Національна безпека

Визначення і загальна характеристика

НАЦІОНА́ЛЬНА БЕЗПЕ́КА  — захищеність національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз. У світі не існує єдиного ус­таленого визначення поняття «Н. б.» і виняткового переліку сфер (компонентів), що воно має охоплювати. В академ. й експерт. се­редовищах співіснують різні підходи до трактування терміна «Н. б.» через його складний, багатокомпонент. і міждисциплінар. характер. Згідно із Законом України «Про національну безпеку України» (2018), Н. б. — захищеність держ. суверенітету, територ. цілісності, демократ. конституц. ла­ду та ін. нац. інтере­сів України від реал. та потенц. загроз. Термін «Н. б.», запроваджений у політ. дискурс 1788 одним із «батьків-засн.» амер. демократії А. Гамільтоном, набув широкого вжитку на поч. 20 ст. у результаті осмислення ролі держави у системі сусп. відносин, шляхів забезпечення влади, захисту нац. інтересів. Роз­виток у 2-й пол. 20 ст. теорії міжнародних відносин сприяв активізації наук. дослідж. у сфері Н. б. Поступово розгляд Н. б. вийшов за рамки класич. реаліст. парадигми міжнар. відносин і відбувався також у парадигмі лібералізму, англ. школи, стратег. дослідж., критич. теорії та ін. З часом було виокремлено новий наук. напрям — безпекові дослідження. На рівні офіц. документів поняття «Н. б.» вперше вжито у законі США «National Security Act of 1947» («Про національну безпеку»). У ньому було визначено структуру органів держ. влади, відповідальних за цю сферу, та їхні повноваження, хоча й не подано дефініції самого поняття.

Наприкінці 20 — на поч. 21 ст. концептуал. підходи до забезпечення Н. б., як і саме поняття, зазнали істот. змін. Після 2-ї світової вій­ни домінував традиц. підхід, згідно з яким осн. роль у забезпеченні Н. б. відводили державі, гол. загрозою вважали зовн. воєнну, ймовірність виникнення міждерж. конфліктів розцінювали як високу, а ключову роль у їхньому розв’я­зан­ні відводили силі. На думку валлій. по­літолога Р.-В. Джон­са, такий підхід був занадто статич. і обмеженим, оскільки у нього не вписувалися події останніх декад 20 ст., зокрема завершення «холодної» вій­ни і розпад СРСР. У рамках традиц. підходу оминали увагою й безпекові наслідки стрім­ких тех­нол. змін (транспорт., енергет., інформ. тощо). Зміна безпекового середовища викликала певну невизначеність і висвітлила більш широкий спектр загроз і небезпек, ніж воєнні. За таких умов популярності набула теорія сек’ю­ри­тизації, запропонована Б. Бузаном, О. Вейвером та ін. представниками копенгаґен. школи. Новий підхід дозволив розширити поняття «Н. б.» і додати до нього, окрім воєнної безпеки, також політичну безпеку, економічну безпеку, соціальну безпеку, екологічну безпеку, хоча автори все ще визнавали ключову роль держави у забезпеченні Н. б. Амер. політолог Р. Ульман підкреслював, що трактування поняття «Н. б.» винятково в контексті протидії військ. загрозам відвертає увагу від небезпек невоєн. характеру та не враховує багатьох аспектів, що стосуються захисту життєво важливих інтересів людини (див. Життєдіяльність населення, Жит­тєдіяльності населення Безпека). У Звіті про людський розвиток ООН 1994 на підставі виснов­ку про неможливість досягнення миру у світі, якщо люди не будуть у безпеці у їхньому повсякден. житті, сформульовано нову наук. концепцію пріоритетності безпеки людини (human security) та її скла­дових — екон., продовол., екол., особистої, політ. безпеки, а також безпеки здоров’я та безпеки спіль­нот. Відтоді в експерт. середовищі виокремилися два осн. підходи до визначення поняття «Н. б.» — широкий і вузький (традицій­ний). Згідно з широким підходом, Н. б. охоплює практично всі сфери сусп. життя, а другий підхід звужує його застосування, насамперед, до воєн. і зовн. компонентів держ. політики та сконцентрований переважно на збереженні держ. суверенітету і територ. цілісності. Альтернативне пояснення відмінностей у трактуванні поняття «Н. б.» ґрунтується на тому, що його можна розглядати через призму захисту нац. інтересів або базисних сусп. цінностей. Такі підходи визначають відмінні засоби, способи, механізми й інструменти держави із забезпечення Н. б.

В Україні загалом переважає ком­плекс. підхід до дослідж. феномену Н. б., що ґрунтується на сис­темі поглядів стосовно балансу інтересів людини, суспільства й держави, взаємозв’язку нац. цінностей та інтересів тощо. Так, згідно з Конституцією, людина, її життя і здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнані в Україні найвищою соц. цінністю (стаття 3); забезпечення екол. безпеки є обов’язком держави (стаття 16); захист суверенітету і територ. цілісності України, забезпечення її екон. та інформ. безпеки — найважливіші функції держави та справа усього українського народу (частина перша статті 17); забезпечення держ. безпеки покладено на відповідні військ. формування та правоохоронні органи держави, організація та порядок дія­льності яких визначено законом (частина третя статті 17); зовн.-­політ. діяльність України спрямов. на забезпечення її нац. інтересів і безпеки (стаття 18). Перспективні напрями розвитку сучас. безпекових дослідж.: визначення сутності, критеріїв і особливостей гібрид. загроз та шляхів протидії їм; імплементація концепту стійкості у сфері Н. б. і формування відповід. систем і механізмів; інтегров. підхід до забезпечення сталого розвитку з урахуванням аспектів безпеки і стійкості; удосконалення методології оцінювання ризиків і загроз та формування систем раннього по­передження тощо. Серед провід. укр. дослідників питань Н. б. — О. Бєлов, В. Горбулін, А. Качинський, О. Корнієвський, О. Литвиненко, С. Пирожков, Г. Ситник.

Завантажити статтю