Натюрморт

НАТЮРМО́РТ (від франц. nature morte, буквально — мертва природа) — жанр образотворчого мистецтва, переважно живопису. Митці зосереджуються на зображенні неодухотвор. предмет. світу: поруч зі звичай. побут. предметами — зірвані овочі, фрукти, рослини, мертві звірі, птахи, риби. Автор Н. немовби розглядає його частини зблизька, виокремлює деталі, подає їх круп. планом, компонує у певному порядку, створюючи таким чином середовище нової реальності, часто наповнене втаємнич. змістом, неоднознач. та склад. асоціатив. інформацією. Зображення речей, що оточують людину в повсякден. житті, відомі з найдавніших часів, однак зародження самост. жанру Н. відбулося в епоху Відродження, коли мистецтво стало частиною наук. пізнання та відтворення навколиш. світу. Н. відігравав важливу роль у процесах вдосконалення ілюзорно-реаліст. худож. студій. Апогеєм розвитку Н. в межах міметич. мистецтва вважають 17 ст. Популяризації жанру в Європі знач. мірою сприяла творчість Караваджо та його послідовників. Елементи композиції поступово набували значення символів; особливо це засвідчено у відомих Н. нідерланд. митців того часу. Філософ. підтекстом вирізнявся різновид алегор. композиції «vanitas» (у перекл. з лат. — марнота, марнославство), центр якої творить, зазвичай, зображення люд. черепа (Я. де Ґейн, С. де Сен-Андре, Ю. ван Стрек, Ф. де Шампань та ін.). У серед. 18 ст., у період усталення ієрархії жанрів академізму, утвердився й термін «nature morte». Його використовували для позначення «нижчих» у порівнянні з «живою натурою» жанрів (портрет, істор., батал. малярство тощо).

Світ речей став однією з осн. тем постімпресіоністів (див. Постімпресіонізм), а Н. — частиною їхніх твор. експериментів. На зламі 19–20 ст., з поч. нового періоду в розвитку мистецтва, названого теоретиками «ідеологічним», тенденція пошуку сучас. способів передачі простору та форм розвивалася у творчості фовістів (див. Фовізм), експресіоністів (див. Експресіонізм) та кубістів (див. Кубізм), напр., П. Сезанна, В. Ван Ґоґа, А. Матісса, Ж. Брака, П. Пікассо, Х. Ґріса та ін. У наступні десятиліття Н. привертав увагу багатьох художників авангарду (див. Авангардизм), зокрема українських (О. Богомазов, О. Екстер, В. Єрмилов, К. Малевич та ін.). В Україні в період запровадження й тривалого панування соцреалізму домінантні місця на виставках займали роботи рев. та військ. тематики, портрети видат. парт. діячів та героїв праці, а в жанрі Н. не можна було реалізувати ідеол. настанови рад. часу. Про нього рідко згадували й у тогочас. вид. з історії мистецтва, водночас до Н. зверталося чимало художників (як реалістів, так і нонконформістів): К. Білокур, Є. Волобуєв, П. Волокидін, К. Звіринський, Л. Крамаренко, В. Патик, Р.-С. Сельський, З. Флінта, О. Шовкуненко та ін. У добу постмодернізму, коли стираються межі між давніми та новіт. мистец. формами й жанрами, Н., однак, не втрачав популярності, залишався окремою сферою творчості художників, традиц. предметом колекціонування шанувальників мистецтва. Своєрідним підтвердженням актуальності жанру став проект «Укр. натюрморт» (2018), організований у Києві зусиллями Проблем сучасного мистецтва Інституту НАМУ та «Карасьгалереєю».