Народний комісаріат закордонних справ УСРР

НАРО́ДНИЙ КОМІСАРІА́Т ЗАКОРДО́ННИХ СПРАВ УСРР  — відомство закордонних справ Радянської України. Його історія починається від створ. 14(27) грудня 1917 у Харкові з’їздом рад нар. секретаріату з міжнац. справ Рад. України на чолі з більшовиком С. Бакинським (справж. — Л. Бернгейм). Однак принцип. питання міжнар. характеру мали вирішувати безпосередньо ЦВК Рад. України й уряд, тому фактично осн. завданням секретаріату стала координація ведення бойових дій Рад. Росії і Рад. України проти Всевеликого Війська Донського й УНР. Первісно зовн.-політ. активність Рад. України була по­в’язана із дипломатією Рад. Росії на Брест. мирних переговорах 1918 (див. Брестський мирний договір). Роль представників легітим. укр. уряду мала відігравати організов. 30 грудня 1917 (12 січня 1918) ЦВК Рад. України місія у складі Ю. Медведєва (голова) та нар. секретарів В. Затонського й В. Шахрая, які увійшли до складу рос. делегації. Однак на противагу представникам УЦР, ця делегація не досягла поміт. дипломат. успіху. 1 березня 1918 у Полтаві нар. секретаріат з міжнац. справ реорганізов. у нар. секретаріат закордон. справ на чолі з В. Затонським, якого 4 березня змінив М. Скрипник. Разом із Ю. Коцюбинським і М. Врублевським він очолив надзвич. повноважне посольство ЦВК Рад. України і нар. секретаріату до Москви, де безуспішно намагався зберегти в РСФРР укр. рад. структури упр., але уряд В. Леніна не бажав втягнення Росії у вій­ну з Німеччиною, тому їх було розпущено (за офіц. версією, вони припинили функціонування). У складі Тимчас. робітн.-селян. уряду України, сформов. у м. Суджа (нині Курської обл., РФ) 28 листопада 1918, зовн.-політ. відомство не було передбачене, лише з його реорганізацією 28 січня 1919 у Харкові в РНК УСРР запроваджено нар. комісаріат закордон. справ (НКЗС) на чолі з головою уряду Х. Раковським. Уже в серед. 1919 він став розгалуж. установою в складі 9-ти відділів, зокрема дипломат.-консул., правового, іноз. агентств, дипкур’єрів, заг., інформ., архівного. Однак системну розбудову апарату НКЗС УСРР розпочато 1920 із розробленням «Положення про Наркомат закордонних справ республіки», за яким на нього покладено функції дипломат. зносин з іноз. державами за завданнями уряду; вироблення проектів міжнар. актів для затвердження їх верхов. владою УСРР; керівництво діяльністю дипломат. представництв і консул. установ; захист закон. інтересів громадян УСРР за кордоном та іноземців в УСРР; контакти з дипломат. корпусом зарубіж. держав; збір відомостей про соц.-екон., політ., культурне життя іноз. держав; ведення зовн.-політ. пропаганди. На чолі відомства стояли нар. комісар (нарком) із закордон. справ і колегія. Наркома та його заст. затверджував ВУЦВК за поданням уряду. Під час добору й розстановки дипломат. кадрів у першу чергу враховували їхню лояльність до більшов. режиму та приналежність до правлячої партії, кер. підрозділів центр. апарату й закордон. установ входили до парт. номенклатури. На засіданнях політбюро ЦК КП(б)У вирішували питання щодо відрядження місій за кордон і їхніх штатів, кадрових переміщень. Діяльність і кадри НКЗС знаходилися під пильним конт­ролем органів держ. безпеки: у штаті відомства був уповноважений політ. контролю ГПУ; іноз. відділ ГПУ (зовн. розвідка) вимагав від НКЗС різнопланової інформації про іноз. представників тощо.

Реальну міжнар. діяльність уряд УСРР розпочав після підписання Ризького мирного договору 1921 (між РСФРР і УСРР та Польщею), юрид. підставою для неї став Договір про військ. і госп. союз між РСФРР і УСРР 1920 (у його преамбулі підкреслено незалежність і суверенність обох республік). Вже 14 лютого 1921 Ф. Кон і Ю. Коцюбинський підписали у Мос­кві перший мирний договір між УСРР і Литов. Демократ. Республікою. 1921 стався справжній прорив у справі міжнар. визнан­ня УСРР та налагодження міждерж. відносин, насамперед із державами, що виникли на тер. колиш. Рос. імперії — з Грузією (31 січня), Латвією (3 серпня) та Естонією (25 листопада). Поступово до кола країн, що підписали з УСРР міждерж. угоди, потрапили помітні європ. й азій. держави — Тимчас. угода між Австрією і РСФРР та УСРР 1921, Договір про дружбу і братерство між УСРР і Туреччиною 1922, Договір про поширення Раппал. договору 1922 на союзні з РСФРР респ. 1922 та ін. Загалом станом на 1 травня 1923 уряд УСРР підписав 45 міждерж. угод, 4 резолюції Ґенуезької конференції 1922 та 7 угод з міжнар. організаціями. 1921 засн. і низку дипломат. представництв (повпредств) УСРР, організацію роботи яких покладено на НКЗС — місії при РНК РСФРР, у Чехо-Словаччині, Німеччині, Польщі, Австрії, хоча інколи представниками УСРР за сумісниц­твом виступали голови дипмісій РСФРР. На поч. 1922 УСРР підтримувала якщо не де-юре, то де-факто відносини з більш ніж 10-ма країнами; у штатах зарубіж. повноважних представництв УСРР, затв. колегією НКЗС, нарах. 82 співроб., зокрема у Польщі — 36 (повпред О. Шумський), у Німеччині — 17 (В. Ауссем), у Чехо-Словаччині — 12 (М. Левицький), в Австрії — 9 (Ю. Коцюбинський), у країнах Балтії — 8 (Є. Терлецький). У Великій Британії УСРР представляв за сумісн. повпред РСФРР Л. Красін, в Італії — В. Воровський.

У штаті центр. апарату НКЗС у Харкові на той час працювали 305 осіб (включно з тех. персоналом), крім того, наркомат мав своїх уповноважених (із необхід. штатом) у Києві й Одесі, на які покладено завдання забезпечення розв’язання на місцях питань, що виникали при застосуванні законів щодо іноземців, а також при виконанні обов’язків за міжнар. договорами. Однак, вже 18 жовт­ня 1922 ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про згортання апарату НКЗС» і доручив заст. глави НКЗС УСРР В. Яковлєву розпочати переговори з НКЗС РСФРР про об’єднання відповід. наркоматів, при цьому закордонні представництва УСРР передбачено тимчасово, на кілька місяців, залишити, оскільки Х. Раковський сподівався змінити ситуацію. 23 березня 1923 ЦК КП(б)У згідно з його доповіддю прийняв рішення просити політбюро ЦК РКП(б) переглянути питання про злиття НКЗС. Але на нараді з відп. працівниками нац. рад. респ. і автоном. областей у Москві 9– 12 червня 1923 Х. Раковський і М. Скрипник не знайшли підтримки. Ще в серпні консулати і дипслужби УСРР злито з апаратом союз. НКЗС, апарат респ. НКЗС остаточно перестав існувати 20 вересня 1923. Натомість створ. Упр. уповноваженого НКЗС СРСР при уряді УСРР, яке очолив О. Шліхтер. Для забезпечення інтересів УСРР її представника введено до складу колегії НКЗС СРСР.

Рекомендована література

1. Українська РСР на міжнародній арені: Зб. док. (1917–1923 рр.). К., 1966;
   Google Scholar Internet
2. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919–1928). К., 1996;
   Google Scholar Internet
3. Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. К., 2001;
   Google Scholar Internet
4. Ведєнєєв Д. Нігілізм тут недоречний: Історія дипломатичної служби Радянської України 1917–1923 років // ПЧ. 2001. № 6;
   Google Scholar Internet
5. Купчик Р. О. Організаційно-правові засади діяльності народного комісаріату закордонних справ УСРР (1919–1923 рр.) // Часопис Київ. університету права. 2010. № 2;
   Google Scholar Internet
6. Стрєльникова І. Ю. Організаційно-правові засади функціонування зовнішньополітичного відомства в УСРР (1917–1929 рр.). Х., 2012;
   Google Scholar Internet
7. Горбатюк М. В. Обіжники НКЗС УСРР як джерело для дослідження історії української дипломатії 1920–1923 рр. // Арх. України. 2014. № 2.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю