Надгробок

НАДГРО́БОК — пам’ятник (знак, символічна конструкція) на місцях поховань людей. Відповідно до культурно-істор. традицій, вірувань і релігій, політ.-адм. укладів життя людських спільнот має різні типи архіт.-мист. мемор. форм. Структурно-образні особливості, інж.-конструктивні рішення Н. у широкому значенні органічно пов’язані з духовно-звичаєвим комплексом, притаманним для певного культур. ареалу й істор. часу. В давній світ. історії відомі поховал. насипи-кургани (характерні для кочових народів), монум. пам’ятники-споруди (мавзолеї, гробівці), надгробні плити (горизонтальні) або стели (вертикальні) з рельєф. декорацією та (або) з написами, зі спеціально створеними для меморіалізації поховання алегорич. фігурами, портрет. зображеннями небіжчиків тощо. Перший Н., що згадується в Біблії, відносять до періоду Патріархів. Місця захоронень героїв, що гинули в боях у давні істор. часи, увічнювали різними бойовими атрибутами. Як матеріал для Н. найчастіше використовували камінь. У цивілізаціях дохристиян. епохи, що досягли високих рівнів культури (Шумер. царство, Вавилон та Ассирія, Давній Єгипет; 4–1 тис. до н. е.), культ поховання небіжчиків був пов’язаний з тогочас. уявленнями про смерть. Звідси й форми гробниць (згодом — пірамід), ритуал. закладення тіл, загорнутих у тканину або шкіру, бальзамування та муміфікація їх тощо. Відповідно до місц. традицій, до поховань клали предмети побуту (найчастіше посуд), зброю тощо. Культурні артефакти трипіл. цивілізації (4–3 тис. до н. е.) свідчать про поширену практику кремації тіл: урни з прахом небіжчика ставили в обмазані глиною ями-камери. На етніч. тер. давньої України, в р-ні Подніпров’я, збереглася група поховань періоду заліз. доби — зарубинец. культури (2 ст. до н. е. — 2 ст.). Це насипні могили-кургани або ґрунт. безкурганні поховання. Форми Н. зазнавали структурно-образ. модифікацій як до зародження, так і на поч. християн. доби. У Стародав. Греції та Римі (3 тис. до н. е. — 6 ст.) на місцях поховань встановлювали камені (стели) з рельєф. зображеннями та текстами-епітафіями. Від кін. 2 ст. надгробні стели поступово витіснялися вівтарями — масив. спорудами у формах паралелепіпеда або циліндра з рельєфами та написами, а потім — сімей. склепами з числен. нішами для урн, мармур. саркофагами. Змінювалися і їхні архітектонічні форми, на багатьох встановлювали бюсти або рельєфи з зображеннями небіжчика. У період Середньовіччя (5–15 ст.) над могилами мучеників зводили мартиріуми, санктуарії. Найдавнішими Н. в християн. традиції були кам’яні хрести та пов’язані з ними символічні конструкції. Поховання найповажніших осіб стали здійснювати в храмах, де встановлювали кам’яні або метал. надгробні плити (в стіні або на невисоких постаментах, увінчаних скульптур. композиціями, часто зображенням постаті небіжчика в горизонт. положенні). Кам’яні надмогил. або пам’ятні хрести на початк. етапах Київ. Русі згадуються в Радивилів., а також в ін. літописах. Місцем поховання вищого духовенства та князів стала Софія Київська. Там, зокрема, встановлено мармур. саркофаг (виконаний за антич. взірцями) з тлін. останками князя Ярослава Мудрого (1054). У парадигмі християн. культури Середньовіччя Н. зазнав збагачення новими мист. формами, зокрема в частині іконографії рельєф. пластики на саркофагах. Водночас ці зміни відбувалися в Н., введених у внутр. простір храмів роман., а найбільше готич. стилів. Відомі різновиди саркофагів, піднятих на консолях з оформленими колонами, фронтонами та фігурами, а також такі, що знаходяться у нішах. У часи Ренесансу пластично-конструктивні рішення Н. у храмах збагачували, зокрема, майолік. вставками. Відтоді в художньо-архітектоніч. рішеннях Н. дедалі більшого значення набувала кругла скульптура. Найвідомішою пам’яткою цього періоду є гробниця Папи Римського Юлія II в інтер’єрі собору св. Петра в Римі зі статуєю Мойсея авторства Мікеланджело Буонарроті (1513–15). У період Бароко у багатьох європ. країнах, зокрема й в Україні, при спорудженні Н. широко використовували декор. форми. На укр. землях у місцях, що багаті покладами вапняку та ін. породами каменю, розвинулися осередки виготовлення Н. непрофесій. майстрами, зокрема для козац. поховань та євр. кладовищ. Відомим істор. осередком каменяр. справи на зх. теренах є с. Демня (нині Микол. р-ну Львів. обл.), звідки походить чимало родин спадк. каменярів-скульпторів. Від кін. 18 ст. у містах і м-ках великого поширення набували некрополі, для яких скульптури до Н. виконували відомі митці. Одним із найвідоміших у Центр.-Сх. Європі є Личаків. цвинтар у Львові, багато Н. на якому створили в стилях класицизму й історизму А. Шімзер, Г. Вітвер, Т. Баронч, Ю. Марковський та ін. У 20 ст. чимало оригін. надгроб. скульптур для Личаків. некрополя виконали С. Литвиненко, А. Коверко, Є. Дзиндра, Е. Мисько, Р. Петрук, Я. Скакун, В. Одрехівський, М. Посікіра, Л. Яремчук, В. Ярич та ін. Н. на різних некрополях стали об’єктом уваги багатьох художників-пейзажистів, які своїми творами актуалізували істор. пам’ять та викликали глибокі філос. роздуми про сутність людського життя. Такі зображення властиві для творчості Т. Шевченка, І. Труша та ін. видат. митців.