Національний банк України

НАЦІОНА́ЛЬНИЙ БАНК УКРАЇ́НИ — центральний банк України. НБУ є держ. органом грош.-кредит. регулюва­н­ня та на­гляду за банками, єдиним емісій. центром держави. Юрид. статус, зав­да­н­ня, функції, повноваже­н­ня і принципи організації НБУ ви­значені Кон­ституцією України, Законом «Про Національний банк України» (1999, з подальшими змінами та доповне­н­нями) та ін. законами України. НБУ — юрид. особа, що має від­окремлене майно (належить до держ. власності й пере­буває у його повному ві­дан­ні) та статут. капітал (держ. власність) і здійснює видатки за рахунок влас. доходу в межах затвердженого кошторису. НБУ ви­ступає в ролі банкіра уряду та звич. банків і має монопол. або пере­важаюче право на випуск паперових грошей. У його роз­поряджен­ні пере­буває осн. частина золотого запасу країни, а його короткотермін. зобовʼяза­н­ня і депозити складають більшу частину готівк. резервів звич. банків. Він здійс­нює грош.-кредит. політику, реєструє комерц. банки, пред­ставляє державу у від­носинах із центр. банками ін. країн. Є монопол. органом з емісії грошей в обіг та ви­значником валют. політики, виконавцем банків. на­гляду, організовує і здійснює через банків. си­стему касове обслуговува­н­ня держ. бюджету, на нього покладено викона­н­ня операцій з держ. цін­ними паперами і організацію між­банків. роз­рахунків. Регулюючи обʼєм випуску банкнот і депозитів, центр. банк має можливість контролювати роз­мір грош. і банків. системи країни, а також заг. становище на ринку кредитів. Його гол. зав­да­н­ня — стабільність нац. грош.-банків. системи, як однієї із запорук держ. без­пеки та незалежності країни.

У Києві від 1839 діяла контора Держ. комерц. банку Рос. імперії (від 1860 — Держ. банк Рос. імперії), що виконувала деякі функції центр. банку. Вона була третьою за значе­н­ням в імперії, тривалий час її очолював ві­домий економіст М. Бунге. Від 1840 контора роз­ташовувалася у 2-поверх. будинку А. фон Юнка на поч. вул. Олександрівська (нині М. Грушев­ського), 1845 для неї викуплено приміще­н­ня Дворян. зі­бра­н­ня на вул. Ін­ститутська, № 9 (2-поверх. будівля у стилі ампір). Однак інтенсив. роз­виток банків. справи на­прикінці 19 ст. вимагав модернізації та роз­шире­н­ня площі контори, тому було вирішено звести нове приміще­н­ня спеціально для неї. Із цією метою дир. контори Г. Афанасьєв ви­вчав планува­н­ня банків «Deutsche Bank» у Берліні, «Credit Lyonnais» в Парижі та контори Держ. банку Рос. імперії в Москві. На конкурсі 1900 пере­міг проект арх. О. Кобелєва з фасадом, роз­робленим арх. О. Вербицьким. 1902–05 за цим проектом за участі скульпторів Е. Сала та Ф. Соколова зведено 2-поверх. будівлю у венецій. стилі з викори­ста­н­ням елементів роман. стилю і готики та при­йомів стилю модерн (вул. Ін­ститутська, № 9а). Вона була обладнана центр. паровим опале­н­ням, електр. освітле­н­ням, першою в Європі системою протипожеж. без­пеки, оригін. і склад. системою вентиляції. 29 вересня 1917 Ген. Секретаріат УЦР у своїй Декларації оголосив про намір роз­робити законо­проект про створе­н­ня Нац. укр. банку. 9(22) грудня 1917 Законом УНР «Про Державний банк» було по­становлено: «“Кіевскую Контору Государствен­наго банка” пере­творити в Український Державний банк», який очолив М. Кривецький. 19 грудня 1917 згідно із Законом «Про випуск державних кредитових білетів Української Народної Республіки» Укр. Держ. банк отримав право емісії перших укр. паперових грош. знаків (кредит. білетів) вартістю у 100 крб. 9 березня 1918 Укр. Держ. банк очолив В. Ігнатович. Однак пов­ноцін­не його функціонува­н­ня організувати не вдалося, тому після геть­ман. пере­вороту (29 квітня 1918) і проголоше­н­ня Українсь­кої Держави створювати банк довелося фактично заново. 6 серпня 1918 затверджено Закон «Про встановле­н­ня роз­пису платні служ­бовцям у конторах і від­ділах Державного банку», 10 серпня того ж року геть­ман П. Скоропадський під­писав Закон «Про затвердже­н­ня Статуту Українського Державного банку і асигнува­н­ня коштів до його основного капіталу». Осн. капітал склав 100 млн крб, запас. фонд — 10 млн крб. 2 вересня 1918 банк від­крито офіційно. Він був під­порядк. Мін-ву фінансів, заг. упр. здійснювала Рада на чолі з дир., при ній діяли від­діли кредит. білетів і місц. ін­ституцій, центр. бухгалтерія та канцелярія. Банк мав 3 контори (Київ., Одес., Харків.) і 21 від­діле­н­ня. 23 серпня 1918 геть­ман ухвалив доповід­ну міністра фінансів, згідно з якою дир. Укр. Держ. банку при­знач. М. Костецький. Після приходу до влади Директорії (грудень 1918) банк ві­ді­йшов у під­порядкува­н­ня Ради нар. міністрів УНР. У лютому 1919 через за­грозу на­ступу більшов. військ його вивезено до Він­ниці, згодом — до Тернополя, м. Камʼянець-Поділь­ський (нині Хмельн. обл.) та ін. міст і містечок, зрештою 1920 — до м. Ченстохов (Польща). У квітні–листопаді 1919 в. о. дир. Укр. Держ. банку був Яковенко, від листопада 1919 — К. Клепачівсь­кий, який очолював його до 1921, але фактично зберігав 200 банків. скринь із грішми та архіви до серпня 1944, коли їх вилучила нім. окупац. влада (подальша доля неві­дома). Із за­провадже­н­ням рад. владою НЕПу 1921 в Харкові від­крито Всеукр. контору Держ. банку, що мала свої від­діл. у великих містах. Зі створе­н­ням СРСР 1922 їх пере­творено у філії Держ. банку СРСР, під­порядк. без­посередньо Москві. Після пере­несе­н­ня столиці УСРР до Києва 1934 виникла необхідність збільшити приміще­н­ня банку. У тому ж році за проектом О. Кобелєва та його уч­ня В. Рикова надбудовано 3-й і 4-й поверхи в аналог. стилях. Лише 1955 від­крито Укр. респ. контору Держ. банку СРСР, що мала певні ознаки держ. банку. Від 1991 у цьо­му приміщен­ні діє НБУ.

НБУ засн. від­повід­но до Закону «Про банки і банківську діяльність» (1991), його створе­н­ня спричинене роз­падом СРСР і його централізов. банків. системи. Цим документом було проголошено створе­н­ня самост. дворівневої банків. системи України ринк. типу, перший рівень якої становить НБУ, другий — інші банки. Від­повід­но до стат­ті 7 Закону «Про Національний банк України» НБУ ви­значає та проводить грош.-кре­дитну політику; монопольно здійснює емісію нац. валюти України та організовує її обіг; ви­ступає кредитором остан. ін­станції для банків і організовує систему рефінансува­н­ня; встановлює для банків правила проведе­н­ня банків. операцій, бухгалтер. обліку та звітності, захисту інформації, кош­тів і майна; організовує створе­н­ня та методологічно забезпечує систему грош.-кредит., банків. статист. інформації та статистики платіж. балансу; ви­значає систему, порядок і форми платежів, зокрема між банками, напрями роз­витку сучас. електрон. банків. технологій; створює, координує та контролює створе­н­ня електрон. платіж. засобів, платіж. систем, систем автоматизації банків. діяльності та засобів захисту банків. інформації; здійснює банків. регулюва­н­ня та на­гляд; веде Держ. реєстр банків; ліцензує банків. діяльність та операції у перед­бачених законами випадках; складає платіж. баланс, забезпечує його аналіз і про­гнозува­н­ня; пред­ставляє інтереси України в центр. банках ін. держав, між­нар. банках та ін. кредит. установах, де спів­робітництво здійснюють на рівні центр. банків; здійснює валютне регулюва­н­ня від­повід­но до встановлених спец. законом повноважень, ви­значає порядок проведе­н­ня платежів в іноз. валюті, організовує і здійснює валют. конт­роль за комерц. банками та ін. кредит. установами, що отримали ліцензію НБУ на проведеня операцій з валют. цін­ностями; забезпечує накопиче­н­ня та зберіга­н­ня золотовалют. резервів і здійсне­н­ня операцій з ними та банків. металами; аналізує стан грош.-кредит., фінанс., цінових і валют. від­носин; організовує інкасацію і пере­везе­н­ня банкнот, монет та ін. цін­ностей, видає ліцензії на право їхньої інкасації та пере­везе­н­ня; реалізовує держ. політику щодо питань захисту держ. секретів у системі НБУ тощо. Від­повід­но до Кон­ституції України осн. функцією НБУ є забезпече­н­ня стабільності гривні. При її виконан­ні НБУ має виходити з пріоритетності досягне­н­ня та під­тримки цінової та фінанс. стабільності в державі. До складу золотовалют. резервів НБУ входять активи, ви­знані світ. спів­товариством як між­народні. Вони пере­бувають під контролем НБУ та при­значені для прямого чи непрямого регулюва­н­ня платіж. балансу шляхом проведе­н­ня валют. інтервенцій та ін. цілей, перед­бачених законодавством Укра­їни для забезпече­н­ня стабільно­сті гривні.

Структура НБУ: рада; правлі­н­ня; від­діли — корпоратив. прав, режимно-секрет. роботи, з питань запобіга­н­ня та виявле­н­ня корупції; департаменти — аналітики та на­гляд. технологій, банків. на­гляду, без­пеки, бухгалтер. обліку, від­критих ринків, внутр. аудиту, грош. обігу, з упр. діяльністю Корпоратив. недерж. пенсій. фонду НБУ, забезпече­н­ня діяльності НБУ, закупівель і продажів, виїзних пере­вірок банків, інформ. технологій, комунікацій, ліцензува­н­ня, методології, монетар. політики та екон. аналізу, операц., персоналу, платіж. систем та ін­новац. роз­витку, статистики та звітності, стратегії та реформува­н­ня, су­проводже­н­ня кредитів, упр. ризиками, фінанс. контролінгу, фінанс. моніторингу, фінанс. стабільності, юрид.; упр. — захисту прав споживачів фі­нанс. послуг, депозитар. діяльності НБУ, європ. інтеграції та між­нар. про­грам, роботи з проб­лем. активами; Держ. скарбниця України; Центр. сховище; Банк­нотно-монетний двір Національного банку України. Діє Музей грошей Національного банку України, виходить «Вісник Національного банку України». Голови правлі­н­ня НБУ (при­значає ВР України за по­да­н­ням Президента строком на 7 р.): В. Матвієнко (червень 1991 — березень 1992), В. Геть­ман (березень–грудень 1992), В. Ющенко (1993–2000), В. Стельмах (2000–02, 2004–10), С. Тигіпко (2002–04), С. Арбузов (2010–13), І. Соркін (січень 2013 — лютий 2014), С. Кубів (лютий–червень 2014), В. Гонтарева (2014–18), Я. Смолій (2018–20), К. Шевченко (від 2020).

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю