Наукового товариства імені Шевченка Музей

Визначення і загальна характеристика

НАУКО́ВОГО ТОВАРИ́СТВА І́МЕНІ ШЕВЧЕ́НКА Музей Засн. 1892 при Науковому товаристві імені Шевченка у Львові. Першим кроком до його створе­н­ня стала реорганізація товариства у наук. ін­ституцію (новий статут перед­бачав організацію при ньому музею), гол. зав­да­н­нями ви­значено ре­презентацію музей. засобами укр. історії та культури й інтер­претацію зі­браних артефактів як не­відʼєм. частини укр. соціокультур. простору. Музей мав роз­виватися як нац. культурна ін­ституція, а його збірка охоплювати якнайширше коло памʼяток. Першими екс­понатами були подарований НТШ ві­домим укр. меценатом із Чернігівщини В. Тарновським порт­рет Т. Шевченка та ікона від художника К. Устияновича. 1900 для музей. збірки виділено окрему кімнату у приміщен­ні при друкарні НТШ на вул. Чарнецького (нині Вин­ниченка), № 26. З метою привернути увагу укр. громадськості до потреб музею, на­прикінці 1901 НТШ оприлюднило ві­дозву, у якій закликало українців шукати й збирати старовин­ні речі та пере­давати їх до музею. У ві­дозві за­значено, які саме предмети цікавлять музей: «до­істор. та істор. старовина», предмети церк. і світського мистецтва, памʼятки письменства, речі, що ре­презентують традиц. культуру та побут українців (етногр. матеріали). На поч. 1900-х рр. роз­будовою музею опікувалися М. Грушевський, Ф. Вовк, О. Роз­дольський, І. Раковський та ін. У цей період найбільший роз­виток мали його збірки з етно­графії та археології. Ко­ординацію етногр. студій у НТШ здійснювала створ. 1898 Етногр. комісія, з ініціативи якої при музеї організовано спец. від­діл для збереже­н­ня фоно­грам із записами укр. нар. пісень, пере­казів та ін. зразків фольклору. Значну допомогу в справі збира­н­ня етногр. матеріалів музею надавали укр. вчителі, які працювали у сільс. школах Галичини, священ­ники УГКЦ, громад. діячі, зокрема Л. Гарматій, А. Онищук, Б. Заклинський, М. Зубрицький. Окремі археол. предмети (знахідки з роз­копок М. Грушевського та С. Шараневича) були також серед перших екс­понатів музею. Вагомий внесок у роз­будову археол. колекції зробив М. Біляшівський — багаторіч. дир. Київ. міського худож.-пром. музею (його колекції стали основою Національного художнього музею України), який також узяв активну участь й у формуван­ні етногр. частини збірки. На проха­н­ня М. Грушевського, а інколи з влас. ініціативи М. Біляшівський шукав та купував для львів. колег артефакти традиц. укр. матеріал. культури Над­дні­прянщини (зі­брані ним етногр. матеріали — одна з найцін­ніших складових музей. збірки). По­єд­на­н­ня зуси­л­ля українців Галичини та Великої України зна­йшло прояв і у під­борі працівників музею, в якому напередодні 1-ї світової вій­ни працювали українці — політ. емі­гранти з Рос. імперії О. Назаріїв і М. Залізняк. Первісно зі­брані памʼятки зберігали у будинку товариства «Просвіта» (пл. Ринок, № 10), 1907 йому пере­дано кілька кімнат в укр. Академ. домі (нині вул. Коцюбинського, № 21), до 1910 — ще 4 кімнати там само. Організовано етногр. та археол. від­діли, 1909 ухвалено ріше­н­ня від­крити природозн. від­діл. У цей час фактич. до­ступ від­відувачів до музею був обмеженим, на­прикінці 1910 його від­крито для широкого загалу. Однак приміще­н­ня в Академ. домі не від­повід­али музей. потребам, тому 1912 НТШ при­дбало для музею великий 3-поверх. будинок на вул. Чарнецького, № 24, де він діяв до роз­формува­н­ня 1940. Перша світ. вій­на та укр.-польс. конфлікт спричинили кількарічну пере­рву в роботі музею. Під час рос. окупації Львова (вересень 1914 — квітень 1915) його було закрито (окупац. влада провела обшук і вилучила зразки гуцул. зброї). Після поверне­н­ня міста під австр. контроль роботу музею не від­новлювали. 1916, коли виникла за­гроза, що рос. армія знову увійде до Львова, значну частину екс­понатів під­готовлено до евакуації. Екс­позицію знову від­крито для від­відувачів 1920. На той час у складі музею діяли від­діли археології, етно­графії та кераміки, церк. мистецтва, сучас. укр. мистецтва, істор., природн., карт та ілюстрацій. На поч. 1920-х рр. у його приміще­н­нях деякий час проводили заня­т­тя зі студентами Львівського таємного українського університету. 1926 від музею НТШ від­окремлено природн. від­діл, що значно роз­ширився через нові надходже­н­ня, 1932 він став самост. Природн. музеєм НТШ. Тоді ж решту збірок раніше єдиного музею почали називати Культурно-істор. музеєм НТШ. Від поч. 1920-х рр. спів­роб. збирали па­мʼятки періоду Визвольних змагань 1917–21, таку ж роботу проводило і львів. товариство «Молода громада», що обʼ­єд­нувало ветеранів УГА й Армії УНР. Завдяки їхнім спіл. зуси­л­лям 1936 у Культурно-істор. музеї НТШ зʼявилася по­стійна екс­позиція від­ділу істор.-воєн. памʼяток. 1938 на основі його матеріалів по­став самост. Музей істор.-воєн. памʼяток НТШ, яким товариство керувало разом із «Молодою громадою». Від поч. 1920-х рр. обовʼязки кустоса (гол. зберігача) виконував Ю. Полянський, 1928 музей очолив Я. Пастернак, який повернувся з еміграції у Чехо-Словач­чині (за його керівництва роботу музею значно активізовано). Серед ін. спів­роб. — Р. Гарасимчук, І. Гургула, О. Кульчицька, К. Добрянський. Не­зважаючи на фінанс. труднощі, у між­воєн. період збірка музею НТШ по­стійно збільшувалася. Важливим джерелом нових надходжень, особливо для етногр. від­ділу, стали числен­ні подарунки музеєві від сотень жертводавців, багато екс­понатів музей зміг при­дбати. Археол. від­діл активно поповнювався завдяки роз­копкам, що регулярно проводили у Галичині Я. Пастернак (особливо цінні — з роз­копок Галича давнього), Ю. Полянський, Олег Ольжич. Музей значно збільшив нумізмат. колекцію (станом на поч. 1939 у ній було понад 7 тис. монет), збірку творів стародав. і сучас. укр. мистецтва (пере­важно порт­ретів укр. діячів); його спів­роб. зібрали велику колекцію фото етногр. та істор.-культур. змісту (бл. 14 тис. од.). Напередодні 2-ї світової вій­ни у фондах нарах. бл. 90 тис. предметів. У 1930-і рр. музей систематично проводив ви­ставк. роботу — надавав свої зали для етногр. ви­ставок (зокрема 1938 організував ви­ставку «Поліс­ся»); ви­ставок укр. митців, обʼ­єд­наних в Асоц. незалеж. укр. митців, Укр. товаристві прихильників мистецтва та ін.; світлин Укр. фото­графіч. товариства тощо. Його пред­ставники взяли участь у 5-ти з 6-ти зʼ­їздах делегатів укр. музеїв Галичини, що від­булися 1930–38 та сприяли обміну досві­дом і ко­ординації зусиль музейників. Для матеріал. під­тримки та популяризації діяльності 1937 засн. Товариство прихильників Культурно-істор. музею НТШ. З при­єд­на­н­ням Зх. України до СРСР у січні 1940 рад. влада змусила НТШ саморозпуститися, після травня 1940 ліквідувала й Культурно-істор. музей НТШ. Більшу частину його етногр. збірки (бл. 15 тис. предметів) пере­дано до ново­створ. Львів. етногр. музею (див. Музей етно­графії та художнього промислу), ін. екс­понати роз­поділено між новими музей. установами Львова.

Літ.: Гонтар Т. Етно­графічні колекції музею НТШ // Зап. НТШ. 1992. Т. 223; Сілецька Л. З історії екс­позиції Музею Наукового товариства ім. Шевченка (1895–1939) // Народозн. зошити. 1997. № 3; Коваль І. Дослідник під­земного архіву України. Галич; Л., 1999; Кушнір В. Роз­виток та діяльність львівського Музею Наукового товариства ім. Шевченка у 1919–1940 рр. // Пр. Музею укр. нар. декоратив. мистецтва. Вип. 49. К., 2006; Його ж. Українське музейництво Галичини і Придні­прянська Україна (кін. ХІХ — поч. ХХ ст.) // Народозн. зошити. 2006. № 5–6; Романюк Т. Ярослав Пастернак: родина, особистість, творчість // Мат. і дослідж. з археології Прикарпа­т­тя і Волині: Наук. зб. Вип. 14. Л., 2010; Надопта А. Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуван­ні і становлен­ні українського етно­графічного музейництва Галичини кінця ХІХ — 30-х рр. ХХ ст. // Народозн. зошити. 2012. № 4.

В. В. Кушнір

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю