Народний Секретаріат повстанський
НАРО́ДНИЙ СЕКРЕТАРІА́Т ПОВСТА́НСЬКИЙ — орган із керівництва підпільним і повстанським рухом проти німецько-австрійської окупації України, Української Центральної Ради, згодом — гетьманату, за відновлення в ній радянсько-більшовицької влади. Ін. назви — «Дев’ятка», «Повстанська дев’ятка», «Революційна дев’ятка». Створ. 18 квітня 1918 на сесії ЦВК Рад. України у м. Таганрог (нині РФ) замість формально ліквідов. там Народного Секретаріату. До Н. С. п. входило 9 чл., розподілених по секретарствах (відділах) зв’язку, військ., рев. пропаганди: більшовики А. Бубнов, В. Затонський, Г. Пятаков, М. Скрипник (голова); рос. ліві есери С. Мстиславський, П. Сєверов-Одоєвський, В. Сьомушкін, Є. Терлецький; укр. лівий соціал-демократ М. Врублевський. Парт. склад «Дев’ятки» відображав ситуацію, що склалася у ЦВК, обраному на 2-му Всеукр. з’їзді рад (березень 1918), де більшовики не мали більшості. Через це вони мусили в Н. С. п. піти на формал. представниц. паритет із рос. партією есерів. Однак оскільки група лівих укр. соціал-демократів стала політ. сателітом більшовиків, і тому, що Н. С. п. базувався в Москві, вплив останніх у ньому домінував. Хоча ліві есери і намагалися проводити через нього свою тактику підготовки повстання шляхом створення добре організов. і технічно підготовлених бойових груп та осередків, підпорядк. центр. штабу, емісари РКП(б) обстоювали пріоритет розгортання політ. руху та структур, які мали б перебрати владу. Однак і серед верхівки більшовиків України, поділеної на групи правих, лівих і центр, не було єдності у виробленні стратегії «Дев’ятки», її завдань та перспектив. Ліві, зокрема А. Бубнов, Г. Пятаков, В. Затонський, виходячи з ультрарев. позицій, на 1-му з’їзді КП(б)У (5–12 липня 1918) стверджували, що більшовики через Н. С. п. вже створили потужну повстан. організацію в Україні — систему військ.-рев. комітетів із військ. штабами при них та мережу прикордон. агентур і технічно їх забезпечили. При цьому вони наполягали на необхідності негайно приєднатися до зброй. повстання, що, на їхню думку, вже охопило Україну, і очолити його. Відтак «Дев’ятка» вже без лівих есерів мала перетворитися на вищий орган влади — комуніст. уряд України. Праві (Е. Квірінг, Я. Яковлєв, В. Аверін та ін.) реалістично оцінювали розстановку класових і політ. сил на той момент і вказували на відсутність у більшовиків належ. сил та впливу в Україні. Вони пов’язували успіх повстання там із успіхами пролетар. революцій у Німеччині та Австрії і безпосеред. підтримкою з боку більшов. Росії (з наступ. приєднанням до неї України), тому наполягали на необхідності ретел. організац.-тех. підготовки повстання. Крім того, зброй. виступ лівих есерів 6–7 липня 1918 у Москві проти більшов. диктатури унеможливив співпрацю цих партій загалом і у «Дев’ятці» зокрема. 1-й з’їзд КП(б)У підтримав позицію правих і 9 липня 1918 ухвалив резолюцію Я. Яковлєва, у якій зазначалося: «Існування Народного Секретаріату [повстанського] як центру Рад. влади в умовах відсутності Рад як органів влади на місцях є фікцією шкідливою, що сприяє самообману мас…». Згідно з резолюцією, Н. С. п. припиняв існування, натомість мав бути створ. Центр. військ.-рев. комітет. Обговорюючи питання про Н. С. п. на 1-му з’їзді КП(б)У, навіть його чл. не змогли назвати конкретні приклади роботи «Дев’ятки», окрім випуску «Короткого керівництва до утворення ВРК», і не через конспірацію, а через реальну відсутність такої. Тому згодом представники комуніст. історіографії змушені були вдаватися до фальсифікацій, аж до надання заднім числом Н. С. п. ідеологічно вивіреної назви — «Всеукраїнське бюро для керівництва повстанською боротьбою проти німецьких окупантів».
Рекомендована література
- ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад: Стеногр. звіт. Х., 1932;
- Первый съезд Коммунистической партии (большевиков) Украины 5–12 июля 1918 года: Протоколы. К., 1988.
Завантажити статтю
