Національне вбрання

НАЦІОНА́ЛЬНЕ ВБРА́ННЯ́  — сукупність предметів убрання (одягу, головних уборів, взуття, прикрас і аксесуарів) із тканин, хутра, шкіри та інших матеріалів, дібраних за функціональним призначенням і об’єднаних у цілісний ансамбль згідно зі звичаєвими нормами та народною етикою й естетикою. Для осіб різної статі, віку, статуcу, а також залежно від погодно-сезон. чинників, виду профес. діяльності тощо є особ­ливі види чи предмети Н. в. Упродовж тривалого часу побутування вбрання диференціювалося на: дит., дівоче, чол., жін.; за сезонами: зимове (тепле), літнє (легке); соц. станом: княже, козац., старшин., селян.; за функцій. призначенням: буденне, святк., ритуал., обряд. тощо. Н. в. — важлива складова духов. і матеріал. культури народу. З одного боку, матеріал. цінності, створені людиною, покликані задовольняти її утилітарні потреби, з ін. — явище декоратив­но-ужиткового мистецтва. Вивча­ючи нар. одяг, дізнаємося, як жили й працювали наші предки, у що одягалися в будні й свята, якими були їхні звичаї, традиції та обряди. Одяг не лише захищає людину від впливів довкілля (холоду, спеки, негоди), а є індикатором її статусу в суспільстві, напр., привілеєм знаті віддавна було використання шовк., парчевих тканин і мережив, золота; стрій мав відповідати певному соц. рангу його власника. Це також виявилося в конструкції його складових частин, підборі кольорів, елементах його декорування. На формування укр. строю впливали природні умови, культурна спадщина поперед. поколінь, взаємини з ін. народами, мист. здібності народу, розвиток техніки, технології виробництва, а також спосіб життя й осн. заняття народу, його нац. особливості, релігія, сусп. мораль. У доістор. часи одяг не розподіляли на чол. і жін., лише згодом відбувалася така диференціація, почали також розрізняти буден. і святк., обряд. та спец. призначення (напр., для кінної їзди). Здавна одяг був також своєрід. оберегом: певні вишиті, виткані, вимережані або нанесені на одяг ін. способом (вибійка, аплікація тощо) символи оберігали, за нар. віруваннями, людину від «поганого ока», злих духів. Важливою була обряд. функція: для здійснення певного ритуалу чи обряду (напр., весіл., поховал.) спеціально виготовляли одяг. У такому вбранні великого значення надавали певним атрибутам-символам: квітці, стрічці, вінку, вишитим узорам на сорочках та кольор. гамі. Стрій того чи ін. періоду відображав ідеал краси, розуміння панівних на той час худож. стилів, а пізніше й модних тенденцій. Попри значні регіон. особливості, у традиц. строях народу на всій тер. України є багато спільного, зокрема матеріали, з яких із давніх-давен виробляли в домаш. умовах тканини: льон, конопля, кропива. Виготовляли також вовняні тканини, овчину, обробляли шкіру та хутро диких і свійс. тварин. Селяни фактично до 20 ст. шили одяг з домо­ткан. полотна (див. Кустарна промисловість), а для виготовлення вбрання знаті використовували імпортні тканини. У козац. добу їх можна було побачити й у побуті замож. селян.

Укр. вбрання складалося з різних предметів, серед яких — натільні (сорочки, нижні спідниці, штани), поясні (спідниці, фартухи, запаски, обгортки), нагрудні (безрукавки з тонкої тканини — керсетки, лейбики, катанки; з хутра — кептарі, бунди та ін.), верхні (свити, кожухи, киреї, кобеняки, опанчі, делії та ін.), головні убори (вінки, очіпки, хустки, намітки, шапки), прикраси (вінки, намисто, сережки, пряжки), аксесуари (пояси, сумки). Регіон. особливості Н. в. виявлялися не лише в поєднанні характер. для регіону кольорів та частин одягу й способах його носіння, а й в окремих деталях, прикрасах, переважному використанні тієї чи ін. тканини або матеріалу. За одягом часто можна визначити, з якої місцевості походить його носій. За функціон. призначенням одяг поділяли на повсякден., святк. і обряд., це зумовлювало й особливості його ношення. По­всяк­ден. — менш декорований, шитий з грубших матеріалів, зручний для роботи; святк. вирізнявся матеріалами, збагаченим колоритом, способами його декорування. У ставленні до обряд. вбрання найтісніше виявлявся зв’язок із духов. світом людини. В обряд. строї винятк. значення мала символіка. Надзвичайно важливим у процесі створення вбрання є крій, в якому найпов­ніше втілилися доцільність і раціо­нальність у використанні кожного клаптика тканини, вивіреність форми та силуету. Нар. майстри досконало володіли мистецтвом крою, користуючись старовин. мірками, вони створювали одяг, що точно відповідав зросту, повноті та ін. параметрам. Орнамент, зазвичай, залежав від місц. традицій, підпорядковувався композиц. цілісності всього вбрання. Його елементи обов’язково повторювалися на кількох складових частинах строю. В укр. Н. в. декоративність досягалася особливо умілим зіставленням контраст. кольорів орнаменту із заг. білим, сірим, коричневим тлом вбрання, членуванням великих форм на менші та вдалим акцентуванням домінант. кольору, що об’єднує увесь комплекс Н. в. у єдиний худож. образ. Оздоблення нар. вбрання вирізняється розмаїттям орнамент. мотивів (рослин., зооморф., орнітоморф., геом.), різноманітністю технік: вишивання (в Україні їх налічувалося понад 100), ткання, аплікація, мережка, мереживо, вирізування, а також оздоблювал. матеріалів — вовна, шовк, шкіра, метал, бісер.

Завантажити статтю