Народність

Визначення і загальна характеристика

НАРО́ДНІСТЬ Термін «Н.» використовували передусім в рад. істор. і етногр. дослідж. на позначення деяких етніч. спільнот на різних етапах їхнього розвитку (від первісності до сучасності); вважали, що Н. — істор. форма спільності людей, що виникає на певній тер. у процесі консолідації різних племен або етносів завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів як попередник нації. Часто Н. вживали як синонім до понять національність, народ, однак усталеного і заг.-прийнятого визначення Н. не було. Міністр нар. просвіти Рос. імперії С. Уваров 1833 висунув і обґрунтував офіц. теорію, що стала держ. ідеологією Рос. імперії, де Н. є однією зі складових гасла «православ’я, самодержавство, народність», що було антитезою гаслу Великої франц. революції «свобода, рівність, братерство». У рад. часи в істор. науці домінувала Давньоруської народності Концепція (виникла наприкінці 1930-х — на поч. 1940-х рр.) про утворення з єдиної давньорус. Н. 3-х «братніх» — рос., укр. і білоруської. Ще 1904 М. Грушевський розкритикував теорію заг.-­руської Н. і натомість висунув власну про самобутність істор. розвитку українського народу. Рад. етнографи розглядали Н. як стадіал. етап розвитку (або тип) етносу, притаман. класовому суспільству докапіталіст. доби, та поділяли їх на рабовласн. і феодальні. У 1960–80-х рр. вони розробили концепцію істор. типів етніч. спільнот, згідно з якою кожен етнос проходив у своєму сусп. розвиткові 3 стадії: плем’я — Н. — нація. У теорії рад. етнографії етнос розглядали як видове поняття, а плем’я, народність і нація — як родові, що відображають стадії його істор. розвитку. Від 1990-х рр. більшість укр. науковців відмовилася від використання терміна «Н.» як застарілого.

Завантажити статтю