Нароков Михайло Семенович
НАРО́КОВ Михайло Семенович (справж. — Якубов; 14(26). 02. 1879, с. Олександрівка Олександрів. пов. Катеринослав. губ., нині Покров. р-ну Дніпроп. обл. — 25. 06. 1958, Москва) — актор, режисер. Нар. арт. РРФСР (1937). Навч. у Бердян. гімназії (нині Запоріз. обл.). Сценічну діяльність розпочав 1896 у трупі П. Соколова-Жамсона (м. Мелітополь, нині Запоріз. обл.). 1897–98 працював у Театрі А. Дюкової у Харкові, 1899–1900 — Театрі М. Соловцова у Києві, 1901–02 — «Новому театрі» Л. Яворської у С.-Петербурзі, 1903–04 — театрі Нар. дому у м. Нижній Новгород (нині РФ), згодом «Т-ві нової драми» під керівництвом В. Мейєрхольда, Театрі В. Коміссаржевської у С.-Петербурзі. 1920–49 — актор і реж. Малого театру у Москві. Автор кн. спогадів «Биография моего поколения» (Москва, 1956). Актор. гра Н. була позначена інтелектуалізмом, тонким нюансуванням настроїв персонажів; його трактування відомих ролей вирізнялося полемічністю. Мав імпозантну зовнішність та величну статуру, глибокий оксамит. тембру басовитий голос, величез. сценіч. темперамент.
Додаткові відомості
- Основні ролі
- Нещасливцев, Паратов («Ліс», «Безприданниця» О. Островського), Дантон («Смерть Дантона» Ґ. Бюхнера), Кромвель («Олівер Кромвель» А. Луначарського), Петригін («Скутаревський» Л. Леонова), Черних («Слава» В. Гусєва), Де Сільва («Урієль Акоста» К. Гуцкова).
- Основні вистави
- «Растеряєва вулиця» за Г. Успенським (1929), «Розгром» за О. Фадєєвим (1932), «Соло на флейті» І. Микитенка (1935).
Рекомендована література
- Луначарский А. К юбилею М. С. Нарокова // Известия. 1927, 25 янв.;
- Эрманс Э. Тридцать лет или Жизнь актера // Рабис. 1927. № 1.
Завантажити статтю
Людина 
