Народний капіталізм

НАРО́ДНИЙ КАПІТАЛІ́ЗМ — теорія, що об­ґрунтовує транс­формацію капіталізму в новий су­спільний лад. Виникла у 1940-х pp., набула пошире­н­ня у 1950-х pp. Засн. — амер. економіст М. Надлер, італ. економіст М. Сальвадорі, зх.-нім. економіст і держ. діяч Л. Ерхард. Теорію Н. к. роз­глядають як альтернативу олігархіч. капіталізму. Вона сконцентрувала у собі низку концепцій: «дифузії власності», «революції управлінців», «революції у прибутках», що від­ображають деякі важливі тенденції роз­витку сучас. капіталізму. Центр. місце у теорії Н. к. посідає положе­н­ня про «дифузію власності», або «демократизацію капіталу». З роз­витком капіталізму по­ступово змінюється структура капіталіст. власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаман­на індивід. приватна власність, то сучас. капіталізму — різноманітність форм власності (індивід., акц., монополіст., держ.). Провід. формою під­приємств, а отже і форм власності, є акціонерна. Збільше­н­ня кількості під­приємств акц. форми, роз­по­всюдже­н­ня акцій серед насел. багато економістів роз­глядали як «дифузію» (роз­пороше­н­ня) власності. Амер. економісти А. Берлі, Дж. Ґелбрейт та ін. стверджували, що в умовах сучас. капіталізму триває без­перервне зро­ста­н­ня кількості дрібних акціонерів, які почали значно впливати на діяльність корпорацій. Це було зумовлено тим, що остан. часом великі компанії форсували продаж частки акцій найбільш кваліфіков. робітникам і службовцям (напр., у США кількість власників акцій у 1952–70 зросла з 6,5 до 30,9 млн осіб, що становило бл. 15 % всього насел. країни). На думку теоретиків Н. к., демократизація капіталу від­бувається ще й тому, що будь-яке АТ є до­статньо демократ. організацією: акціонери беруть участь у щоріч. зборах, заслуховують звіти правлі­н­ня, обирають новий склад правлі­н­ня тощо. Важливою складовою теорії Н. к. є сформована амер. соціологом Дж. Бернгемом концепція про «управлінську революцію», що потім зна­йшла свій роз­виток у працях А. Берлі, Г. Мінса та ін. економістів і соціологів. Згідно з цією концепцією капіталісти є номінал. власниками, а вся повнота влади в акц. компаніях пере­йшла до на­йманих управлінців — менеджерів, які є «довіреними особами народу» і здійснюють керівництво в інтересах всього су­спільства. Ця теорія також від­ображає реальні процеси у роз­витку капіталізму: від­окремле­н­ня капіталу-власності від капіталу-функції, роз­межува­н­ня власності й управлін. діяльності. Водночас автори концепції «управлінської революції» ігнорують пита­н­ня про характер власності. Капіталісти як власники під­приємств на­ймають управлінців, які керують під­приємствами в інтересах капіталістів, забезпечують їм макс. прибутки, а пере­хід контрол. пакету акцій до ін. власника майже завжди має наслідком заміну менеджерів. Складовий елемент теорії Н. к. — теорія «революції в доходах». Її прихильники стверджують, що у роз­винутих капіталіст. країнах від­бувся принцип. пере­ворот у роз­поділі нац. доходу, суть якого полягає у по­ступ. зближен­ні доходів різних верств і класів. Знач. зусиль для об­ґрунтува­н­ня теорії «революції в доходах» доклав лауреат Нобелів. премії з економіки С. Кузнець. За його під­рахунками, питома вага доходів 1 % насел. США (найвищої групи) у 1919–38 становила 13 %, а у 1948 знизилася до 9 %. Питома вага доходів «верх­ніх» 5 % насел. за цей період знизилася з 25 % до 18 %. Виходячи із цих показників, С. Кузнець зробив висновок про системат. зниже­н­ня доходів вищих груп населе­н­ня. Однак амер. економісти і соціологи доводили, що ці роз­рахунки зроблені лише на під­ставі заявлених доходів та не враховують нерозподілених прибутків, викори­станих на на­громадже­н­ня, утворе­н­ня різних фондів тощо. Серед найбільш ві­домих і успішних прикладів проведе­н­ня політики Н. к. — Велика Британія за часів премʼєрства М. Тетчер.

Завантажити статтю