Народний комісаріат освіти УРСР

НАРО́ДНИЙ КОМІСАРІА́Т ОСВІ́ТИ УРСР  — державний орган управління дошкільною, шкільною, позашкільною та вищою освітою в Україні. 17(30) грудня 1917 на 1-му Всеукр. з’їзді рад у Харкові створ. Народний Секретаріат (виконав. орган Тимчас. ЦВК Рад. України) як укр. рад. уряд на противагу УЦР і обрано перших нар. секр., зокрема освіти — В. Затонського. У період діяльності укр. уряду УЦР та її освіт. керів. органів (Ген. секретаріат освіти, Міністерство нар. освіти) Нар. Секретаріат (ліквідов. у квітні 1918) не впливав на розвиток освіти в Україні. 28 листопада 1918 при Тимчас. робітн.-селян. уряді України створ. відділ нар. освіти. 29 січня 1919 Тимчас. робітн.-селян. уряд перейм. у РНК УСРР, що діяла під контро­лем ЦК КП(б)У, а фактично — РНК РСФРР і ЦК РКП(б), а відділ освіти — у Нар. комісаріат освіти (НКО) УСРР (від 12 травня до 3 липня 1919 його очолював Г. Михайличенко). До відання НКО УСРР перейшли всі навч. заклади та культ.-осв. установи України. Постановою РНК УСРР «Про народний комісаріат освіти» (1919) узаконено структуру НКО (широка колегія, керівна колегія, статист. бюро, секретаріат, відділи: постачання, фінанс., заг., організац.-інструктор., соц. виховання, мистецтв, ВШ, шкіл., позашкіл.). На початк. етапі діяльності НКО УСРР мав здійснювати шкіл. реформу за зразком РСФРР і втілювати рос. освітні документи. Однак на поч. 1920-х рр., коли на території України було встановлено рад. владу, в склад. соц.-екон. умовах він обрав альтернатив. шлях і розробив власну модель системи освіти, що відповідала реаліям життя в УСРР. Ідеологом нової системи освіти став нарком освіти Г. Гринько, вона втілена в освіт. документах — Декларації про соц. виховання дітей (1920) і Кодексі законів УСРР про нар. освіту (1922). На відміну від освіт. системи РСФРР, основою якої була ідея про єдину труд. школу, прописана у Положенні про єдину труд. школу РСФРР (1918) та Осн. принципах Єдиної труд. школи (1918), в альтернатив. укр. моделі освіти пріоритет. гаслом проголошено «охорону дитини», або «охорону дитинства» (навч., виховання, матеріал. забезпечення дітей). Для реалізації цього положення передбачено низку заходів: організація дитбудинків, садків, захистків, постій. труд. колоній; поєднання в єдину систему шкіл. й позашкіл. роботи з дітьми (школа плюс клуб, студія, колонія, майдан тощо); забезпечення всіх дітей до 15-ти р. соц.-пед. впливом (виховання, освіта, матеріал. утримання, охорона здоров’я тощо). Кодекс законів УСРР про нар. освіту узаконив держ. альтернативну рос. модель освіти в УСРР (дитсадок, заклади соц. виховання та проф­школи, технікуми й інститути); затвердив на держ. рівні нову структуру НКО УСРР (НКО, його заст., колегія, секретаріат, фінанс.-екон. упр., гол. комітет профес. і спец.-наук. освіти, гол. політ.-освіт. комітет, держ. видавництво, рада з освіти нац. меншин), функції усіх підструктур; постачання органів і установ НКО УСРР (фінансування, матеріал. забезпечення, соц. забезпечення учнів, видавн. діяльність тощо). Одним із напрямів реформування освіт. системи стала її українізація та забезпечення розвитку шкільництва мовами нац. меншин. Розроблена система освіти діяла в УСРР до 1931–32. У 1930–40-х рр. зріс бюрократ. централізм, вплив більшов. партії в освіті, здійснено уніфікацію освіт. систем у союз. респ., проведено «чистку» апарату, черг. реорганізацію НКО, який поступово втратив самостійність в упр. освітою в Україні. 25 березня 1946 Раднарком УРСР перейм. у РМ УРСР, а НКО союз. і автоном. респ. — у мін-ва. У різні роки НКО УРСР очолювали О. Шумський, М. Скрипник, В. Затонський, Ф. Редько, С. Бухало, П. Тичина.

Завантажити статтю