НАТЮРМО́РТ (від франц. nature morte, буквально — мертва природа) — жанр образотворчого мистецтва, пере­важно живопису. Митці зосереджуються на зображен­ні неодухотвор. предмет. світу: поруч зі звичай. побут. предметами — зірвані овочі, фрукти, рослини, мер­тві звірі, птахи, риби. Автор Н. немовби роз­глядає його частини зблизька, ви­окремлює деталі, подає їх круп. планом, компонує у певному порядку, створюючи таким чином середовище нової реальності, часто наповнене втаєм­нич. змістом, неодно­знач. та склад. асоціатив. інформацією. Зображе­н­ня речей, що оточують людину в повсякден. житті, ві­домі з найдавніших часів, однак зародже­н­ня самост. жанру Н. від­булося в епоху Від­родже­н­ня, коли мистецтво стало частиною наук. пі­зна­н­ня та від­творе­н­ня навколиш. світу. Н. ві­ді­гравав важливу роль у процесах вдосконале­н­ня ілюзорно-реаліст. худож. студій. Апогеєм роз­витку Н. в межах міметич. мистецтва вважають 17 ст. Популяризації жанру в Європі знач. мірою сприяла творчість Караваджо та його послідовників. Елементи композиції по­ступово набували значе­н­ня символів; особливо це засвідчено у ві­домих Н. нідерланд. митців того часу. Філософ. під­текс­том вирізнявся різновид алегор. композиції «vanitas» (у перекл. з лат. — марнота, марнославство), центр якої творить, за­звичай, зображе­н­ня люд. черепа (Я. де Ґейн, С. де Сен-Андре, Ю. ван Стрек, Ф. де Шампань та ін.). У серед. 18 ст., у період устале­н­ня ієрархії жанрів академізму, утвердився й термін «nature morte». Його використовували для по­значе­н­ня «нижчих» у порівнян­ні з «живою натурою» жанрів (порт­рет, істор., батал. малярство тощо).

Світ речей став однією з осн. тем постім­пресіоністів (див. Постім­­пресіонізм), а Н. — частиною їхніх твор. екс­периментів. На зламі 19–20 ст., з поч. нового періоду в роз­витку мистецтва, на­званого теоретиками «ідеологічним», тенденція пошуку сучас. способів пере­дачі простору та форм роз­ви­валася у творчості фовістів (див. Фовізм), екс­пресіоністів (див. Екс­­пресіонізм) та кубістів (див. Кубізм), напр., П. Сезан­на, В. Ван Ґоґа, А. Матіс­са, Ж. Брака, П. Пікас­со, Х. Ґріса та ін. У на­ступні десятилі­т­тя Н. привертав увагу багатьох художників авангарду (див. Авангардизм), зокрема укра­їнських (О. Богомазов, О. Екс­тер, В. Єрмилов, К. Малевич та ін.). В Україні в період за­провадже­н­ня й тривалого панува­н­ня соцреалізму домінантні місця на ви­ставках за­ймали роботи рев. та військ. тематики, порт­рети видат. парт. діячів та героїв праці, а в жанрі Н. не можна було реалізувати ідеол. на­станови рад. часу. Про нього рідко згадували й у тогочас. вид. з історії мистецтва, водночас до Н. зверталося чимало художників (як реалістів, так і нон­конформістів): К. Білокур, Є. Волобуєв, П. Волокидін, К. Звіринський, Л. Крамаренко, В. Патик, Р.-С. Сельський, З. Флінта, О. Шовкуненко та ін. У добу постмодернізму, коли стираються межі між давніми та новіт. мистец. формами й жанрами, Н., однак, не втрачав популярно­сті, залишався окремою сферою твор­чості художників, традиц. пред­ме­том колекціонува­н­ня шанувальників мистецтва. Своєрідним під­твердже­н­ням актуальності жанру став проект «Укр. натюрморт» (2018), організований у Києві зуси­л­лями Про­блем сучасного ми­с­тецтва Ін­ституту НАМУ та «Кара­сь­галереєю».