Національний банк України

НАЦІОНА́ЛЬНИЙ БАНК УКРАЇ́НИ  — центральний банк України. НБУ є держ. органом грош.-кредит. регулювання та нагляду за банками, єдиним емісій. центром держави. Юрид. статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації НБУ визначені Конституцією України, Законом «Про Національний банк України» (1999, з подальшими змінами та доповненнями) та ін. законами України. НБУ — юрид. особа, що має відокремлене майно (належить до держ. власності й перебуває у його повному відан­ні) та статут. капітал (держ. власність) і здійснює видатки за рахунок влас. доходу в межах затвердженого кошторису. НБУ виступає в ролі банкіра уряду та звич. банків і має монопол. або переважаюче право на випуск паперових грошей. У його розпорядженні перебуває осн. частина золотого запасу країни, а його короткотермін. зобов’язання і депозити складають більшу частину готівк. резервів звич. банків. Він здійс­нює грош.-кредит. політику, реєструє комерц. банки, представляє державу у відносинах із центр. банками ін. країн. Є монопол. органом з емісії грошей в обіг та визначником валют. політики, виконавцем банків. нагляду, організовує і здійснює через банків. си­стему касове обслуговування держ. бюджету, на нього покладено виконання операцій з держ. цінними паперами і організацію міжбанків. розрахунків. Регулюючи об’єм випуску банкнот і депозитів, центр. банк має можливість контролювати розмір грош. і банків. системи країни, а також заг. становище на ринку кредитів. Його гол. завдання — стабільність нац. грош.-банків. системи, як однієї із запорук держ. безпеки та незалежності країни.

У Києві від 1839 діяла контора Держ. комерц. банку Рос. імперії (від 1860 — Держ. банк Рос. імперії), що виконувала деякі функції центр. банку. Вона була третьою за значенням в імперії, тривалий час її очолював відомий економіст М. Бунге. Від 1840 контора розташовувалася у 2-поверх. будинку А. фон Юнка на поч. вул. Олександрівська (нині М. Грушев­ського), 1845 для неї викуплено приміщення Дворян. зібрання на вул. Інститутська, № 9 (2-поверх. будівля у стилі ампір). Однак інтенсив. розвиток банків. справи наприкінці 19 ст. вимагав модернізації та розширення площі контори, тому було вирішено звести нове приміщення спеціально для неї. Із цією метою дир. контори Г. Афанасьєв вивчав планування банків «Deutsche Bank» у Берліні, «Credit Lyonnais» в Парижі та контори Держ. банку Рос. імперії в Москві. На конкурсі 1900 переміг проект арх. О. Кобелєва з фасадом, розробленим арх. О. Вербицьким. 1902–05 за цим проектом за участі скульпторів Е. Сала та Ф. Соколова зведено 2-поверх. будівлю у венецій. стилі з використанням елементів роман. стилю і готики та прийомів стилю модерн (вул. Інститутська, № 9а). Вона була обладнана центр. паровим опаленням, електр. освітленням, першою в Європі системою протипожеж. безпеки, оригін. і склад. системою вентиляції. 29 вересня 1917 Ген. Секретаріат УЦР у своїй Декларації оголосив про намір розробити законопроект про створення Нац. укр. банку. 9(22) грудня 1917 Законом УНР «Про Державний банк» було постановлено: «“Кіевскую Контору Государственнаго банка” перетворити в Український Державний банк», який очолив М. Кривецький. 19 грудня 1917 згідно із Законом «Про випуск державних кредитових білетів Української Народної Республіки» Укр. Держ. банк отримав право емісії перших укр. паперових грош. знаків (кредит. білетів) вартістю у 100 крб. 9 березня 1918 Укр. Держ. банк очолив В. Ігнатович. Однак пов­ноцінне його функціонування організувати не вдалося, тому після гетьман. перевороту (29 квітня 1918) і проголошення Українсь­кої Держави створювати банк довелося фактично заново. 6 серпня 1918 затверджено Закон «Про встановлення розпису платні служ­бовцям у конторах і відділах Державного банку», 10 серпня того ж року гетьман П. Скоропадський підписав Закон «Про затвердження Статуту Українського Державного банку і асигнування коштів до його основного капіталу». Осн. капітал склав 100 млн крб, запас. фонд — 10 млн крб. 2 вересня 1918 банк відкрито офіційно. Він був підпорядк. Мін-ву фінансів, заг. упр. здійснювала Рада на чолі з дир., при ній діяли відділи кредит. білетів і місц. інституцій, центр. бухгалтерія та канцелярія. Банк мав 3 контори (Київ., Одес., Харків.) і 21 відділення. 23 серпня 1918 гетьман ухвалив доповідну міністра фінансів, згідно з якою дир. Укр. Держ. банку признач. М. Костецький. Після приходу до влади Директорії (грудень 1918) банк відійшов у підпорядкування Ради нар. міністрів УНР. У лютому 1919 через загрозу наступу більшов. військ його вивезено до Вінниці, згодом — до Тернополя, м. Кам’янець-Поділь­ський (нині Хмельн. обл.) та ін. міст і містечок, зрештою 1920 — до м. Ченстохов (Польща). У квітні–листопаді 1919 в. о. дир. Укр. Держ. банку був Яковенко, від листопада 1919 — К. Клепачівсь­кий, який очолював його до 1921, але фактично зберігав 200 банків. скринь із грішми та архіви до серпня 1944, коли їх вилучила нім. окупац. влада (подальша доля невідома). Із запровадженням рад. владою НЕПу 1921 в Харкові відкрито Всеукр. контору Держ. банку, що мала свої відділ. у великих містах. Зі створенням СРСР 1922 їх перетворено у філії Держ. банку СРСР, підпорядк. безпосередньо Москві. Після перенесення столиці УСРР до Києва 1934 виникла необхідність збільшити приміщення банку. У тому ж році за проектом О. Кобелєва та його уч­ня В. Рикова надбудовано 3-й і 4-й поверхи в аналог. стилях. Лише 1955 відкрито Укр. респ. контору Держ. банку СРСР, що мала певні ознаки держ. банку. Від 1991 у цьо­му приміщенні діє НБУ.

НБУ засн. відповідно до Закону «Про банки і банківську діяльність» (1991), його створення спричинене розпадом СРСР і його централізов. банків. системи. Цим документом було проголошено створення самост. дворівневої банків. системи України ринк. типу, перший рівень якої становить НБУ, другий — інші банки. Відповідно до статті 7 Закону «Про Національний банк України» НБУ визначає та проводить грош.-кре­дитну політику; монопольно здійснює емісію нац. валюти України та організовує її обіг; виступає кредитором остан. інстанції для банків і організовує систему рефінансування; встановлює для банків правила проведення банків. операцій, бухгалтер. обліку та звітності, захисту інформації, кош­тів і майна; організовує створення та методологічно забезпечує систему грош.-кредит., банків. статист. інформації та статистики платіж. балансу; визначає систему, порядок і форми платежів, зокрема між банками, напрями розвитку сучас. електрон. банків. технологій; створює, координує та контролює створення електрон. платіж. засобів, платіж. систем, систем автоматизації банків. діяльності та засобів захисту банків. інформації; здійснює банків. регулювання та нагляд; веде Держ. реєстр банків; ліцензує банків. діяльність та операції у передбачених законами випадках; складає платіж. баланс, забезпечує його аналіз і прогнозування; представляє інтереси України в центр. банках ін. держав, міжнар. банках та ін. кредит. установах, де співробітництво здійснюють на рівні центр. банків; здійснює валютне регулювання відповідно до встановлених спец. законом повноважень, визначає порядок проведення платежів в іноз. валюті, організовує і здійснює валют. конт­роль за комерц. банками та ін. кредит. установами, що отримали ліцензію НБУ на проведеня операцій з валют. цінностями; забезпечує накопичення та зберігання золотовалют. резервів і здійснення операцій з ними та банків. металами; аналізує стан грош.-кредит., фінанс., цінових і валют. відносин; організовує інкасацію і перевезення банкнот, монет та ін. цінностей, видає ліцензії на право їхньої інкасації та перевезення; реалізовує держ. політику щодо питань захисту держ. секретів у системі НБУ тощо. Відповідно до Конституції України осн. функцією НБУ є забезпечення стабільності гривні. При її виконанні НБУ має виходити з пріоритетності досягнення та підтримки цінової та фінанс. стабільності в державі. До складу золотовалют. резервів НБУ входять активи, визнані світ. співтовариством як міжнародні. Вони перебувають під контролем НБУ та призначені для прямого чи непрямого регулювання платіж. балансу шляхом проведення валют. інтервенцій та ін. цілей, передбачених законодавством Укра­їни для забезпечення стабільно­сті гривні.

Структура НБУ: рада; правління; відділи — корпоратив. прав, режимно-секрет. роботи, з питань запобігання та виявлення корупції; департаменти — аналітики та нагляд. технологій, банків. нагляду, безпеки, бухгалтер. обліку, відкритих ринків, внутр. аудиту, грош. обігу, з упр. діяльністю Корпоратив. недерж. пенсій. фонду НБУ, забезпечення діяльності НБУ, закупівель і продажів, виїзних перевірок банків, інформ. технологій, комунікацій, ліцензування, методології, монетар. політики та екон. аналізу, операц., персоналу, платіж. систем та інновац. розвитку, статистики та звітності, стратегії та реформування, супроводження кредитів, упр. ризиками, фінанс. контролінгу, фінанс. моніторингу, фінанс. стабільності, юрид.; упр. — захисту прав споживачів фі­нанс. послуг, депозитар. діяльності НБУ, європ. інтеграції та міжнар. програм, роботи з проб­лем. активами; Держ. скарбниця України; Центр. сховище; Банк­нотно-монетний двір Національного банку України. Діє Музей грошей Національного банку України, виходить «Вісник Національного банку України». Голови правління НБУ (призначає ВР України за поданням Президента строком на 7 р.): В. Матвієнко (червень 1991 — березень 1992), В. Гетьман (березень–грудень 1992), В. Ющенко (1993–2000), В. Стельмах (2000–02, 2004–10), С. Тигіпко (2002–04), С. Арбузов (2010–13), І. Соркін (січень 2013 — лютий 2014), С. Кубів (лютий–червень 2014), В. Гонтарева (2014–18), Я. Смолій (2018–20), К. Шевченко (від 2020).

Рекомендована література

1. Бугулов В. М., Бугулова Т. В. Націо­нальний банк та його операції: Конспект лекцій. К., 1997;
   Google Scholar Internet
2. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підруч. К., 1999;
   Google Scholar Internet
3. Гай-Нижник П. Український Державний банк: історія становлення: Док. і мат. (1917–1918 рр.). К., 2007;
   Google Scholar Internet
4. Огієнко В. І. та ін. Історія Національного банку України: віхи поступу. К., 2010;
   Google Scholar Internet
5. Латковська Т. А., Лещенко О. В. Національний банк України як суб’єкт фінансово-правового регулювання грошового обігу в Україні. Чц., 2014;
   Google Scholar Internet
6. Гай-Нижник П. Україна: фінанси і політика (1917–1922 рр.). К., 2020.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю