Народні художні промисли

Визначення і загальна характеристика

НАРО́ДНІ ХУДО́ЖНІ ПРО́МИСЛИ В Україні Н. х. п., як складова народного мистецтва, досягли знач. розвитку в 18–19 ст. До осн. видів Н. х. п. належать вишивання, гончарство, кераміка, килимарство, лозоплетіння, ткацтво, різьбярство. Виробляли художні тканини для пошиття одягу, прикрашання інтер’єру житла та використання у побуті, потреб церкви, вироби зі шкіри, дерев’яний, гончарний і гутний посуд, меблі, знаряддя праці, а також сакрал. предмети (мальовані на дереві та склі хатні ікони, різьблені хрести й натільні хрестики тощо). Засн. на ручній праці Н. х. п. у 2-й пол. 19 ст. не витримували конкуренції фабрич. продукції і почали занепадати. За їх збереження й розвиток виступали губерн. земства, товариства прихильників Н. х. п. та навіть уряд. комісія австр. сейму. Це сприяло їх підтримці та поширенню, так було засн. гончарну школу (1875) та школу дерев’яного промислу (1894) в Коломиї, ткац. навч. школу в Косові (1882; обидва — нині Івано-Фр. обл.), крайову школу столярства в Станіславі (нині Івано-Франківськ, 1883), різьбяр.-каменяр. школу в Тернополі (1894) та ін. Окрім приват., коли виготовленням тих чи ін. виробів займається хтось у родині, або й вся родина, Н. х. п. були поширені у багатьох мона­стир., міських та сільс. майстернях. За багатьма містечками та селами України навічно закріпилася слава відомих осередків того чи ін. виду Н. х. п. До найбільших центрів гончарства та кераміки в Україні належать: Опішня, Олешня, Вільхівка, Міські Млини, Нова Водолага, Ізюм, Гнилець, Дибинці, Васильків, Адамівка, Межигір’я, Бубнівка, Косів, Пістинь, Коломия, Хуст, Берегове. Вишивання традиційно розвивалося на всій тер. України, однак світ. слави набули вироби майст­рів з Решетилівки, Космача, Борщева, Яворова. Майстрами ткац­­тва та килимарства славилися Дігтярі, Богуслав, Кролевець, Косів, Хотин, Клембівка. Різьбярство розвивалося у Яворові, Річці, Брустурах, Гутиську. Лозоплетінням займалися у багатьох селах на Остерщині Черніг. обл., Полтавщині, Сумщині, Буковині та Закарпатті. Серед відомих осередків: Чернігів, Лохвиця, Мала Перещепина, Уза. Кілька видів Н. х. п. успішно розвивали у Великих Сорочинцях, Вижниці, Уж­городі, Косові, Решетилівці. У 1920-х pp. в УСРР Н. х. п. організували в кооперативи, які у 1960-х pp. реорганізували в держ. ф-ки худож. виробів. У різний час діяли худож.-вироб. об’єднання «Гуцульщина» (Косів), «Вінничанка», Київське виробничо-художнє об’єд­нання ім. Т. Шевченка, «Полтавчанка», «Україна» (Харків), ф-ки «Богуславка» (Київ. обл.), Великосорочинська фабрика художніх виробів ім. Н. Крупської (Миргород. р-н Полтав. обл.), Драчинська художньо-сувенірна фабрика (Сваляв. р-н Закарп. обл.), Івано-Франківська фабрика ім. Р. Люксембурґ, «Кролевецьке художнє ткацтво» (Сум. обл.), Львівська фабрика художніх виробів ім. Лесі Українки, Решетилівська фабрика художніх виробів ім. К. Цеткін (Полтав. обл.), Ужгородська фабрика художніх виробів «Худож­пром», завод «Художній керамік» (смт Опішня Зіньків. р-ну Полтав. обл.). Вироби Н. х. п. експонували на обл., респ., всесоюз. і міжнар. виставках, у музеях (зокрема НМУНДМ, МЕХП, Коломий. музеї нар. мистецтва Гуцульщини та Покуття), музеях нар. архітектури та побуту в Києві, Львові, Ужгороді, Переяславі (Київ. обл.), Чернівцях.

Завантажити статтю