Національне вбрання

Визначення і загальна характеристика

НАЦІОНА́ЛЬНЕ ВБРА́­Н­НЯ́  — сукупність предметів убра­н­ня (одягу, головних уборів, взу­т­тя, прикрас і аксесуарів) із тканин, хутра, шкіри та інших матеріалів, ді­браних за функціональним при­значе­н­ням і обʼ­єд­наних у цілісний ансамбль згідно зі звичаєвими нормами та народною етикою й естетикою. Для осіб різної статі, віку, статуcу, а також залежно від погодно-сезон. чин­ників, виду профес. діяльності тощо є особ­ливі види чи предмети Н. в. Упродовж тривалого часу побутува­н­ня вбра­н­ня диференціювалося на: дит., дівоче, чол., жін.; за сезонами: зимове (тепле), літнє (легке); соц. станом: княже, козац., старшин., селян.; за функцій. при­значе­н­ням: буден­не, святк., ритуал., обряд. тощо. Н. в. — важлива складова духов. і матеріал. культури народу. З одного боку, матеріал. цін­ності, створені людиною, покликані задовольняти її утилітарні потреби, з ін. — явище декоратив­но-ужиткового мистецтва. Ви­вча­ючи нар. одяг, ді­знаємося, як жили й працювали наші предки, у що одягалися в будні й свята, якими були їхні звичаї, традиції та обряди. Одяг не лише захищає людину від впливів довкі­л­ля (холоду, спеки, негоди), а є індикатором її статусу в су­спільстві, напр., привілеєм знаті від­давна було викори­ста­н­ня шовк., парчевих тканин і мережив, золота; стрій мав від­повід­ати певному соц. рангу його власника. Це також виявилося в кон­струкції його складових частин, під­борі кольорів, елементах його декорува­н­ня. На формува­н­ня укр. строю впливали природні умови, культурна спадщина поперед. поколінь, взаємини з ін. народами, мист. здібності народу, роз­виток техніки, технології виробництва, а також спосіб життя й осн. заня­т­тя народу, його нац. особливості, релігія, сусп. мораль. У до­істор. часи одяг не роз­поділяли на чол. і жін., лише згодом від­бувалася така диференціація, почали також роз­різняти буден. і святк., обряд. та спец. при­значе­н­ня (напр., для кін­ної їзди). Здавна одяг був також своєрід. оберегом: певні вишиті, ви­ткані, вимережані або нанесені на одяг ін. способом (вибійка, аплікація тощо) символи оберігали, за нар. вірува­н­нями, людину від «поганого ока», злих духів. Важливою була обряд. функція: для здійсне­н­ня певного ритуалу чи обряду (напр., весіл., поховал.) спеціально виготовляли одяг. У такому вбран­ні великого значе­н­ня надавали певним атрибутам-символам: квітці, стрічці, вінку, вишитим узорам на сорочках та кольор. гамі. Стрій того чи ін. періоду від­ображав ідеал краси, ро­зумі­н­ня панівних на той час худож. стилів, а пізніше й модних тенденцій. Попри значні регіон. особливості, у традиц. строях народу на всій тер. України є багато спільного, зокрема матеріали, з яких із давніх-давен виробляли в домаш. умовах тканини: льон, конопля, кропива. Виготовляли також вовняні тканини, овчину, обробляли шкіру та хутро диких і свійс. тварин. Селяни фактично до 20 ст. шили одяг з домо­­ткан. полотна (див. Ку­старна промисловість), а для виготовле­н­ня вбра­н­ня знаті використовували імпорт­ні тканини. У козац. добу їх можна було побачити й у побуті замож. селян.

Укр. вбра­н­ня складалося з різних предметів, серед яких — натільні (сорочки, нижні спідниці, штани), поясні (спідниці, фартухи, запаски, обгортки), нагрудні (без­рукавки з тонкої тканини — керсетки, лейбики, катанки; з хутра — кептарі, бунди та ін.), верх­ні (свити, кожухи, киреї, кобеняки, опанчі, делії та ін.), головні убори (вінки, очіпки, хустки, намітки, шапки), прикраси (вінки, намисто, сережки, пряжки), аксесуари (пояси, сумки). Регіон. особливості Н. в. виявлялися не лише в по­єд­нан­ні характер. для регіону кольорів та частин одягу й способах його носі­н­ня, а й в окремих деталях, прикрасах, пере­важному викори­стан­ні тієї чи ін. тканини або матеріалу. За одягом часто можна ви­значити, з якої місцевості походить його носій. За функціон. при­значе­н­ням одяг поділяли на повсякден., святк. і обряд., це зумовлювало й особливості його ноше­н­ня. По­всяк­ден. — менш декорований, шитий з грубших матеріалів, зручний для роботи; святк. вирізнявся матеріалами, збагаченим колоритом, способами його декорува­н­ня. У ставлен­ні до обряд. вбра­н­ня найтісніше виявлявся звʼязок із духов. світом людини. В обряд. строї винятк. значе­н­ня мала символіка. Над­звичайно важливим у процесі створе­н­ня вбра­н­ня є крій, в якому найпов­ніше втілилися доцільність і раціо­нальність у викори­стан­ні кожного клаптика тканини, вивіреність форми та силуету. Нар. майстри досконало володіли мистецтвом крою, користуючись старовин. мірками, вони створювали одяг, що точно від­повід­ав зросту, повноті та ін. параметрам. Орнамент, за­звичай, залежав від місц. традицій, під­порядковувався композиц. цілісності всього вбра­н­ня. Його елементи обовʼязково по­вторювалися на кількох складових частинах строю. В укр. Н. в. декоративність досягалася особливо умілим зі­ставле­н­ням контраст. кольорів орнаменту із заг. білим, сірим, коричневим тлом вбра­н­ня, членува­н­ням великих форм на менші та вдалим акцентува­н­ням домінант. кольору, що обʼ­єд­нує увесь комплекс Н. в. у єдиний худож. образ. Оздобле­н­ня нар. вбра­н­ня вирізняється роз­маї­т­тям орнамент. мотивів (рослин., зооморф., орнітоморф., геом.), різноманітністю технік: вишива­н­ня (в Україні їх налічувалося понад 100), тка­н­ня, аплікація, мережка, мереживо, вирізува­н­ня, а також оздоблювал. матеріалів — вовна, шовк, шкіра, метал, бісер.

Літ.: Матейко К. І. Український народний одяг. К., 1975; Горинь Г. Й. Шкіряні промисли західних областей України: друга половина ХІХ — початок ХХ столі­т­тя. К., 1986; Вовк Хв. Студії з української етно­графії та антропології. К., 1995; Ніколаєва Т. О. Історія українського костюма. К., 1996; Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. Л., 2000; Білан М. Роз­думи про український стрій // Вісн. Львів. академії мистецтв. 2000. Вип. 11; Стельмащук Г. Українське народне вбра­н­ня. Л., 2019.

Г. Г. Стельмащук

Завантажити статтю