Нафтохімія
Визначення і загальна характеристика
НАФТОХІ́МІЯ — науковий напрям, пов’язаний із вивченням хімічного складу нафти, процесів отримання нафтопродуктів і кінцевих хімічних продуктів, а також матеріалів із нафтової сировини. Див. Нафтопереробна промисловість та Нафтохімічна промисловість. Зародження Н. розпочалося наприкінці 19 ст., коли світ. видобування продуктів нафтогаз. галузі досягло 4–5 млн т на рік. Згодом були вперше проведені хлорування та гідрохлорування нафт. вуглеводнів, вивчено процеси їхнього нітрування, рідинофаз. окиснення, каталітич. перетворення висококиплячих вуглеводнів, одержання ізопропілового спирту, що суттєво розширило розвиток нафтохім. досліджень. Знач. внесок у становлення Н. зробили науковці: укр. — Л. Гурвич, рос. — Ф. Бельштейн, К. Лисенко, В. Марковников, рос. і амер. — В. Іпатьєв, чечен. — С. Хаджиєв. Остаточно як наук. напрям виокремилася із органіч. хімії у серед. 20 ст.
Нині з нафти виробляють автомобіл. дизел., авіац., реактивне, котел. і пічне палива, а також різні мастила. Хім. продуктами, отриманими унаслідок перероблення нафти, називають функціонал. похідні вуглеводнів: спирти, альдегіди, кетони, кислоти, галоїд- та нітропохідні. Матеріали з нафт. сировини — це пластмаси, каучуки, волокна, миючі засоби, духмяні речовини, ліки, засоби боротьби з с.-г. шкідниками. Осн. завдання Н. — створення наук. основ технології нафтохім. процесів. Нафтохім. галузь належить до таких, що нині найдинамічніше розвиваються у світі. Нафтохім. ринок стає все більш глобалізованим як у питаннях створення та впровадження нових технологій у галузі, так і щодо користувачів продукції, доступності сировин. бази, що завдяки сучас. технол. рішенням розширена розчинним у нафті газом, природ. газом і газовим конденсатом. На Н. припадає понад 1/2 світ. виробництва органіч. речовин і понад 1/3 продукції всієї хім. промисловості. В індустр. країнах вона є ключовою галуззю економіки. Хоча кількісні показники розвитку Н. уже відійшли на 2-й план, однак світ. об’єм осн. нафтохім. продукції невпинно зростає, збільшується її асортимент і покращується якість. У нафтохім. дослідж. широко застосовують комплексні методи, що поєднують досягнення різних наук, зокрема й фіз. хімії, математики та фізики. Їх пріоритет. завданням є пошук нових способів і реакцій, що, ставши основою новіт. технол. процесів, можуть призвести до підвищення рівня виробництва.
Споживачами нафтохім. продукції є практично всі галузі промисловості: енергетика, с. госп-во, будівництво, електроніка, житл. і пром. будівництво, автобудівництво, торгівля та ін. Тому сучасні нафтохім. виробництва формують з огляду на наявність та доступність в регіоні вуглеводневих ресурсів і технол. можливостей для одержання базової продукції; з її заг. кількості у Зх. Європі виготовляють 32 %, в азіат. регіоні та Пн. Америці (США — 26 %) — по 30 %. Зх.-європ. компанії переважно виробляють наукоємну високовартісну продукцію — синтет. барвники, лаки, спец. хімію. Остан. часом і япон. компанії нарощують її виробництво, скорочуючи, натомість, випуск дешевих нафтохім. продуктів. Швидкими темпами розвивається Н. в Китаї, де постійно зростає виробництво пластмас, хім. волокон і синтет. каучуку. В країнах Перської затоки — Саудів. Аравії, ОАЕ, Ірані, Кувейті — побудовані забезпечені влас. сировиною потужні нафтохім. комплекси. Тривалий період нафтохім. пром-сть України займала провідні позиції у світі. Нині через відсутність або недостатність важливих сировин. продуктів, заг. спад пром. виробництва, низький тех. і технол. рівень, високу матеріало- та енергоємність й ін. чинники ситуація суттєво погіршилася. За рівнем технол. розвитку підприємства укр. Н. на 20–25 р. відстають від подібних у розвинених країнах, абсолютна їх більшість потребує інновацій. Водночас в Україні залишається потужна пром. база, створена ще в рад. період у Дніпрі, Кривому Розі (Дніпроп. обл.), Харкові, Сумах, Бердянську (Запоріз. обл.), Маріуполі (Донец. обл.), Одесі, Києві, Білій Церкві (Київ. обл.), Ніжині (Черніг. обл.), Львові, Бориславі (Львів. обл.) та ін.