Надгробок

НАДГРО́БОК — памʼятник (знак, символічна кон­струкція) на місцях поховань людей. Від­повід­но до культурно-істор. традицій, вірувань і релігій, політ.-адм. укладів життя людських спільнот має різні типи архіт.-мист. мемор. форм. Структурно-образні особливості, інж.-кон­структивні ріше­н­ня Н. у широкому значен­ні органічно повʼязані з духовно-звичаєвим комплексом, притаман­ним для певного культур. ареалу й істор. часу. В давній світ. історії ві­домі поховал. насипи-кургани (характерні для ко­чових народів), монум. памʼятники-­споруди (мавзолеї, гробівці), над­­гробні плити (горизонтальні) або стели (вертикальні) з рельєф. де­ко­рацією та (або) з написами, зі спеціально створеними для меморіалізації похова­н­ня алегорич. фігурами, порт­рет. зображе­н­нями небіжчиків тощо. Перший Н., що згадується в Біб­лії, від­носять до періоду Патріархів. Місця захоронень героїв, що гинули в боях у давні істор. часи, увічнювали різними бо­йовими ат­рибутами. Як матеріал для Н. най­частіше використовували камінь. У цивілізаціях дохристиян. епохи, що досягли високих рівнів культури (Шумер. царство, Вавилон та Ас­сирія, Давній Єгипет; 4–1 тис. до н. е.), культ похова­н­ня небіжчиків був повʼязаний з тогочас. уявлен­нями про смерть. Звідси й форми гробниць (згодом — пірамід), ритуал. закладе­н­ня тіл, загорнутих у тканину або шкіру, бальзамува­н­ня та муміфікація їх тощо. Від­повід­но до місц. традицій, до поховань клали предмети побуту (найчастіше посуд), зброю тощо. Культурні артефакти трипіл. цивілізації (4–3 тис. до н. е.) свідчать про поширену практику кремації тіл: урни з прахом небіжчика ставили в обмазані глиною ями-камери. На етніч. тер. давньої України, в р-ні Подні­провʼя, збереглася група поховань періоду заліз. доби — зарубинец. культури (2 ст. до н. е. — 2 ст.). Це насипні могили-кургани або ґрунт. без­курган­ні похова­н­ня. Форми Н. за­знавали структурно-образ. модифікацій як до зародже­н­ня, так і на поч. християн. доби. У Стародав. Греції та Римі (3 тис. до н. е. — 6 ст.) на міс­цях поховань встановлювали камені (стели) з рельєф. зображе­н­нями та текс­тами-епітафіями. Від кін. 2 ст. над­гробні стели по­ступово витіснялися вівтарями — масив. спорудами у формах паралелепіпеда або циліндра з рельєфами та написами, а потім — сімей. склепами з числен. нішами для урн, мармур. саркофагами. Змінювалися і їхні архітектонічні форми, на багатьох встановлювали бюсти або рельєфи з зображе­н­нями небіжчика. У період Середньовіч­чя (5–15 ст.) над могилами мучеників зводили мартиріуми, санкт­уарії. Найдавнішими Н. в християн. тра­диції були камʼяні хрести та по­вʼя­зані з ними символічні кон­струкції. Похова­н­ня найповажніших осіб стали здійснювати в храмах, де встановлювали камʼяні або метал. над­гробні плити (в стіні або на невисоких постаментах, увінчаних скульптур. композиціями, часто зображе­н­ням по­статі небіж­чика в горизонт. положен­ні). Камʼя­ні надмогил. або памʼятні хрести на початк. етапах Київ. Русі згадуються в Радивилів., а також в ін. літописах. Місцем похова­н­ня вищо­го духовенства та князів стала Со­фія Київська. Там, зокрема, вста­новлено мармур. саркофаг (вико­наний за антич. взірцями) з тлін. останками князя Ярослава Муд­рого (1054). У парадигмі християн. культури Середньовіч­чя Н. за­знав збагаче­н­ня новими мист. формами, зокрема в частині іконо­графії рельєф. пластики на саркофагах. Водночас ці зміни від­бувалися в Н., введених у внутр. про­стір храмів роман., а найбільше готич. сти­лів. Ві­домі різновиди саркофагів, під­нятих на консолях з оформленими колонами, фронтонами та фігурами, а також такі, що знаходяться у нішах. У часи Ренесансу пластично-кон­структивні ріше­н­ня Н. у храмах збагачували, зокрема, ма­йолік. вставками. Від­тоді в художньо-архітектоніч. ріше­н­нях Н. дедалі більшого значе­н­ня набувала кругла скульптура. Найві­домішою памʼяткою цього періоду є гробниця Папи Римсь­кого Юлія II в інтерʼєрі собору св. Петра в Римі зі статуєю Мойсея авторства Мікеланджело Буонар­роті (1513–15). У період Бароко у багатьох європ. країнах, зокрема й в Україні, при споруджен­ні Н. широко використовували декор. форми. На укр. землях у місцях, що багаті покладами вапняку та ін. породами каменю, роз­винулися осередки виготовле­н­ня Н. не­про­фесій. майстрами, зокрема для козац. поховань та євр. кладовищ. Ві­домим істор. осередком каменяр. справи на зх. теренах є с. Дем­ня (нині Микол. р-ну Львів. обл.), звідки походить чимало родин спадк. каменярів-скульпторів. Від кін. 18 ст. у містах і м-ках великого пошире­н­ня набували некрополі, для яких скульптури до Н. викону­вали ві­домі митці. Одним із най­ві­доміших у Центр.-Сх. Європі є Ли­чаків. цвинтар у Львові, ба­га­то Н. на якому створили в стилях класицизму й історизму А. Шім­зер, Г. Вітвер, Т. Баронч, Ю. Марковський та ін. У 20 ст. чимало ори­гін. над­гроб. скульптур для Личаків. некрополя виконали С. Литвинен­ко, А. Коверко, Є. Дзиндра, Е. Мись­ко, Р. Петрук, Я. Скакун, В. Одрехівський, М. Посікіра, Л. Яремчук, В. Ярич та ін. Н. на різних некрополях стали обʼєктом уваги багатьох художників-пейзажистів, які своїми творами актуалізували істор. памʼять та викликали глибокі філос. роз­думи про сутність людського життя. Такі зображе­н­ня властиві для творчості Т. Шевчен­ка, І. Труша та ін. видат. митців.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю