Народний комісаріат внутрішніх справ УРСР

НАРО́ДНИЙ КОМІСАРІА́Т ВНУ́ТРІШНІХ СПРАВ УРСР — республіканський орган виконавчої влади. Створ. 29 січня 1919 на базі від­ділу внутр. справ Тимчас. робітн.-селян. уряду України, що здійснював заг. керівництво організацією рад. влади на місцях. Правовий статус наркомату ви­значено у Тимчас. положен­ні про організацію НКВС УСРР від 17 лютого 1919, згідно з яким комісаріат відав справами внутр. упр. і охорони порядку. Його структуру складали від­діли: заг., місц. упр., місц. господарства, видавн., статист., іноз., фінанс., запису актів громадян. стану (ЗАГС), Всеукр. наздвич. комісія (див. ВУЧК–ДПУ), упр. справами, колегія НКВС. Кількіс. склад і структуру комісаріату неодноразово змінювали. Першими наркомами внутр. справ були В. Аверін та К. Ворошилов. 23 серпня 1919 НКВС обʼ­єд­нано з ВУЦВК. У звʼязку з на­ступом денікін. військ (див. А. Денікін, Денікінщина) 7 вересня 1919 НКВС УСРР ліквідовано разом з ін. рад. установами. У грудні 1919 у складі Все­українського революційного комітету організовано від­діл із питань внутр. упр. (голова — Г. Петровський), що складався з інформ.-довідк. та ін­структор. під­від­ділів і статист. частини. По­становою Президії ВУЦВК від 19 лютого 1920 шляхом обʼ­єд­на­н­ня від­ділу внутр. упр. та упр. уповноважених робітн.-селян. міліції РСФРР створ. НКВС УСРР. На місцях діяли від­діли та упр. НКВС губерн. і повіт. виконкомів рад. НКВС спочатку очолював голова РНК УСРР X. Раковський (за сумісництвом), від травня 1920 — В. Антонов-Саратовський. Згідно з по­становою ВУЦВК від 22 березня 1922, до НКВС УСРР уві­йшло Держ. політ. упр. (ДПУ), а нарком внутр. справ одночасно був і головою ДПУ. В серпні 1924 органи держ. без­пеки виведено зі складу НКВС і під­порядковано РНК УСРР. Правовий статус наркомату ви­значено Положе­н­ням про НКВС УСРР від 12 серпня 1922, після утворе­н­ня СРСР — Положе­н­ням про НКВС УСРР від 20 вересня 1924. Осн. зав­да­н­ня НКВС: керівництво діяльністю місц. органів НКВС і на­гляд за правильністю їхньої організації; охорона рев. порядку і сусп. без­пеки; регулюва­н­ня практики виконкомів та ін. органів влади щодо накла­да­н­ня адм. стягнень; на­гляд за проведе­н­ням спільно з Народним комісаріатом юстиції УРСР виправно-труд. політики і керівництво пенітенціар. системою в УСРР; ін­спектува­н­ня та адм. на­гляд за комунал. сферою; керівництво ЗАГСами тощо. У структурі наркомату діяли від­діли: адм., міліції та роз­шуку, виправно-труд., інспекції у справах комунал. господарства, упр. справами. При ньому функціонували 3 по­стійні між­ві­домчі органи: особова комісія з адм. висилки, центр. ві­домча комісія у справах т-в і спілок, рада у справах комунал. господарства. Місц. органами НКВС були губерн. та окружні адм. упр. (від­діли). У р-нах і сільс. місцевості наркомат проводив свої заходи через працівників адм. служби райвиконкомів, сільради та сільс. виконавців. 15 грудня 1930 ЦВК і РНК СРСР з метою посиле­н­ня спеціалізації в упр. окремими галузями прийняли по­станову «О ликвидации наркоматов внутрен­них дел союзных и автономных республик». В УСРР НКВС ліквідовано по­становою ВУЦВК і РНК від 28 грудня 1930, а його функції пере­дано ін. ві­домствам. Наркомами внутр. справ УСРР у 1921–30 були П. Кін, М. Скрипник, В. Манцев, І. Ніколаєнко, С. Буздалін, В. Балицький. У ході централізації адм.-команд. системи упр. державою у липні 1934 створ. заг.-союз. НКВС СРСР. Від­повід­но до союз. законодавства, по­становою ВУЦВК і РНК УСРР від 11 липня 1934 організовано НКВС УСРР, під­порядк. НКВС СРСР. До його складу уві­йшли гол. упр. держ. без­пеки, робітн.-селян. міліції, прикордон. і внутр. охорони, пожеж. охорони, виправно-труд. таборів та ін. Обл., рай., міські упр. (від­діли) НКВС і від­діли міліції під­порядковувалися тільки по вертикалі вищому органу НКВС (така лінійна під­порядкованість зберігалася до серед. 1950-х рр.). У 2-й пол. 1930-х рр. союзні й респ. органи НКВС стали інструментом масових ре­пресій. Ре­пресій за­знав і сам апарат НКВС. В УРСР, зокрема, роз­стріляно бл. 1200 керів. спів­роб. ДПУ–НКВС, серед них — наркоми внутр. справ В. Балицький, І. Леплевський, О. Успенський, які самі були організаторами масового терору в республіці. 1938–41 НКВС УРСР очолювали А. Кобулов та І. Сєров. Напередодні й під час 2-ї світової вій­ни органи НКВС УРСР неодноразово реорганізовували. Указом Президії ВР УРСР від 12 березня 1941 на під­ставі союз. законодавства НКВС УРСР роз­ділено на два наркомати — внутр. справ (НКВС) і держ. без­пеки (НКДБ). Наркомом внутр. справ став В. Сергієнко. В умовах воєн. часу на поч. серпня 1941 обидва ві­домства знову обʼ­єд­нано в один наркомат — НКВС УРСР. 1941 у звʼяз­ку з нім. окупацією центр. апарат НКВС УРСР пере­дис­локовано у м. Сталін­град (нині Волго­град), згодом — у м. Енгельс Саратов. обл. (обидва — РФ). У травні 1943 із системи НКВС УРСР знову ви­окремлено органи держ. без­пеки у самост. наркомат — НКДБ УРСР. Після звільне­н­ня окупов. тер. УРСР в областях від­новлювали роботу обл. упр., у р-нах — райвід­ділів НКВС. Осн. зав­да­н­ня НКВС УРСР у повоєн. час: боротьба з бандитизмом, дит. без­притульністю, охорона громад. порядку, організація паспорт. системи тощо. 1943–46 наркомат внутр. справ УРСР очолювали В. Рясний і Т. Строкач. 25 березня 1946 указом Президії ВР УРСР НКВС УРСР пере­творено на МВС УРСР.

Завантажити статтю