НАГІ́РНЕ (до 1947 — Карагач) — село Ренійського ра­йону Одеської області. Знаходиться на лівому березі оз. Кагул, на Придунай. рівнині, в зх. частині Пд. Придунай. степу, за 280 км від обл. центру та 37 км від райцентру. На Пн. від Н. за бл. 3 км проходить кордон з Молдовою, на Пд. за бл. 10 км — з Румунією. Пл. села 3,85 км2. За пере­писом насел. 2001, проживали 2611 осіб; станом на 2019 — 2146 осіб; пере­важно болгари (90 %), а також українці та молдовани. На околицях села зна­йдено залишки 5-ти давніх поселень: 1-го — епохи міді (гумельниц. культура, 4 ст. до н. е.), 4-х — зі змішаним насел. (2–5 ст. н. е.), серед яких були й словʼяни (черняхів. культура). Між Н. і с. Орлівка Реній. р-ну — земляний вал ран­нього Середньовіч­чя, що є памʼяткою археології нац. значе­н­ня. Село засн. 1812 після входже­н­ня навколиш. земель до складу Рос. імперії. Першими поселенцями були 118 сімей із с. Брестак Варнен. пов. (Болгарія). 1814 збудовано церкву св. Миколая Чудотворця, що збереглася донині. До 1918 — у складі Бес­сараб. губ. 1918 намагалися утвердити владу більшовики. 1918–40, 1941–44 — під румун. окупацією. У серпні–грудні 1940 Н. належало до Ак­керман., від­тоді до 1954 — Ізмаїл. обл. УРСР. Від 1954 — у складі Одес. обл. У післявоєн­ні роки створ. радгосп «Ренійський» (5,8 тис. землі) та колгосп «Нове життя» (4,2 тис.), що за­ймалися рослин­ництвом, вино­градарством, садівництвом, шовківництвом, тварин­ництвом (нині на їхній базі діють 4 с.-г. під­приємства та декілька фермер. госп-в). Працював завод, що виготовляв 2 млн шт. цегли на рік. Є піщаний карʼєр. У Н. — заг.-осв. школа, дитсадок; філія школи мистецтв, сільс. б-ка; лікар. амбулаторія. Функціонують фольк­лорні ансамблі «Здравиця» та «Нагірняночка». Встановлено па­мʼятник десантникам-парашутистам, які під час 2-ї світової вій­ни висадилися на околицях села та були захоплені в полон румун. військовиками. Серед видат. уродженців — письмен­ник І. Чебан, важко­атлет В. Кравчук, болгар. політ. і військ. діяч Д. Стефанов.