Нафтопостачання
НАФТОПОСТАЧА́ННЯ — сукупність процесів, що забезпечують транспортування нафти та нафтопродуктів для потреб промислових, аграрних, транспортних та інших підприємств і населення від районів видобування (виробництва) у райони використання. До Н. належать також приймання, зберігання та відвантаження нафти споживачам. Осн. види транспорту: трубопровідний, залізничний, автомобільний, річковий і морський. Н. здійснюють через склади нафти та нафтопродуктів (резервуарні парки нафтоперероб. і нафтохім. підприємств, насос. і налив. станцій магістрал. нафто- та нафтопродуктопроводів, нафтобази, автозаправні станції, відомчі склади, підприємства держрезерву). У знач. об’ємах нафту транспортують нафтопроводами магістральними — важливою складовою нафтотранспорт. системи України. Для Н. характерні специфічні критерії планування й управління, особливістю яких є створення знач. запасів нафтопродуктів на нафтобазах, що є найважливішою ланкою в процесі обігу нафтопродуктів. Їх розглядають як осн. елемент системи транспорту та зберігання нафти і нафтопродуктів. Надійність Н. досягають оптимал. розподілом товар. запасів нафти та створенням необхід. місткості резервуар. парків. Засобами забезпечення маневреності є резерви пропуск. спроможності трубопроводів, місткість резервуар. парків і запаси нафти в них. На поч. 21 ст. введено в експлуатацію Одеса–Броди Нафтопровід з нафт. терміналом, запроектов. як стратегічно важливий об’єкт Н. в Україні. Він об’єднав у єдину систему діючі нафтопроводи на Зх. і Сх. України — «Дружба» Нафтопровід і Придніпровські магістральні нафтопроводи. Окрім Надвірнянського (Івано-Фр. обл.; див. «Нафтохімік Прикарпаття»), до нафтопроводів були під’єднані усі великі укр. нафтопереробні заводи. Нині Україна має розвинену нафтотранспортну систему з виходом до Чорного моря й володіє знач. потенціалом щодо транзиту іноз. споживачам.
Завантажити статтю
