Національна премія України імені Тараса Шевченка (Шевченківська премія)

НАЦІОНА́ЛЬНА ПРЕ́МІЯ УКРАЇ́НИ І́МЕНІ ТАРА́СА ШЕВЧЕ́НКА, Шевченківська премія — найвища від­знака за творчі досягне­н­ня в царині української літератури та мистецтва. Заснована як республіканська премія імені Т. Шевченка по­становою Ради Міністрів Української РСР від 20 травня 1961. Тоді ж роз­роблено й затверджено Положе­н­ня про премію та зразки почесних знаків і дипломів лауреатів, а також створено Урядовий комітет при Раді Міністрів Української РСР на чолі з O. Корнійчуком, до якого уві­йшли як партійно-державні керівники, так і ві­домі культурно-громадські діячі. 

Цією премією від­значали твори в галузі літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінемато­графії. Її першими лауреатами 9 березня 1962 стали П. Тичина та О. Гончар у галузі літератури і П. Майборода в галузі музики. По­становою Центрального Комітету Комуністичної Партії України і Ради Міністрів Української РСР від 23 квітня 1969 республіканську премію імені Т. Шевченка та республіканську премію з архітектури (існувала від 6 лютого 1968) пере­творено на Державну премію Української РСР імені Т. Шевченка: встановлено 5 премій по 2,5 тис. крб кожна, присуджували щороку 9 березня — у день народже­н­ня Т. Шевченка. Особам, від­значеним премією, присвоювали зва­н­ня «Лауреат Державної премії Української РСР імені Т. Г. Шевченка» та вручали диплом і Почесний знак. 

Від 1977 роз­ширено ще 3-ма номінаціями — журналістика й публіцистика, теорія та історія літератури, театральне мистецтво. Від­тоді урядовий комітет пере­йменовано у Комітет по Державних преміях Української Радянської Соціалістичної Республіки імені Т. Шевченка в галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури при Раді Міністрів Української РСР. 1982 встановлено додатково ще одну премію за кращий твір літератури і мистецтва для дітей та юнацтва. 1988 ви­окремлено Державну премію Української РСР з архітектури, а присуджувати її почав спеціально утворений комітет (див. Державні премії України).

Від 1992 — Державна премія України імені Тараса Шевченка. 1997–99 присуджували також Малу Державну премію України імені Т. Шевченка за кращий творчий дебют молодим митцям віком до 35 років. На­приклад, 1997 лауреатом Малої Шевченківської премії став 34-річний письмен­ник Олесь Ульяненко, 1998 — солісти Національної опери України 29-річна О. Нагорна та 34-річний М. Дідик. 

З метою під­несе­н­ня пре­стижу Державної премії України імені Т. Шевченка Указом Президента України за № 1228/99 від 27 вересня 1999 її пере­йменовано на Національну премію України імені Т. Шевченка, а також затверджено персональний склад Комітету й Положе­н­ня про Національну премію. Указом Президента України за № 808/2000 від 22 червня 2000 вона набула нового статусу. Від­тоді присудже­н­ня Національної премії провадиться Указом Президента України щорічно. Її присуджують авторові чи виконавцеві лише один раз за життя. Лауреатами Національної премії можуть стати як окремі особи, так і колективи (не більше 3-х авторів окремого твору та колектив, що складається не більше, ніж із 5-ти виконавців). 

Роз­мір грошової частини Національної премії ви­значається щорічно Указом Президента України: 2001 у кожній номінації вона складала 50 тис., 2002–03 — 75 тис., 2004–06 — 100 тис., 2007–08 — 130 тис., 2009 — 160 тис., 2010 — 130 тис., 2011 — 250 тис., 2012–14 — 260 тис., 2015 — 240 тис., 2016 — 192 тис., 2017–18 — 240 тис., 2019 — 200 тис. гривень. Встановлено Національні премії за номінаціями: 

• художня література (поезія, проза, драматургія, пере­клади); 
• докумен­тальна і науково-критична література (естетика, літературо­знавство, мистецтво­знавство, есе­їстика, критика, мемуаристика, бібліо­графія, публіцистика, журналістика); 
• образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура, монументальне мистецтво, народне мистецтво); 
• сценічне та екран­не мистецтво (театральні й телевізійні ви­стави, режисерські, сцено­графічні, акторські роботи, оперні арії, документальні кіно- і телефільми, анімація). 

Роз­гляд творів та робіт, висунутих на здобу­т­тя, проводить Комітет із Національної премії України у 3 конкурсні тури: 

• 1-й тур — попередній від­бір творів і робіт та допуще­н­ня їх до 2-го туру конкурсу шляхом обговоре­н­ня й від­критого голосува­н­ня; 
• 2-й тур — допуще­н­ня творів і робіт до 3-го туру конкурсу шляхом таємного голосува­н­ня, публікація в газеті «Урядовий курʼєр» списку авторів, допущених до 3-го туру, аналіз матеріалів преси, від­гуків і пропозицій, під­готовка екс­пертних висновків; 
• 3-й тур — під­сумкове обговоре­н­ня творів і робіт, ухвале­н­ня таємним голосува­н­ням ріше­н­ня щодо кандидатур на присудже­н­ня Національної премії і по­да­н­ня його до Комісії державних нагород і геральдики для під­готовки висновків про присудже­н­ня Національної премії та внесе­н­ня пропозицій на роз­гляд Президентові України. 

Крім того, Комітет із Національної премії України опікується ви­да­н­ням книжкової серії «Бібліотека Шевченківського комітету».

Серед ви­значних громадсько-культурних діячів, письмен­ників, митців, акторів, учених, художників, які стали лауреатами Шевченківської премії: В. Сосюра, Г. Тютюн­ник, Г. Майборода (усі — 1963), А. Малишко, В. Касіян (обидва — 1964), М. Бажан, П. Вірський (обидва — 1965), П. Панч (1966), Г. Верьовка, А. Авдієвський (обидва — 1968), М. Дерегус (1969), Ю. Збанацький (1970), О. Корнійчук (1971), П. Воронько (1972), П. Загребельний (1974), В. Собко (1975), І. Драч, Д. Шостакович (обидва — 1976), Л. Биков (1977), Є. Гуцало (1985), Л. Костенко (1987), Н. Матвієнко, І. Миколайчук (посмертно; обоє — 1988), М. Жулинський (1992), Б. Антоненко-Давидович, І. Багряний (обидва посмертно — 1992), О. Апанович (1994), Р. Іванченко (1996), Д. Наливайко (1999), Ю. Шерех (Ю. Шевельов; 2000), В. Гришко, М. Попович (обидва — 2001), С. Білокінь (2002), М. Коцюбинська, С. Кримський, М. Слабошпицький (усі — 2005), Д. Стус (2007), В. Малахов, Б. Бенюк, Н. Сумська, В. Франчук (усі — 2008), О. Пахльовська (2010), В. Шкляр (від­мовився на знак протесту проти політики Д. Табачника), Л. Забіляста (обоє — 2011), П. Мідянка, В. Степурко (обидва — 2012), Д. Богомазов (2013), М. Дочинець, Л. Медвідь, Л. Монастирська (усі — 2014), М. Гуйда, Л. Лукʼяненко, О. Сенцов (усі — 2016), С. Коваль, М. Малишко, Б. Фроляк (усі — 2017), Е. Андієвська, С. Плохій, В. Польова, В. Тихий (усі — 2018), Р. Держипільський, О. Забужко, В. Чебаник (усі — 2019). 

Лауреатами стали також 8 хорових колективів: народна самодіяльна хорова капела хлопчиків та юнаків Львівської обл. будинку вчителя «Дударик» і Державна заслужена капела України «Трембіта» (Львів), Черкаський державний заслужений український народний хор, Державна заслужена академічна капела України «Думка», Капела бандуристів України імені Г. Майбороди Національна заслужена, зарубіжні колективи — Кубанський козацький хор Державний академічний (РФ), Хор імені О. Кошиця (Канада), Капела бандуристів імені Т. Шевченка (США).