Населений пункт
Визначення і загальна характеристика
НАСЕ́ЛЕНИЙ ПУНКТ — територіально обмежене людське поселення з постійними мешканцями, житловою, господарською та іншою забудовою, що склалася в результаті суспільної діяльності, на земельних ділянках, з адміністративно закріпленою географічною назвою. Н. п. — первин. елемент системи розселення насел. на певній тер. (на материку, в державі, окремому її регіоні тощо), місце і територ. форма організації його життєдіяльності. Виникнення та розвиток Н. п. в істор. аспекті зумовлені передусім сусп. природою людини, її можливостями. У давнину праця об’єднаних спільнот давала кращі результати добування життєво необхідних ресурсів, безпеки людей. На особливості формування Н. п. істотно впливали природно-геогр., істор., соц.-екон. чинники, а також наявність шляхів сполучення, міграції насел. Найінтенсивніший розвиток Н. п. в різні часи відбувався на тер., пов’язаних із с.-г. освоєнням земель, використанням корис. копалин, лісових ресурсів, водних джерел.
Н. п., їхній стан, тенденції змін є невід’єм. показником розвитку суспільства, зокрема госп. діяльності, соц. сфери, транспорт. системи, зайнятості насел. Водночас зміни, що відбуваються в соц.-екон. розвитку держави, життєдіяльності насел., впливають на поселен. мережі й, зокрема, Н. п. Зазнають змін їх величина, людність, демогр. потенціал, функції, соц. стан, роль у територ. структурі розселення насел. Важливу роль відіграє екол. ситуація. Н. п. розрізняють за розмірами, видами, формами й типами. За характером планування найпоширенішими формами є прямокутні, лінійні (вздовж річок, шляхів), радіальні, кільцеві, а також безсистемні. Загалом Н. п. поділяють на сільські та міські, однак у деяких країнах діють згідно з нац. традиціями і дещо ін. варіанти.
Згідно з Конституцією України (1996, ст. 133), Н. п. поділяють на 3 категорії: міста, селища, села. В укр. системі адм.-територ. поділу 2 міста мають спец. статус: Київ (обумовлено його функціями як столиці) і Севастополь (пов’язано з розташуванням у ньому інфраструктури військ.-мор. сил України та Чорномор. флоту РФ). Після відновлення незалежності до категорії міста респ. (у АР Крим, що нині анексована РФ) й обл. (у 24-х областях) значення зараховували міста, що відповідали кільком чи одному з таких критеріїв: є екон., освіт. і культур. центрами; мають насел. понад 30 тис. осіб (за часів УРСР — 50 тис.); знач. житл. фонд і комунал. госп-во; потужну пром-сть; важливе соц.-культурне, істор., курортне, оборонне значення; перспективу розвитку перерахованих критеріїв. 1990–92 на тер. Донец. обл., що нині частково контролюють сепаратисти т. зв. Донец. нар. респ., до категорії міста обл. значення віднесли: Авдіївку (станом на 1 січня 2014 — 35 090 осіб), Вугледар (15 294), Димитров (від 2016 — Мирноград; 49 519), Докучаєвськ (23 641), Жданівку (12 301) та Новогродівку (15 247); від 1991 містом респ. значення є Судак (15 232), від 1993 — Армянськ (22 286). 1990 містами обл. значення також стали Вільногірськ (станом на 1 січня 2020 — 22 675) і Тернівка (27 635; обидва — Дніпроп. обл.); 1991 — Очаків (Микол. обл.; 14 036); 1992 — Первомайський (Харків. обл.; 29 357), Ватутіне (16 200) та Золотоноша (27 664; обидва — Черкас. обл.); 1993 — Болехів (Івано-Фр. обл.; 10 399), Южне (Одес. обл.; 32 724), Лебедин (Сум. обл.; 24 600), Люботин (Харків. обл.; 20 646), Нетішин (Хмельн. обл.; 36 746); 1994 — Березань (16 383); 1995 — Ржищів (7323; обидва — Київ. обл.) й Острог (Рівнен. обл.; 15 457); 1997 — Теплодар (Одес. обл.; 10 146); 1998 — Хуст (Закарп. обл.; 28 321); 1999 — Старокостянтинів (Хмельн. обл.; 34 455); 2000 — Козятин (22 951), Ладижин (22 589; обидва — Вінн. обл.), Новодністровськ (Чернів. обл.; 10 622); 2001 — Берегове (Закарп. обл.; 23 571); 2002 — Моршин (5754) і Новий Розділ (28 304; обидва — Львів. обл.); 2003 — Малин (Житомир. обл.; 25 831) і Чоп (Закарп. обл.; 8819); 2006 — Буча (36 284); 2010 — Обухів (33 419; обидва — Київ. обл.); 2013 — Гола Пристань (Херсон. обл.; 13 971) і Чортків (Терноп. обл.; 28 686); 2014 — Бурштин (Івано-Фр. обл.; 14 976) і Новгород-Сіверський (Черніг. обл.; 12 862); 2015 — Гадяч (Полтав. обл.; 23 341), Бережани (17 430) та Кременець (20 827; обидва — Терноп. обл.); 2016 — Балта (18 242) та Біляївка (12 526; обидва — Одес. обл.). Окрім Сімферополя та центрів областей, до цієї категорії ще до поч. 1990-х рр. були віднесені (з насел. понад 30 тис.): Джанкой (35 693), Євпаторія (107 040), Керч (144 626), Феодосія (69 040), Ялта (78 200; усі — АР Крим); Бахмут (до 2016 — Артемівськ; 77 474), Горлівка (254 461), Добропілля (30 884), Дружківка (59 596), Єнакієве (81 054), Костянтинівка (76 065), Краматорськ (162 811), Макіївка (351 820), Маріуполь (458 533), Покровськ (до 2016 — Красноармійськ; 64 533), Слов’янськ (116 694), Сніжне (48 003), Торез (56 993), Торецьк (до 2016 — Дзержинськ; 34 750), Харцизьк (58 641), Шахтарськ (50 468), Ясинувата (35 701; усі — Донец. обл.); Алчевськ (110 474), Антрацит (54 242), Брянка (46 830), Довжанськ (до 2016 — Свердловськ; 64 895), Кадіївка (до 2016 — Стаханов; 77 168), Лисичанськ (103 459), Первомайськ (38 235), Ровеньки (47 370), Рубіжне (59 951), Сіверськодонецьк (108 899), Сорокине (до 2016 — Краснодон; 44 014), Хрустальний (до 2016 — Красний Луч; 82 228; усі — Луган. обл., що нині частково контролюють сепаратисти т. зв. Луган. нар. респ.; усі — станом на 1 січня 2014); Жмеринка (34 353), Могилів-Подільський (30 389; обидва — Вінн. обл.); Володимир-Волинський (38 340), Ковель (68 240), Нововолинськ (51 010; усі — Волин. обл.); Жовті Води (43 591), Кам’янське (до 2016 — Дніпродзержинськ; 231 915), Кривий Ріг (619 278), Марганець (46 097), Нікополь (109 122), Новомосковськ (70 357), Павлоград (104 225), Покров (до 2016 — Орджонікідзе; 38 570), Синельникове (30 321; усі — Дніпроп. обл.); Бердичів (74 839), Коростень (62 833), Новоград-Волинський (55 790; усі — Житомир. обл.); Мукачево (Закарп. обл.; 85 796); Бердянськ (109 187), Енергодар (53 343), Мелітополь (151 948), Токмак (30 532; усі — Запоріз. обл.); Калуш (66 140), Коломия (61 265; обидва — Івано-Фр. обл.); Біла Церква (209 238), Бориспіль (63 169), Бровари (108 349), Васильків (37 507), Ірпінь (60 084), Фастів (45 393; усі — Київ. обл.); Олександрія (78 366), Світловодськ (44 466; обидва — Кіровогр. обл.); Борислав (33 186), Дрогобич (75 396), Самбір (34 695), Стрий (59 730), Червоноград (65 871; усі — Львів. обл.); Вознесенськ (34 404), Первомайськ (64 103), Южноукраїнськ (39 404; усі — Микол. обл.); Білгород-Дністровський (48 674), Ізмаїл (71 299), Подільськ (до 2016 — Котовськ; 40 023), Чорноморськ (до 2016 — Іллічівськ; 58 934; усі — Одес. обл.); Горішні Плавні (до 2016 — Комсомольськ; 50 816), Кременчук (219 022), Лубни (45 032), Миргород (39 099; усі — Полтав. обл.); Вараш (до 2016 — Кузнецовськ; 42 246), Дубно (37 464; обидва — Рівнен. обл.); Глухів (32 686), Конотоп (85 603), Охтирка (47 603), Ромни (38 947), Шостка (74 125; усі — Сум. обл.); Ізюм (46 653), Лозова (54 618), Чугуїв (31 861; усі — Харків. обл.); Каховка (35 795), Нова Каховка (45 422; обидва — Херсон. обл.); Кам’янець-Подільський (98 970), Славута (35 230), Шепетівка (41 189; усі — Хмельн. обл.); Сміла (66 972) та Умань (82 603; обидва — Черкас. обл.); Ніжин (68 007), Прилуки (53 395; обидва — Черніг. обл.; усі — станом на 1 січня 2020). До категорії міста рай. значення належать переважно міста, що відповідають кільком чи одному з таких критеріїв: працюють пром. підприємства, діє вузл. залізнична станція; є комунал. госп-во, знач. житл. фонд, мережа соц.-культур. закладів; проживають понад 10 тис. осіб, бл. 2/3 якого зайнято в промисловості чи соц.-культур. сфері; мають перспективу розвитку перелічених критеріїв. 1992 містами рай. значення стали Щолкіне (АР Крим; 11 169), Світлодарськ (Донец. обл.; 12 127; обидва — станом на 1 січня 2014); 1993 — Глиняни (Львів. обл.; 3050), Зеленодольськ (Дніпроп. обл.; 13 056); 1999 — Шумськ (Терноп. обл.; 5417); 2000 — Перещепине (Дніпроп. обл.; 9805), Березне (Рівнен. обл.; 13 285); 2001 — Баранівка (Житомир. обл.; 11 497), Ланівці (Терноп. обл.; 8401), Липовець (Вінн. обл.; 8181); 2003 — Олевськ (Житомир. обл.; 10 305); 2004 — Перечин (Закарп. обл.; 6644); 2005 — Новий Калинів (Львів. обл.; 4233); 2008 — Батурин (Черніг. обл.; 2492); 2012 — Чуднів (Житомир. обл.; 5494); 2017 — Решетилівка (Полтав. обл.; 9199; усі — станом на 1 січня 2020). Водночас від рад. періоду донині розрізняють селище міського типу та с-ще (різновид сільс. Н. п., в якому переважно менші тер. і кількість жит., ніж у селі). Статус наявних смт залишається невизначеним. За традицією, до цієї категорії належать Н. п., де працюють підприємства з виготовлення пром. і перероблення с.-г. продукції, діє вузл. залізнична станція, збудовано значні гідротех. споруди; є комунал. і соц. інфраструктура; а також проживають понад 2 тис. осіб, із них бл. 2/3 мають бути робітники, службовці та чл. їхніх сімей. Деяким смт, як і містам, давали категорію з перспективою екон. і соц. розвитку. Зміни категорії Н. п., надання містам спец. статусу, респ., обл. чи рай. значення, зміни меж Н. п., їх найменування і перейменування регулюють Закони України.
Наприкінці 2010-х рр. нараховувалося 29 719 Н. п., із них 461 місто (зокрема міст, що мають спец. статус, респ. та обл. значення — 189), 882 смт, 28 376 сіл і с-щ. В Україні найбільша кількість міст і смт знаходиться у Донец. обл. (відповідно 52 і 131, з них значна кількість не відповідають критеріям), сільс. Н. п. — у Львів. обл. (1850); найменше міст — у Микол. та Херсон. обл. (по 9), смт і сільс. Н. п. — у Чернів. обл. (відповідно 8 і 398). Сільс. Н. п. займають 95,4 % від заг. кількості Н. п., але в них проживає лише бл. 30 % насел. України. Від 2014 донині триває реформа децентралізації, після завершення якої планують відкорегувати й наявні категорії Н. с. Див. також Історичне населене місце, Містечко, Хутір.
Завантажити статтю
