Народний комісаріат закордонних справ УСРР

НАРО́ДНИЙ КОМІСАРІА́Т ЗАКОРДО́Н­НИХ СПРАВ УСРР — ві­домство закордон­них справ Радянської України. Його історія починається від створ. 14(27) грудня 1917 у Харкові зʼ­їздом рад нар. секретаріату з між­нац. справ Рад. України на чолі з більшовиком С. Бакинським (справж. — Л. Бернгейм). Однак принцип. пита­н­ня між­нар. характеру мали вирішувати без­посередньо ЦВК Рад. України й уряд, тому фактично осн. зав­да­н­ням секретаріату стала ко­ординація веде­н­ня бо­йових дій Рад. Росії і Рад. України проти Всевеликого Війська Донського й УНР. Первісно зовн.-політ. активність Рад. України була по­вʼязана із дипломатією Рад. Росії на Брест. мирних пере­говорах 1918 (див. Брестський мирний договір). Роль пред­ставників легітим. укр. уряду мала ві­ді­гравати організов. 30 грудня 1917 (12 січня 1918) ЦВК Рад. України місія у складі Ю. Медведєва (голова) та нар. секретарів В. Затонського й В. Шахрая, які уві­йшли до складу рос. делегації. Однак на противагу пред­ставникам УЦР, ця делегація не досягла поміт. дипломат. успіху. 1 березня 1918 у Полтаві нар. секретаріат з між­нац. справ реорганізов. у нар. секретаріат закордон. справ на чолі з В. Затонським, якого 4 березня змінив М. Скрипник. Разом із Ю. Коцюбинським і М. Врублевським він очолив над­звич. повноважне посольство ЦВК Рад. України і нар. секретаріату до Москви, де без­успішно намагався зберегти в РСФРР укр. рад. структури упр., але уряд В. Леніна не бажав втягне­н­ня Росії у вій­ну з Німеч­чиною, тому їх було роз­пущено (за офіц. версією, вони припинили функціонува­н­ня). У складі Тимчас. робітн.-селян. уряду України, сформов. у м. Суджа (нині Курської обл., РФ) 28 листопада 1918, зовн.-політ. ві­домство не було перед­бачене, лише з його реорганізацією 28 січня 1919 у Харкові в РНК УСРР за­проваджено нар. комісаріат закордон. справ (НКЗС) на чолі з головою уряду Х. Раковським. Уже в серед. 1919 він став роз­галуж. установою в складі 9-ти від­ділів, зокрема дипломат.-консул., правового, іноз. агентств, дипкурʼєрів, заг., інформ., архівного. Однак системну роз­будову апарату НКЗС УСРР роз­почато 1920 із роз­робле­н­ням «Положе­н­ня про Наркомат закордон­них справ республіки», за яким на нього покладено функції дипломат. зносин з іноз. державами за зав­да­н­нями уряду; виробле­н­ня проектів між­нар. актів для затвердже­н­ня їх верхов. владою УСРР; керівництво діяльністю дипломат. пред­ставництв і консул. установ; захист закон. інтересів громадян УСРР за кордоном та іноземців в УСРР; контакти з дипломат. корпусом зарубіж. держав; збір ві­домостей про соц.-екон., політ., культурне життя іноз. держав; веде­н­ня зовн.-політ. пропаганди. На чолі ві­домства стояли нар. комісар (нарком) із закордон. справ і колегія. Наркома та його заст. затверджував ВУЦВК за по­да­н­ням уряду. Під час добору й роз­становки дипломат. кадрів у першу чергу враховували їхню лояльність до більшов. режиму та приналежність до правлячої партії, кер. під­роз­ділів центр. апарату й закордон. установ входили до парт. номенклатури. На засі­да­н­нях політбюро ЦК КП(б)У вирішували пита­н­ня щодо від­рядже­н­ня місій за кордон і їхніх штатів, кадрових пере­міщень. Діяльність і кадри НКЗС знаходилися під пильним конт­ролем органів держ. без­пеки: у штаті ві­домства був уповноважений політ. контролю ГПУ; іноз. від­діл ГПУ (зовн. роз­відка) вимагав від НКЗС різнопланової інформації про іноз. пред­ставників тощо.

Реальну між­нар. діяльність уряд УСРР роз­почав після під­писа­н­ня Ризького мирного договору 1921 (між РСФРР і УСРР та Польщею), юрид. під­ставою для неї став Договір про військ. і госп. союз між РСФРР і УСРР 1920 (у його преамбулі під­креслено незалежність і суверен­ність обох республік). Вже 14 лютого 1921 Ф. Кон і Ю. Коцюбинський під­писали у Мос­кві перший мирний договір між УСРР і Литов. Демократ. Республікою. 1921 стався справжній прорив у справі між­нар. ви­знан­ня УСРР та налагодже­н­ня між­держ. від­носин, насамперед із державами, що виникли на тер. колиш. Рос. імперії — з Грузією (31 січня), Латвією (3 серпня) та Естонією (25 листопада). По­ступово до кола країн, що під­писали з УСРР між­держ. угоди, потрапили помітні європ. й азій. держави — Тимчас. угода між Австрією і РСФРР та УСРР 1921, Договір про дружбу і братерство між УСРР і Туреч­чиною 1922, Договір про пошире­н­ня Рап­пал. договору 1922 на союзні з РСФРР респ. 1922 та ін. Загалом станом на 1 травня 1923 уряд УСРР під­писав 45 між­держ. угод, 4 резолюції Ґенуезької конференції 1922 та 7 угод з між­нар. організаціями. 1921 засн. і низку дипломат. пред­ставництв (пов­предств) УСРР, організацію роботи яких покладено на НКЗС — місії при РНК РСФРР, у Чехо-Словач­чині, Німеч­чині, Польщі, Австрії, хоча інколи пред­ставниками УСРР за сумісниц­твом ви­ступали голови дипмісій РСФРР. На поч. 1922 УСРР під­тримувала якщо не де-юре, то де-факто від­носини з більш ніж 10-ма країнами; у штатах зарубіж. повноважних пред­ставництв УСРР, затв. колегією НКЗС, нарах. 82 спів­роб., зокрема у Польщі — 36 (пов­пред О. Шумський), у Німеч­чині — 17 (В. Аус­сем), у Чехо-Словач­чині — 12 (М. Левицький), в Австрії — 9 (Ю. Коцюбинський), у країнах Балтії — 8 (Є. Терлецький). У Великій Британії УСРР пред­ставляв за сумісництвом пов­пред РСФРР Л. Красін, в Італії — В. Воровський.

У штаті центр. апарату НКЗС у Харкові на той час працювали 305 осіб (включно з тех. персоналом), крім того, наркомат мав своїх уповноважених (із необхід. штатом) у Києві й Одесі, на які покладено зав­да­н­ня забезпече­н­ня роз­вʼяза­н­ня на місцях питань, що виникали при за­стосуван­ні законів щодо іноземців, а також при виконан­ні обовʼязків за між­нар. договорами. Однак, вже 18 жовт­ня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив по­станову «Про згорта­н­ня апарату НКЗС» і доручив заст. глави НКЗС УСРР В. Яковлєву роз­почати пере­говори з НКЗС РСФРР про обʼ­єд­на­н­ня від­повід. наркоматів, при цьому закордон­ні пред­ставництва УСРР перед­бачено тимчасово, на кілька місяців, залишити, оскільки Х. Раковський сподівався змінити ситуацію. 23 березня 1923 ЦК КП(б)У згідно з його доповід­дю прийняв ріше­н­ня просити політбюро ЦК РКП(б) пере­глянути пита­н­ня про зли­т­тя НКЗС. Але на нараді з відп. працівниками нац. рад. респ. і автоном. областей у Москві 9– 12 червня 1923 Х. Раковський і М. Скрипник не зна­йшли під­тримки. Ще в серпні консулати і дипслужби УСРР злито з апаратом союз. НКЗС, апарат респ. НКЗС остаточно пере­став існувати 20 вересня 1923. Натомість створ. Упр. уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, яке очолив О. Шліхтер. Для забезпече­н­ня інтересів УСРР її пред­ставника введено до складу колегії НКЗС СРСР.

Завантажити статтю