Намисто

НАМИ́СТО — нашийна та нагрудна прикраса (переважно жіноча) у вигляді нанизаних на шнурок (волосінь, ремінець, лляну нитку) намистин із перлів, коралів, гранату, бурштину, золотих і срібних монет, кольорового скла, смальти тощо. З найдавніших часів Н. з різних матеріалів (каменю, кістки, скла) поширене в багатьох народів світу. Н. — обов’язк. компонент традиц. ансамблю народного одягу, атрибут звичаїв та обрядів українців. У період Київ. Русі найпоширенішими матеріалами для виготовлення Н. були сердолік, гірський кришталь, бурштин, кольор. скло. У садибі київ. купця під час археол. розкопок 1949 знайдено 1274 Н. з гірського кришталю та 65 Н. із червоного сердоліку, бл. 8 кг дніпров. бурштину для виготовлення прикрас. У 4-х розкопаних у Києві майстернях виготовляли прикраси з бурштину способом пропікання в керам. горщиках, що надавало виробам червонуватого відтінку. Вироб-во скла, що виникло в Київ. Русі на поч. 11 ст., зумовило в 12 ст. широке розповсюдження кольор. скляного Н. Такі намистини були різні за формою (овальні, циліндричні, гранчасті, гвинтоподібні) та кольором (зелені, сині, жовті, фіолетові, бірюзові, коричневі). Виготовляли також намистини з метал. прокладками, позолочені та посріблені, розписані орнаментами з хвилястих ліній, спіралей. Від 16 ст. особливої популярності набуло Н. з перлів. Невеликого та серед. розмірів перлини збирали в багатьох місц. ріках. Найціннішими були великі чисті перлини з Перс. затоки, яку називали Гурмиж. морем (тому перлини «гурмижські», «бурмицькі»; їх завозили на укр. землі через м. Кафа, нині Феодосія). Дрібні перлини продавали на вагу, великі — поштучно. Н. з перлів («монисто перлове») складали з 5–10-ти і більше низок, що облягали шию та звисали на груди. Такий спосіб носіння Н. зафіксовано на живопис. портретах укр. княгинь Софії та Беати Острозьких, Раїни Вишневецької. Разки укладали з перлин одного розміру, дрібніші чергували з більшими, використовували і складніші композиції. Дочка гетьмана І. Самойловича мала серед своїх коштовностей нагрудну прикрасу «мѣсто жемчужное» з 5-ти Н., а також 55 низок перлів більшого, серед. і меншого діаметрів. Пам’ятки укр. живопису 16–18 ст., де зображені жін. образи, засвідчують, що навіть у найскромнішому вбранні як дівчатка, так і жінки мали хоча б одну низку перлів, часто при самій шиї. Н. з перлів у 19 — на поч. 20 ст. менш поширене; його все частіше замінювали скляним, що імітувало перли, привезені з Австрії та Італії. Н. з червоних коралів («добре», «щире») у козац. епоху (15–18 ст.) також увійшло в широкий ужиток. Корал вважали лікувальним: «Хто носить коралове Н., ніякі чари не беруть». Побутувала віра в те, що коли жінка здорова, то корали на ній мають червоний колір і гарний блиск, а коли хворіє, то вони біліють і тьмяніють. Корали рожево-червоного, рожевого та рожево-сіруватого кольорів найбільше завозили з Італії, Франції. До Н. із коралів та перлів прикріплювали золоті монети, оздоблені каменями хрестики. В документах згадують червінці (золоті монети), зігнуті в трубочку, а також Н., перенизане зігнутими в трубочку монетами. Зустрічалося і Н. із золотих червінців. Корал. Н. було досить дорогим, проте його мала майже кожна сільс. дівчина. Нім. мандрівник 18 ст. О. фон Ґун відзначив, що шийні прикраси селянок часто коштували більше, ніж увесь дім. Таке Н. було своєрід. капіталом, його передавали від покоління до покоління як сімей. скарб, родинну реліквію. Пам’ятки корал. Н., що збереглися до нашого часу, мають різноманітну форму намистин: циліндричну, бочкоподібну, з корал. гілочок («колюче»). Особливо святкове й коштовне Н. мало до 10–15-ти разків, у яких розмір намистин зростав від кінців низок до середини та від верх. рядка до нижнього. Часто найбільшу намистину в центрі рядка стягували сріб. гладким або орнаментов. обручиком. У Серед. Придніпров’ї корал. Н. перенизували метал. (часто сріб.) намистинами («рифами», «пугвицями»), виготовленими місц. золотарями. Найбільше цінували Н. інтенсив. рожево-червоного кольору з блискучих непоточених коралин, що в деяких місцевостях коштувало як пара волів. У 2-й пол. 19 ст. розвиток екон. відносин поглибив протиріччя між сусп. верствами, призвів до зубожіння дріб. міщан та більшої частини селянства. Широко розповсюджене Н., що імітує корал кольором, блиском, формою намистин. Його виготовляли зі смальти, фарфору, скла, риб’ячого каруку («дурне» Н.). Укладали за принципом справж. коралового — розмір намистин зростав від менших на кінцях до найбільших до середини низок. Н. з коралів та його імітацій було одним із найулюбленіших серед укр. жіноцтва на всій тер. України.

Н. з бурштину виготовляли з місц. матеріалу, який добували на Волині, Серед. Придніпров’ї, Прикарпатті. Він був багатий на кольори (яскравий червоно-жовтий, оранжевий, біло-жовтий, темно-коричневий) та мав різний ступінь прозорості: від прозорого до напівпрозорого, мутного і непрозорого. Намистини вирізували гострим ножем досить великого діаметра, надаючи їм круглої або гранчастої форм (36, 64 грані); нанизували більшу посередині, менші — по краях, укладаючи довгу низку, що сягала нижче середини грудей. Н. із гранатів найчастіше носили дочки та дружини козаків, багатші селянки, міщанки у Серед. Придніпров’ї, Прикарпатті. Досить добре репрезентоване Н. з муран. і чес. марганц. скла, що кольором, дзвінкістю та дріб. розміром намистин нагадувало справж. гранат. Такі «гранати» нанизували на довгі шнури, намотували довкола шиї багато разів; найбільше поширені на Поділлі, Покутті, Гуцульщині. Н. з кольор. скла впродовж віків входило до набору нагруд. та наший. жін. прикрас. Намистини синього, зеленого, жовтого, червоного, білого кольорів могли бути круглі або гранчасті, в одній низці одного кольору та форми. «Венецій.» Н. («писані пацьорки») — зі смальт. або скляних кольор. намистин з орнаментом у техніках розпису, інкрустації та позолоти були поширені у 18 ст. найбільше на Зх. Поділлі та в Сх. Карпатах. Привозили з Венеції, продавали поштучно, адже було дорогим (особливо якщо намистини великі за розмірами та вкриті позолотою). Один із різновидів «венецій.» намистин — поцятковані кольор. плямками та концентрич. кільцями — нагадують мозаїчні єгипет. намистини 8–9 ст., що становлять значну частину серед археол. знахідок у Придніпров’ї. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. у вжиток по всій Україні входить Н. з «дутого» скла типу ялинк. іграшок яскравих люмінісцент. кольорів — «світлячки». Таке Н. складали з кількох разків (до 20-ти). У Сх. Галичині мода на нього відійшла у 1930-х рр., а в Серед. Придніпров’ї ще раніше. Про Н. як компонент традиц. ансамблю вбрання згадували дослідники укр. етнографії Я. Головацький, Ф. Вовк, К. Матейко. Нині в Україні активно розвивається виготовлення автор. Н. за давніми традиціями та з антиквар. намистин, кольор. каменів, фурнітури. Вагомий внесок у розвиток цього виду мистецтва зробили профес. художники Р. Дмитрик і М. Суханя, В. Качмар із дружиною Н. Качмар, подружжя І. й Т. Дзиндри, Р. Сьома та ін. Складні декор. композиції з різнобарв. намистин складають майстриня нар. творчості Р. Шимчук та багато самодіял. майстринь.