Народне мистецтво

НАРО́ДНЕ МИСТЕ́ЦТВО — творчість народу, що має яскраво виражений національний характер і становить його матеріальну та духовну культуру. Н. м. створене народом і поширене між ним, від­ображає його смаки та інтереси. На ран­ніх стадіях історії людства усе мистецтво було народним. Із роз­витком ремесел та утворе­н­ням класів Н. м. роз­ділили на домашню художню роботу «для себе» і художні ремесла, що згодом роз­винулися у широкі нар. художні промисли. Як складна, багатопланова і роз­галуж. система видів і жанрів Н. м. за своєю специфікою є ужитковим: охоплює усі сторони матеріал. культури — від зодчества (див. Архітектура) до ювелір. виробів (див. Золотарство). Укр. Н. м. 20 ст. щодо принципів і способів створе­н­ня та функціонува­н­ня, збуту творів можна умовно поділити на 3 типи: 1) створюване в межах організац.-вироб. систем (промисли, артілі, ко­­оперативи, заводи, школи, училища); 2) створюване за межами будь-яких організац.-вироб. систем, творці якого також пере­бувають поза сферою будь-яких організацій та установ культури, твор. спілок; 3) мистецтво, творці якого обʼ­єд­нані навколо певних організацій та установ культури (студії, гуртки, будинки нар. творчості), є членами твор. спілок. У 20 ст. набули найвищого роз­витку та реалізовані ті елементи, фактори, форми укр. Н. м., що в минулому вважали вторин­ними і допоміжними; також у багатьох випадках стало головним і ви­значальним те, що здавалося другорядним, зайвим. Мистецтво 1-го типу до 1917 пере­бувало під організацій. опікою земств та приват. осіб, в окремих випадках залежало від уподобань земських діячів і твор. впливу художників-авангардистів; за рад. влади стало однією з галузей нар. господарства, організаційно і виробничо керованою та ідеологічно контрольованою. Мистецтво 2-го типу не тільки не ви­знавали і не під­тримували: воно за­знавало утисків (особливо після 1917) як явище «шкідливе», «вульгарне», що «псує смаки» (нар. картина — лубок, мальовка, «базар.» килимок), служить реліг. справі (нар. ікона, великодня писанка). 3-й тип пізніший за часом формува­н­ня та найменш масовий, оскільки серед числен. студійців і гуртківців, чиї твори потрапляли на ви­ставки через будинки нар. творчості, лише невелика кількість досягала рівня нар. майстрів і художників «наїв.» плану (див. Наївне мистецтво). Можна виділити 3 етапи роз­витку укр. Н. м. 20 ст. щодо стильових принципів, якіс. критеріїв, роз­квіту й занепаду окремих видів і жанрів: 1900–20-і рр., 1930–50-і рр., 1960–90-і рр. Н. м. 1-ї третини 20 ст. за стильовою, жанр., видовою роз­маїтістю якіс. критеріїв, кількості творців і виконавців є найвищим злетом укр. Н. м. У таких традиц. видах, як вишива­н­ня, гончарство, кераміка, ткацтво поряд із дотрима­н­ням традицій, наявне значне поновле­н­ня сюжетів, мотивів, образів. Завдяки твор. здобуткам окремих талановитих майстрів та колективів твори набували знач. декоративності, ставали більш яскравими. Особливо показовою щодо цього є кераміка, в якій значна кількість осередків і центрів, де виробляли утилітар. неполив. посуд, пере­йшла на створе­н­ня поливних, яскраво і щедро декоров. речей. Зміни такого ж характеру, але менш помітні, від­бувалися у вишивці та ткацтві. Загалом в орнаменті спо­стерігається роз­виток мотивно-сюжет. космології: пере­творе­н­ня елемента на мотив, мотиву — на сюжет, сюжету — в ансамблеву образно-символ. систему — космолог. архетип. У вишивці поряд із геом. і фігуратив. архаїкою, «ангел. квітами» («вазонами») зʼявляються вишиті хрестиком квіти — близькі до натури троянди («брокар»), роз­вивається т. зв. сюжетна вишивка — лубочні, буколічні сцени з написами або без. Така тенденція у цей період властива для усіх регіонів України: речі, по­значені худож.-естет. якостями (часом кітч. характеру; див. Кітч) користуються знач. попитом. За офіц. даними, 1909 в Полтав. губ. працювали 1007 гончарів, 19 930 ткачів, 519 килимників і плахотників. При­близно в цей час на Поділ­лі гончарством за­ймалися 2667 осіб, понад 20 тис. — ткацтвом. В Україні десятки тисяч селян за­ймалися вишивкою: адже кожна дівчина в період дівува­н­ня мала вишивати. Сільс. середовище 1900–20-х рр., без пере­більше­н­ня, було мистецьким: одяг, хата, інтерʼєр хати, знаря­д­дя праці, предмети побуту, дит. іграшки, ляльки — все було не просто оздоблене, а прилучене до космолог. макрокосму нар. культури. Показово, що від­діл Н. м. Всеукр. істор. музею ім. Т. Шевченка (Київ), роз­почавши збиральниц. діяльність 1910, вже 1925 мав 30 тис. худож. речей (із них тканин і вишивки — 16 тис. од., кераміки — 5 тис., писанки — 4,5 тис., скла — 2 тис., виробів із дерева — 1,5 тис.). Така насиченість сільс. життя мистецтвом свідчить про сплеск фольклор. активності в Україні кін. 19 — перших десятиріч 20 ст. Особливо вона виявилася у писанкарстві, настін­ному роз­писі, мальовці та нар. картині. Сутність цього явища полягає, по-перше, у виході певного виду мистецтва за вузькі межі місц. побутува­н­ня, охопле­н­ня ним знач. територій, і, по-друге, у досягнен­ні знач. зображал.-декор. насиченості, а також — у збільшен­ні «під­йом. сили» форм та семантич. енергетики мотивів і образів. Так, писанкарство уві­йшло у 20 ст. і кілька десятиріч трималося у нім як масовий, поширений майже в усій Україні вид Н. м. При цьому орнам. й фігурат. образи писанок, по­єд­нуючи язичниц. архетипи з християн. символікою, являли собою цілісність внутр. системи і водночас створювали повноту зовнішньої, тобто нар. культури загалом. Крім писанок, мистецтво 2-го типу, авторами творів якого були здебільшого без­імен­ні ремісники (працювали на замовле­н­ня) і ку­старі (виготовляли на продаж), сільс. дівчата, жінки-матері, бабусі, продукувало нар. настін­ні роз­писи, нар. картину масових «каноніч.» сюжетів, нар. ікону, мальовки на папері, «базарні» килимки з лебедями, іграшки з дерева і глини (див. Іграшка народна), роз­писи на скринях, колисках і дит. ночвах тощо. Див. також Бондарство, Кахлярство, Кушнірство, Ліжникарство, Ложкарство, Меблярство, Стельмаство, Столярство, Теслярство, Чинбарство.

Однак у 1920-і рр. спо­стерігається заг. зниже­н­ня видової фольк­лор. активності (крім Зх. України), зокрема у писанкарстві, нар. іконописі. Менш від­чутним був занепад нар. картини та настін. малюва­н­ня, інерція роз­витку яких виявилася досить потужною. Так, порівнюючи зразки селян. настін. роз­писів, зі­брані у 1900-х рр. В. Щербаківським (Уманщина), Д. Яворницьким (Катеринославщина), у 1910-х рр. — К. Широцьким (Поді­л­ля), у 1920-х рр. — К. Кржемінським (Уманщина), М. Щепотьєвою, Є. Левитською (Поді­л­ля), Є. Берченко (Дні­проп. обл.), можна зробити висновок щодо 3-х напрямів їхнього роз­витку: в бік занепаду (окремі села Дні­проп. обл., Поді­л­ля, Уманщини); в бік «роз­орментува­н­ня» — посиле­н­ня барвистості та появи форм ізоморф. рослин. прототипів (частина сіл Дні­пропетровщини та Поді­л­ля); роз­виток тенденції до монохром. умовно-узагальн. форм, що не мають аналогів у рослин. світі (Уманщина, частина сіл Поді­л­ля). У нар. картині продовжувався роз­початий на­прикінці 19 ст. занепад, зокрема сюжету картини «Козак Мамай», натомість канонічно оформився і набув знач. пошире­н­ня сюжет «Козак і дівчина біля криниці». Для вишивки й ткацтва поч. 20 ст. характерне збільше­н­ня ку­стар. виробництва, що зумовлено збіль­ше­н­ням кількості, ремісничо-ку­стар. обʼ­єд­нань і ко­оперативів. Окремі осередки і школи кераміки центр. та сх. земель України, очевидно, під впливом земського керівництва почали за­проваджувати стиль модерн як основоположний щодо скульптур. форм і роз­пису. Однак традиц. формообразні начала, там де вони були сильно закорінені (напр., в Опішні, нині смт Полтав. обл.), набули нових властивостей і стали ще міцнішими. У 1920-і рр. керам., ткац., вишивал. ремісн.-ку­старні промисли, артілі, ко­оперативи активно залучали до різних парт.-держ. заходів — оглядів, ви­ставок тощо. У результаті зʼявилося багато творів із зображеною на них рад. держ. атрибутикою і символікою, здебільшого не органічно вписаною, а штучно накладеною або до­даною. Подібний наїв. конформізм стане однією з типових ознак Н. м. рад. періоду. На поч. 1930-х рр. уніфікатор. тенденції колективізації були причиною знач. зменше­н­ня контингенту працюючих ремісників і ку­старів. На зх. землях у цей час теж виникали ко­оперативи і творчо-вироб. обʼ­єдн. майстрів та художників з яскраво вираженим індивідуал. твор. почерком, однак цей процес там не мав політ. та ідеол. спрямува­н­ня і не набув такої інтенсивності та масовості. У центр. і сх. областях України згубні начала, закладені в ідеї тотал. колективізації та ре­пресивні заходи влади певною мірою змінили основи селян. культури, значно похитнули (але не зруйнували) її худож.-творчі основи. Наслідком артіл. виробництва на зх., центр. і сх. землях став поділ майстрів (у кераміці, вишивці, ткацтві, килимарстві, деревʼяному різьбярстві тощо) на т. зв. твор. майстрів, твори яких потрапляли на ви­ставки, в музеї, ре­продукували, і майстрів, які робили вироби масового характеру. Від 1930-х рр. до кін. 70-х рр., згідно із властивими для рад. чиновниц.-функціонер. корпусу принципами формува­н­ня сусп. думки, одні види (форми, стилі, течії, школи) Н. м. (і не тільки нар.) ви­знавали потрібними, корисними, інші ж — шкідливими, зайвими, не­прийня­тними. Саме в ці роки в нар. «офіц.», «колективізов.» мистецтво проникають форми і стильові ознаки т. зв. сталін. ампіру. У кераміці, вишивці, килимарстві, різьбярстві, подекуди ткацтві створювали багато виробів конформіст. офіц.-помпез. характеру. У таких речах ряснота і «барвиста взір­ність», рукотворна гнучкість форм і ліній нар. орнаменту по­ступалися місцем академ.-холод. за­стиглості, гіпертрофов. форми ставали важкими і непохитно за­стиглими. Протягом 1930-х рр. у центр. та сх. областях тривав занепад настін. роз­пису, значно зменшилося продукува­н­ня нар. картини і майже зовсім зникли писанкарство та іконопис, скорочувалися обсяги хатнього вишива­н­ня й килимарства, худож. виробів гончарів-одинаків. Між тим на зх. землях продовжували роз­виватися іконопис, писанкарство, деревʼя­не різьбле­н­ня, кераміка, вишивка. Однак під­тримка рад. владою самодіял. та офіційно ви­знаного Н. м., активна ви­ставк. діяльність (щоправда, з елементами стильового контролю і темат. ліміту) спонукала певні позитивні зруше­н­ня. Так, у самодіял. образотвор. мистецтві все більше зʼявля­лося само­стійних у твор. від­ношен­ні речей зі стильовими ознаками «наїв.» мистецтва, або мистецтва примітиву, у станк. декор. роз­писі та кераміці формувалося таке унікал. суто укр. художнє явище як мистецтво нар. майстрів. Остан­нє в одинич. випадках роз­починалося у 1900–10, в окремих осередках роз­пису й гончарства та у приват. сільс. майстернях, з вишивки й килимарства, створених місц. поміщицями і керованих художниками-авангардистами, однак набуло від­нос. масовості та якіс. новизни вже у 1930-і рр. Цьому сприяли як деякі конкретні організац. заходи (за­проше­н­ня майстрів до Києва на по­стійну роботу, на курси, семінари, зʼ­їзди тощо), так і заг. курс під­тримки мистецтва певних стилей і напрямів. Творчість нар. майстрів, що мала синтетич. характер (по­єд­на­н­ня фольклору, примітиву, ор­наменту, фігуративності, мальовки, нар. картини тощо), у воєн­ні та повоєн­ні роки зникла з кону укр. худож. культури і, будучи знову від­критою, протягом 1960–80-х рр. стала ви­значал. фактором укр. Н. м. Натомість у повоєн­ні роки від­родилася і набула масовості та нових стильових ознак нар. картина, «базар.» килимок, мальовка, декор. вишивані панно тощо. Показово, що це явище має місце в усій Україні, як у сх., центр. та зх. областях. Владне прагне­н­ня знедолених, ошуканих, терплячих злигодні селян до мистецтва спонукало певну «кричущу» яскравість, декор. пере­обтяженість щодо рясного й пишного квітува­н­ня у нар. картині та певні кітчево-екзот. надмірності «базар.» килимка з голубами, оленями і лебедями. Нар. картина пере­жила ще одне часткове від­родже­н­ня на­прикінці 1970-х рр. та у 1980-х рр. завдяки освоєн­ню її тематики і сюжет. канонів багатьма талановитими художниками-аматорами (Див. Аматорство). Але певне стилізатор. спрямува­н­ня творчості остан­ніх є показником заверше­н­ня її продуктив. роз­витку, принаймні, в межах окремих жанрів і каноніч. сюжетів. У 1950-х рр. став наявним остаточ. занепад багатьох давніх керам., деревооб­роб., ткац. і вишивал. худож. промислів. Це явище закономірне, оскільки швидко змінювався темп життя, його змістовно-якісні норми і комунікативні критерії. Збереглися окремі сильні, міцні щодо твор. і вироб. бази осередки, вироби яких були естетично та ідеологічно запитані, в межах яких працювала певна кількість майстрів з яскраво вираженими індивідуал. твор. якостями. Такими були карпат. осередок деревʼяно­го різьбле­н­ня та інкрустації, Опіш­ня (кераміка), Петриківка (нині смт Дні­проп. обл.; петриківський роз­пис), Дігтярі (нині смт Черніг. обл.; ткацтво), Кролевець (нині місто Сум. обл.; ткацтво), Косів (нині місто Івано-Фр. обл.; кераміка, ткацтво), Решетилівка (нині смт Полтав. обл.; вишивка, ткац­тво, килимарство), Клембівка (нині село Ямпіл. р-ну Вінн. обл.; вишивка), Яворів (нині місто Львів. обл.; деревʼяна іграшка). Але подальше існува­н­ня цих осередків базувалося не на тенденції роз­шире­н­ня і збільше­н­ня, а повільного згорта­н­ня і зменше­н­ня. На інших же промислах, напр., таких як керамічні — Ічня (нині місто Черніг. обл.), Бубнівка (нині село Гайсин. р-ну Вінн. обл.), Дибинці (нині село Богуслав. р-ну Київ. обл.), Гнилець (нині село Звенигород. р-ну Черкас. обл.), Цвітне (нині село Олександрів. р-ну Кіровогр. обл.), Гавареч­чина (нині село Золочів. р-ну Львів. обл.) працювали 1–5 (зрідка — 10) гончарів — зберігачів місц. традицій, водночас і талановитих новаторів. 1970–90 у самодіял. мистецтві («наївне» і фольклорне від­галуже­н­ня) зʼявилося багато художників — яскравих індивідуальностей, по селах і провінц. містах створювалася нар. картина, зокрема, певного пошире­н­ня набув такий її жанр як «Ангел стереже дітей», створювалася іграшка із сиру (Карпати), дерева (Львів., Полтав., Житомир., Терноп. обл.), керам. іграшка (у багатьох осередках Н. м.). У творчості нар. майстрів усе від­чутніше за­звучала християн. реліг. та язичниц. тематики. Заг. образ укр. Н. м. 20 ст. роз­маїтий, на­прочуд склад., глибокий і змістовно багатий, як і те середовище, що його породжує і продукує, надає йому потрібні енергію та інформацію.

На сучас. етапі у Н. м. можна виділити 4 форми побутува­н­ня й роз­витку. 1-а форма — Н. м., не вилучене зі свого етногр. сере­довища, повʼязане з нац. та соц. устроями, що його породили (Н. м. від­далених ареалів цивілізації, ізольов. через геогр. умови; пред­ставлене цією формою Н. м. є елементом нац. сві­домості людей). 2-а форма — творчість окремих майстрів, засн. на колектив. досвіді, що зберігає та роз­виває художні традиції; його осн. стимул — потреба у самій творчості. 3-я форма — худож. промисел, що виникає стихійно на ґрунті культур. традиції, що під­тримує зовн. попит. 4-а форма — худож. промисел на базі майстерень з обладна­н­ням. Існуючи у 4-х формах, Н. м. зберігає заг. творчу структуру роз­витку, орієнтов. на канонічні системи, традицію в усно-зоровій пере­дачі.

Завантажити статтю