Національна безпека

Визначення і загальна характеристика

НАЦІОНА́ЛЬНА БЕЗ­ПЕ́КА — захищеність національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх за­гроз. У світі не існує єдиного ус­таленого ви­значе­н­ня поня­т­тя «Н. б.» і виняткового пере­ліку сфер (компонентів), що воно має охоплювати. В академ. й екс­перт. се­редовищах спів­існують різні під­ходи до трактува­н­ня терміна «Н. б.» через його складний, багатокомпонент. і між­дисциплінар. характер. Згідно із Законом України «Про національну без­пеку України» (2018), Н. б. — захищеність держ. суверенітету, територ. цілісності, демократ. кон­ституц. ла­ду та ін. нац. інтере­сів України від реал. та потенц. за­гроз. Термін «Н. б.», за­проваджений у політ. дискурс 1788 одним із «батьків-засн.» амер. демократії А. Гамільтоном, набув широкого вжитку на поч. 20 ст. у результаті осмисле­н­ня ролі держави у системі сусп. від­носин, шляхів забезпече­н­ня влади, захисту нац. інтересів. Роз­­виток у 2-й пол. 20 ст. теорії між­народних від­носин сприяв активізації наук. дослідж. у сфері Н. б. По­ступово роз­гляд Н. б. ви­йшов за рамки класич. реаліст. парадигми між­нар. від­носин і від­бувався також у парадигмі лібералізму, англ. школи, стратег. дослідж., критич. теорії та ін. З часом було ви­окремлено новий наук. напрям — без­пекові дослідже­н­ня. На рівні офіц. документів поня­т­тя «Н. б.» вперше вжито у законі США «National Security Act of 1947» («Про національну без­пеку»). У ньому було ви­значено структуру органів держ. влади, від­повід­альних за цю сферу, та їхні повноваже­н­ня, хоча й не по­дано дефініції самого поня­т­тя.

На­прикінці 20 — на поч. 21 ст. концептуал. під­ходи до забезпече­н­ня Н. б., як і саме поня­т­тя, за­знали істот. змін. Після 2-ї світової вій­ни домінував традиц. під­хід, згідно з яким осн. роль у забезпечен­ні Н. б. від­водили державі, гол. за­грозою вважали зовн. воєн­ну, ймовірність виникне­н­ня між­держ. конфліктів роз­цінювали як високу, а ключову роль у їхньому роз­вʼя­зан­ні від­водили силі. На думку вал­лій. по­літолога Р.-В. Джон­са, такий під­хід був занадто статич. і обмеженим, оскільки у нього не вписувалися події остан­ніх декад 20 ст., зокрема заверше­н­ня «холодної» вій­ни і роз­пад СРСР. У рамках традиц. під­ходу оминали увагою й без­пекові наслідки стрім­ких тех­нол. змін (транс­порт., енергет., інформ. тощо). Зміна без­пекового середовища викликала певну неви­значеність і висвітлила більш широкий спектр за­гроз і небезпек, ніж воєн­ні. За таких умов популярності набула теорія секʼю­ри­тизації, за­пропонована Б. Бузаном, О. Вейвером та ін. пред­ставниками копенгаґен. школи. Новий під­хід до­зволив роз­ширити поня­т­тя «Н. б.» і додати до нього, окрім воєн­ної без­пеки, також політичну без­пеку, економічну без­пеку, соціальну без­пеку, екологічну без­пеку, хоча автори все ще ви­знавали ключову роль держави у забезпечен­ні Н. б. Амер. політолог Р. Ульман під­креслював, що трактува­н­ня поня­т­тя «Н. б.» винятково в контекс­ті протидії військ. за­грозам від­вертає увагу від небезпек невоєн. характеру та не враховує багатьох аспектів, що стосуються захисту жит­тєво важливих інтересів людини (див. Жит­тєдіяльність населе­н­ня, Жит­тєдіяльності населе­н­ня Без­пека). У Звіті про людський роз­виток ООН 1994 на під­ставі виснов­ку про неможливість досягне­н­ня миру у світі, якщо люди не будуть у без­пеці у їхньому повсякден. житті, сформульовано нову наук. концепцію пріоритетності без­пеки людини (human security) та її скла­дових — екон., продовол., екол., особистої, політ. без­пеки, а також без­пеки здоровʼя та без­пеки спіль­нот. Від­тоді в екс­перт. середовищі ви­окремилися два осн. під­ходи до ви­значе­н­ня поня­т­тя «Н. б.» — широкий і вузький (традицій­ний). Згідно з широким під­ходом, Н. б. охоплює практично всі сфери сусп. життя, а другий під­хід звужує його за­стосува­н­ня, насамперед, до воєн. і зовн. компонентів держ. політики та сконцентрований пере­важно на збережен­ні держ. суверенітету і територ. цілісності. Альтернативне поясне­н­ня від­мін­ностей у трактуван­ні поня­т­тя «Н. б.» ґрунтується на тому, що його можна роз­глядати через призму захисту нац. інтересів або базисних сусп. цін­ностей. Такі під­ходи ви­значають від­мін­ні засоби, способи, механізми й інструменти держави із забезпече­н­ня Н. б.

В Україні загалом пере­важає ком­плекс. під­хід до дослідж. феномену Н. б., що ґрунтується на сис­темі по­глядів стосовно балансу інтересів людини, су­спільства й держави, взаємозвʼязку нац. цін­ностей та інтересів тощо. Так, згідно з Кон­ституцією, людина, її життя і здоровʼя, честь та гідність, недоторкан­ність і без­пека ви­знані в Україні найвищою соц. цін­ністю (ста­т­тя 3); забезпече­н­ня екол. без­пеки є обовʼязком держави (ста­т­тя 16); захист суверенітету і територ. цілісності України, забезпече­н­ня її екон. та інформ. без­пеки — найважливіші функції держави та справа усього українського народу (частина перша стат­ті 17); забезпече­н­ня держ. без­пеки покладено на від­повід­ні військ. формува­н­ня та право­охорон­ні органи держави, організація та порядок дія­льності яких ви­значено законом (частина третя стат­ті 17); зовн.-­політ. діяльність України спрямов. на забезпече­н­ня її нац. інтересів і без­пеки (ста­т­тя 18). Пер­спективні напрями роз­витку сучас. без­пекових дослідж.: ви­значе­н­ня сутності, критеріїв і особливостей гібрид. за­гроз та шляхів протидії їм; імплементація концепту стійкості у сфері Н. б. і формува­н­ня від­повід. систем і механізмів; інтегров. під­хід до забезпече­н­ня сталого роз­витку з урахува­н­ням аспектів без­пеки і стійкості; удосконале­н­ня методології оцінюва­н­ня ризиків і за­гроз та формува­н­ня систем ран­нього по­передже­н­ня тощо. Серед провід. укр. дослідників питань Н. б. — О. Бєлов, В. Горбулін, А. Качинський, О. Корнієвський, О. Литвиненко, С. Пирожков, Г. Ситник.

Літ.: A. Hamilton. Concerning the Militia // The Federalist. 1788, 9 Jan.; B. Buzan. People, State and Fear: The National Securi­ty Problem in International Relations. Cha­pel Hill, 1983; Н. Brown. Thinking about National Security: Defense and Foreign Policy in a Dangerous World. Boulder, 1983; B. Buzan, O. Waever. Security: A New Fra­me­work for Analysis. Boulder, 1998; R. W. Jo­nes. Security, Strategy and Critical Theory. London, 1999; Косевцов В. О. Національна без­пека України: теорія, реальність, про­гноз. К., 1999; Нижник H. P., Ситник Г. П., Білоус В. Т. Національна без­пека України (методологічні аспекти, стан і тенденції роз­витку). Ірпінь, 2000; Ситник Г. П., Олуйко В. М., Вавринчук М. П. Національна без­пека України: теорія і практика. К., 2007; Горбулін В. П., Литвиненко О. В. Національна без­пека: український вимір. К., 2008; P. D. Williams. Security Studies: An Introduction. 2008; Горбулін В. П., Качинський А. Б. Засади національної без­пеки України. К., 2009; Литвиненко О. В. Українська національна без­пека: стислий нарис // Стратег. пріоритети. 2011. № 2; Шевченко М. М. Системи забезпече­н­ня національної без­пеки адаптивного та креативного типів: порівняльний аналіз // Інвестиції: практика та досвід. 2015. № 16; Світова гібридна вій­на: український фронт. К., 2017; Смолянюк В. Ф. Системні засади національної без­пеки України // Вісн. Нац. юрид. університету. 2018. Т. 2, № 37; Резнікова О. О. Концептуальні засади національної стійкості // Держава і право. 2018. № 81.

О. О. Резнікова

Завантажити статтю