Закарп. обл. Стіни хат, спорудж. із дубових брусів, обмазували глиною та фарбували зовні в інтенсивні блакитні кольори, виділяли стики дерев’яних брусів. Н. р. побутував у традиц. буд-ві ін. етносів, які проживають на території України: росіян, болгар, поляків, волохів, молдован, греків, німців, крим. татар. Проте його вивчення не було системним, зокрема окремі відомості про Н. р. молдован зафіксовано в поліетніч. за складом населення середовищі Поділ. Наддністрянщини (колиш. Балт. та Ольгопіл. пов. Поділ. губ.), волохів — Півдня України (Катеринослав., Херсон. губ.). Етнокультурні взаємовпливи у стилістиці Н. р. особливо характерні для тер. укр.-молд. пограниччя. Н. р. мав значне поширення в багатьох регіонах України в 1-й чв. 20 ст. У 1930–40-х рр. матеріали для розпису (природні глини та соки рослин), а згодом і синтетичні (анілінові) барвники — в 2-й пол. 20 ст. замінили олій. фарбами, що зумовило тенденцію до поліхромності, підкресленої звучності кольору. З часом ця художня практика поступово занепадала, трансформуючись у практичніший різновид декору — орнам. пластику. Надалі нові прийоми декор. оздоблення (штучні фактури з інтенсив. пофарбуванням) у трансформов. вигляді наслідували традиц. місця розташування та орнам. структури розпису.

Наприкінці 20 — на поч. 21 ст. Н. р. відтворено в музей. сфері, побутує в нових «вторин. формах» традиції — в міському просторі, повертається до суттєво трансформов. селян. середовища через профес. і самодіял. творчість. Серед неординарних проектів із відновлення хатнього розпису на Поділлі є симпозіум «Мальована хата» (2012–19, ідея М. Крижанівського), творча діяльність родини Альошкіних, художниці Ю. Гушул (Вінн. обл.), осередку майстрів с. Самчики (Старокостянтинів. р-н Хмельн. обл.), а також арт-проект «Мальоване село» Л. Гарбузенко в Кіровогр. обл. У цих сучас. автор. стінописах виокремлюють декілька осн. напрямів: відтворення регіон. традицій, інтерпретації заг.-укр. орнаментики декор.-ужитк. мистецтва, наслідування сюжетів і стилістики нар. картини, європ. ідей постмодернізму. Н. р. нині — багатогранне явище, що відображає осн. тенденції, притаманні сучас. візуал. мистецтвам.