Нагурний Дмитро Васильович
НАГУ́РНИЙ Дмитро Васильович (22. 08. 1946, Москва — 16. 06. 2019, Київ) — живописець, графік і монументаліст. Заслужений художник України (2002). Член НСХУ (1984). Закін. Київський художній інститут (1975; викл. Л. Вітковський, Т. Яблонська). Працював на Київ. комбінаті монум.-декор. мистецтва (1970-і рр.); співпрацював із ф-кою «Укррекламфільм» (Київ, 1970–80-і рр.), де створив афіші до кінокартин. Основні галузі — живопис, графіка, монум. мистецтво. Учасник худож. виставок від 1975. Персон. — у Києві (1974–76, 1979, 1996, 1997–2000, 2006, 2010–15, 2017), Чорнобилі (Київ. обл., 1986), Мальме (Швеція, 1989, 1991), Сан-Ремо (Італія, 1992), Нью-Йорку, Чикаґо, Лос-Анджелесі (усі — США, 1993), Кельні (1993–95), Аахені (1993–96, 1998; обидва — Німеччина), Львові (1997). Для манери Н. характерні поєднання рац. підходу, тех. майстерності з іррац. пориванням інтуїтив. осягнення, полістилістичність. Створив галерею портретів ліквідаторів аварії на ЧАЕС (1986). У творчості схильний до гіперреалізму, втілення рац.-дизайнер. пластицизму й одухотвор. емоційності. Окремі роботи зберігаються в НХМ, Музеї «Духовні скарби України», Музеї сучас. образотвор. мистецтва (усі — Київ), Хмельн. ХМ, Рим. музеї сучас. мистецтва. Про творчість Н. знято телепрограми й фільми, зокрема «Артміф» (1991), «Я шукаю досконалості» (2007), «Д. Нагурний» (2008).
Додаткові відомості
- Основні твори
- кіноплакати — «Розколоте небо» (реж. М. Гедріс), «Сім’я Іванових» (реж. О. Салтиков; обидва — 1976), «Власна думка» (реж. Ю. Карасик), «Кафе “Ізотоп”» (реж. Г. Калатозішвілі), «Ключ без права передачі» (реж. Д. Асанова), «Маленький сержант» (реж. Л. Голуб), «Мене не стосується» (реж. Г. Раппапорт), «Ти — мені, я — тобі» (реж. О. Сєрий; усі — 1977), «Зворотній зв’язок» (1978, реж. В. Трегубович); монум. розписи — «Історія флоту» (Київ. мор. школа, 1976–77), «Праця», «Відпочинок» (Сум. маш.-буд. об’єдн., 1977–80), храму Святої Трійці (м. Радовіш, Македонія, 2000–02); вітражі (Київ. онкол. диспансер, 1981–82); енкаустика «Блакитна планета» (Палац культури шахтарів у м. Ровеньки Луган. обл., 1983–85); живопис — «Вікно» (1979), «Дорога на ЧАЕС», «Повернення з Чорнобиля», «Увага! Дезактивація!», «Дезактиватор» (усі — 1986), «Зона» (1988; 1990), «Місто в зоні», «Медитація» (обидва — 1989), «Стара ікона» (1990), «Магічний діамант» (1993), «Брама часів», «Ніч на Івана Купала» (обидва — 1995), «Київ. 1996», «Молитва» (обидва — 1996), «Сутінки» (1997), «Далеко від Києва», «Кінець тисячоліття» (обидва — 1998), «Душа, що блукає світом», «Чорна брама» (обидва — 1999), «На вул. Б. Хмельницького» (2003), «Психоструктура» (2004), «Віра. Надія…», «Останній день осені» (обидва — 2006), «Софія Київська» (2008), «Київ» (2012), «Андріївська церква» (2014), «Ангели-хранителі» (2016).
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Людина 