Націоналізація

НАЦІОНАЛІЗА́ЦІЯ — примусове від­чуже­н­ня обʼєктів приватної власності, здійснене з матеріальним від­шкодува­н­ням або на без­оплатній основі. Паралел. термін — «усу­спільне­н­ня». Обидва терміни вказують, що майно, вилучене у фіз. або юрид. осіб, пере­ходить у власність нації або су­спільства. Однак право власності можуть реалізовувати тільки фіз. або юрид. особи, тоді як нація або су­спільство — спільноти, по­збавлені організац. структури, що не можуть ви­ступати як юрид. особа. Тому Н. фактично є від­чуже­н­ням обʼєктів приват. власності у власність держави, а не нації. Н. ринк. типу здійснюють у країнах, що поважають право приват. власності, за­звичай, із від­шкодува­н­ням вартості від­повід. майна. Так, у Кон­ституції України за­значено, що кожен має право володіти, користуватися і роз­поряджатися своєю власністю та результатами інтелектуал. твор. діяльності. Примусове від­чуже­н­ня обʼєктів права власності може бути за­стосоване лише у винятк. випадках за сусп. необхідності на під­ставі та в порядку, встановленими законом, та за умови поперед. і повного від­шкодува­н­ня їхньої вартості. Примус. від­чуже­н­ня таких обʼєктів із на­ступ. повним від­шкодува­н­ням їхньої вартості можливе лише в умовах воєн­ного стану чи над­звичайного стану (ст. 41).

Комуніст. Н. була без­оплат. від­чуже­н­ням майна фіз. або юрид. осіб, здійсненим державою під гаслом побудови комунізму. У «Маніфесті Комуністичної партії» проголошено, що комуністи можуть виразити свою теорію одним положе­н­ням: знище­н­ня приват. власності. Від­чуже­н­ня засобів виробництва та ін. майна у селян, ремісників, ку­старів, дрібних торгівців проводили з викори­ста­н­ням ін. термінології (усу­спільне­н­ня, колективізація, кооперува­н­ня), що при­звело до появи колектив. (колгоспно-кооп.) форми власності. Однак на­справді комуніст. Н., так само як і різні форми примус. транс­формації соц. природи дрібних власників, не усувала приват. власності, а лише змінювала власника. Ним ставала держава, а точніше — її очільники (вожді), які здійснювали контроль над держ. партією і державою. Н. економіки у Рад. Росії роз­почато з одержавле­н­ня банків. справи, яку декретом Всерос. ЦВК від 14(27) грудня 1917 оголошено держ. монополією. Н. вироб. сфери більшовики почали готувати від­разу після приходу до влади. 14(27) листопада 1917 Всерос. ЦВК і РНК прийняли декрет про робітн. контроль, що охоплював виробництво, купівлю-продаж та зберіга­н­ня продукції, а також фінанс. діяльність. Навесні 1918 роз­почато Н. окремих галузей промисловості, 28 червня 1918 Всерос. ЦВК видав декрет про Н. усієї великої промисловості. В Україні, де комуніст. пере­творе­н­ня роз­горнулися тільки на поч. 1919, Н. від­разу охопила всю пром-сть. Для цього створ. Бюро з від­будови промисловості (Промбюро) УСРР, що діяло на правах філії рос. Вищої ради нар. господарства (ВРНГ). На­прикінці 1920 Укр. рада нар. господарства (УРНГ, колишнє Промбюро) керувала роботою 45-ти від­ділів, упр., главків і центрів; їм під­порядк. 10 720 під­приємств. 29 листопада 1920 ВРНГ прийняла по­станову про Н. пром. під­приємств із кількістю робітників не менше 5-ти за наявності мех. двигуна і не менше 10-ти за його від­сутності. Після доповіді голови УРНГ В. Чубаря 5-й Всеукр. зʼїзд рад на поч. березня 1921 ухвалив ріше­н­ня завершити Н. і концентрацію приватногосп. під­приємств. У звʼяз­ку із за­провадже­н­ням нової економічної політики у травні 1921 УРНГ прийняла формал. ріше­н­ня про припине­н­ня Н., однак усі під­приємства, окрім дрібних, залишилися у держ. власності. На практиці комуніст. Н. при­звела до появи командної економіки, здатної функціонувати тільки за директивами ззовні. Н. не знищила від­чуженості робочої сили від засобів виробництва, але ліквідувала господаря-власника. Новий господар в особі держ. органу не мав матеріал. інтересу, був без­особовим і не­здатним щоден­но за­йматися конкрет. виробництвом, тому зʼявилася обʼєктивна потреба в роз­роблен­ні критеріїв і нормативів, стандарт. для всіх керованих обʼєктів. Налагодже­н­ня обліку знач. маси натурал. показників, під­готовка кошторисів, планів і звітів, організація пооперац. контролю й по­стійна пере­вірка завжди завищуваних заявок вимагали величезної армії обліковців і контролерів. Разом із тим командна економіка мала високу мобілізац. здатність, що допомагало парт. кер-ву зосереджувати максимум людських і матеріал. ресурсів на виконан­ні зав­дань, які вони вважали першочерговими.

Н. землі з її надрами, водами та лісами проголошено у Рад. Росії 26 жовтня 1917 Декретом про землю (див. Декрети радянської влади). У грудні 1917 1-й Всеукр. зʼїзд рад поширив дію цього декрету на Україну. Селяни вітали його тому, що не звикли володіти землею. Впродовж віків вони користувалися общин. або панською землею, і тільки деякі з них після Столипінської аграрної реформи 1906 стали повноцін. власниками землі. 1917–18 селянство прагнуло поділити всю землю між тими, хто її обробляє, на зрівнял. засадах («чорний пере­діл»). Ро­зуміючи ситуацію, кон­трольов. більшовиками 2-й Всерос. зʼїзд рад 1917 проголосив своїм декретом пере­дачу всієї землі селянам у без­строкове користува­н­ня. Однак більшов. партія одразу почала готувати перед­умови для реалізації своєї про­грам. вимоги — ліквідації індивід. селян. землекористува­н­ня шляхом утворе­н­ня на селі радго­спів або комун сільськогосподарських. 27 січня (9 лютого) 1918 Всерос. ЦВК додатково до Декрету про землю 1917 ухвалив «Закон о социализации земли». Термін «соціалізація» був есерівським і означав пере­дачу всієї землі без викупу в роз­порядже­н­ня органів самоупр. для зрівнял. поділу за труд. або спожив. нормою між селянами, проте замість неіснуючих органів самоупр. земля пере­йшла в роз­порядже­н­ня держ. органів. В. Ленін ви­знав, що замість соціалізації ви­йшла Н. землі, ідентична за змістом Н. промисловості. Але якщо соціалізація не суперечила приват. власності на землю і цілком вкладалася в ринк. економіку, то Н. пере­давала осн. засіб виробництва у с. госп-ві у держ. власність. У Декреті про землю 1917 за­значено, що форма користува­н­ня землею повин­на бути такою, як це вирішать в окремих селах — по­двір., хутір., общин., артіл., однак у «Законе о социализации земли» (1918) вказано, що держава сприятиме соціаліст. формам землеробства — радгоспам і комунам. В «Положении о социалистическом землеустройстве и о мерах пере­хода к социалистическому земледелию», опубл. 14 лютого 1919, всі види одноосіб. землекористува­н­ня проголошено тимчас. і від­мираючими. У березні того ж року 3-й зʼїзд КП(б)У ухвалив резолюцію «Про земельну політику», що по­вторила текст «Положения…». В Україні, де ще зберігалося від­новлене геть­маном П. Скоропадським поміщиц. землеволоді­н­ня, більшовики від­разу надавали пере­вагу створен­ню радго­спів і комун. У від­повідь під­нялася хвиля селян. пов­стань. Внаслідок цього створена пере­важно із селян. загонів Червона армія втратила боє­здатність і Україну окупували війська генерала А. Денікіна. Після від­новле­н­ня рад. влади Всеукр. рев. комітет 5 лютого 1920 прийняв новий земел. закон на засадах «чорного пере­ділу». Ленін. уряд більше не робив спроб комунізувати селянство ні в Україні, ні в Росії, а колективізація с. господарства була здійснена силовими методами тільки 1929–32. Однак колгоспники у тривалій боротьбі з державою вибороли право власності на продукцію, вироблену в присадиб. госп-ві, та частину продукції громад. господарства (її роз­поділяли за трудоднями), а також право на реалізацію своєї продукції за цінами вільного ринку. Внаслідок цього більшовикам не вдалося реалізувати в повному обсязі ухвалену на черг. зʼ­їзді РКП(б) у березні 1919 комуніст. про­граму. В країні залишилися грошовий обіг і повʼязані з ним екон. реалії: госп­розрахунок на держ. під­приємствах, оптова та роз­дрібна держ. і кооп. торгівля, базарна (під ви­глядом колгосп.) торгівля продовольством та сировиною с.-г. походже­н­ня.

Завантажити статтю