Наталівка

НАТА́ЛІВКА (до 1807 — Нікітіна, 1807–26 — Уманцеве) — село Запорізького району Запорізької області. Наталівській сільській раді підпорядковані селище Івано-Ганнівка та села Лежине, Новостепнянське й Черепівське. Н. розташована на лівому березі р. Мокра Московка (притока Дніпра), за 4 км від залізничної ст. Лежине; прилягає до східних околиць Запоріжжя. Площа 19,32 км². За переписом населення 2001, проживала 1041 особа; станом на 2019 — 1147 осіб; переважно українці (понад 80 %), а також росіяни, білоруси, молдовани, азербайджанці, цигани. Поблизу Н. розкопано 2 кургани доби бронзи, виявлено антропоморфну стелу із зображенням воїна з кам’яною булавою, сокирою-молотом і луком. У 2-й половині 18 ст. на території сучасного села існував хутір Нікітіна. 1795 мешкали 94 чоловіки і 78 жінок. 1805–1920, 1922–25 — у складі Катеринославської, 1920–21 — Олександрівської, 1921–22 — Запорізької губерній; 1805–1923 — Олександрівського повіту. У 19 — на початку 20 ст. — волосний центр. Від 1806 тут великим землевласником був суддя І. Уманець, який наступного року назвав село на свою честь. Після одруження його дочки Наталки з поміщиком В. Лісевським село стало весільним посагом й отримало сучасну назву. 1818 у Н. збудували церкву пророка Іллі (у 1920-х рр. її зруйнували більшовики), 1884 — приміщення народної школи. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923–30 — село Запорізької округи; 1932–39 — Дніпропетровської, від 1939 — Запорізької області. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталінських репресій. Від жовтня 1941 до жовтня 1943 — під німецькою окупацією. На братській могилі відкрито монумент воїнам-визволителям. Встановлено обеліск воїнам-землякам, які загинули на фронтах 2-ї світової війни. Від кінця 19 ст. тут розробляють поклади гранітів (дрібно-середньозернисті, від світло-сірого до рожево-сірого кольорів). Їх використовували для оздоблення Хрещатика в Києві, станцій метро й Красної площі в Москві. 1985 під час повені Мокра Московка затопила дільницю № 3 Мокрянського кам’яного кар’єру, внаслідок чого утворилося т. зв. блакитне озеро (є об’єктом рекреації). Нині поблизу Н. на поверхні лежить низка величезних гранітних брил, що мають своєрідні назви (зокрема «Козацька чаша», «Ящірка», «Закохані варани», «Голова варанчика», «Маленький динозаврик»), з якими пов’язано багато легенд. До 2000-х рр. працював Запорізький завод залізобетонних виробів. Наталівська агрофірма «Нива» займається рослинництвом і м’ясо-молочним тваринництвом. У Н. — навчально-виховний комплекс «школа-дитсадок», бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Від 2005 функціонує фольклорна група «Наталочка». У пристосованому приміщенні діє парафія ікони Божої Матері «Самарська». Серед найдавніших споруд — будинок першорозробника місцевих гранітів К. Павоні (кінець 19 — початок 20 ст., нині використовують для шкільного процесу) та приміщення Наталівської сільської ради (1914). З Н. пов’язане життя учасника 2-ї світової війни, Героя Радянського Союзу В. Авраменка.