Народність

НАРО́ДНІСТЬ Термін «Н.» використовували перед­усім в рад. істор. і етногр. дослідж. на по­значе­н­ня деяких етніч. спільнот на різних етапах їхнього роз­витку (від первісності до сучасності); вважали, що Н. — істор. форма спільності людей, що виникає на певній тер. у процесі консолідації різних племен або етносів завдяки створен­ню єдиної мови, культури, традицій, обрядів як попередник нації. Часто Н. вживали як синонім до понять національність, народ, однак усталеного і заг.-прийнятого ви­значе­н­ня Н. не було. Міністр нар. просвіти Рос. імперії С. Уваров 1833 висунув і об­ґрунтував офіц. теорію, що стала держ. ідеологією Рос. імперії, де Н. є однією зі складових гасла «православʼя, самодержавство, народність», що було антитезою гаслу Великої франц. революції «свобода, рівність, братерство». У рад. часи в істор. науці домінувала Давньоруської народності Концепція (виникла на­прикінці 1930-х — на поч. 1940-х рр.) про утворе­н­ня з єдиної давньорус. Н. 3-х «братніх» — рос., укр. і білоруської. Ще 1904 М. Грушевський роз­критикував теорію заг.-­руської Н. і натомість висунув власну про самобутність істор. роз­витку українського народу. Рад. етно­графи роз­глядали Н. як стадіал. етап роз­витку (або тип) етносу, притаман. класовому су­спільству докапіталіст. доби, та поділяли їх на рабо­власн. і фе­одальні. У 1960–80-х рр. вони роз­робили концепцію істор. типів етніч. спільнот, згідно з якою кожен етнос проходив у своєму сусп. роз­виткові 3 стадії: племʼя — Н. — нація. У теорії рад. етно­графії етнос роз­глядали як видове поня­т­тя, а племʼя, народність і нація — як родові, що від­ображають стадії його істор. роз­витку. Від 1990-х рр. більшість укр. науковців від­мовилася від викори­ста­н­ня терміна «Н.» як за­старілого.

Завантажити статтю